Убивство Євгена Щербаня. Чи є “дивними” особливості цієї справи?

Автор як керівник Управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури очолював слідство у справі про розстріл у листопаді 1996 року в Донецькому аеропорту народного депутата Євгена Щербаня, його дружини та ще двох осіб. А тому має власну точку зору з приводу журналістських розвідок з цього питання.

Опублікована нещодавно в “Українській правді” стаття Сергія Лещенка “Убивство Євгена Щербаня. Офіційна версія” змушує читачів до нового, на цей раз критичного погляду на відому справу.

Сумніви в офіційній версії вбивства не висловлені журналістом у категоричній формі, але звучать у посиланнях на “дивні особливості”, з його точки зору, цієї справи та в окремих його висновках.

Нагадаємо, що офіційна версія отримала своє підтвердження в обвинувальному вироку від 16 квітня 2003 року Апеляційного суду Луганської області.

Цим вироком за вбивство в Донецькому аеропорту до довічного позбавлення волі засуджено кіллера — громадянина Росії Вадима Болотських, який безпосередньо стріляв у Євгена Щербаня.

Решта — організатори вбивства та члени “банди Кушніра”, які приймали участь у розстрілі, до суду не дожили, бо були вбиті під час бандитських розбірок або пішли з життя з інших причин. Дехто знаходиться в розшуку.

Генеральна прокуратура на даний час продовжує розслідування в окремому провадженні кримінальної справи за обвинуваченням замовника цього вбивства — назвемо його умовно “Містер Ікс”, якого також оголошено в розшук.

Серйозний сумнів має Лещенко щодо можливої причетності (про яку останнім часом неодноразово заявляв заступник Генпрокурора України Ренат Кузьмін) до оплати замовлення на це вбивство Юлії Тимошенко, а заодно і Павла Лазаренка: “Убивство Євгена Щербаня. Чи платили Лазаренко з Тимошенко кіллерам?” — назва заключної частини його публікації в УП.

Точку зору слідчих і прокурорів, які розслідували цю справу і направляли її до суду, стосовно вчинення Вадимом Болотських та іншими причетними особами вбивства Євгена Щербаня і щодо доказів вчинення ними цього злочину викладено в офіційному обвинувальному висновку Генеральної прокуратури.

Саме на цей обвинувальний висновок, який майже десять років тому — 5 лютого 2002 року — підписав як заступник Генерального прокурора України автор цих рядків при направленні справи за обвинуваченням Болотських та інших (всього 8 осіб) до суду, посилається Лещенко у своїй статті.

Висновки слідства і зібрані докази були перевірені Апеляційним судом Луганської області в ході судового слідства і підтверджені його обвинувальним вироком від 16 квітня 2003 року.

За роки, що пройшли з того часу, вирок суду неодноразово перевірявся і залишався без змін Верховним Судом України — вищою судовою інстанцією країни.

Величезний інтерес громадськості до конкретних обставин та деталей цієї справи може певною мірою задовольнити лише виклад згаданого вироку Апеляційного суду Луганської області, який нещодавно опубліковано в деяких інтернет-виданнях.

Враховуючи обмеженість формату цієї публікації, автор дозволить собі коротко зупинитись тільки на тих обставинах, які, як вважає Лещенко, “…якщо не ставлять під сумнів офіційну версію, то принаймні звертають на себе увагу…”. Або складають “дивні особливості” цієї справи.

Насправді нічого дивного ці обставини для слідчих не являли собою ні в 90-тих роках, ні зараз.

Виконавець

У наведеній в публікації Лещенка копії листа Генпрокурору України від дружини кіллера Болотських, останньою стверджується: “…по данным статьи и со слов якобы адвоката у него на теле должны быть следы от трех пуль, полученных им в спину, каковых, как мне его жене абсолютно четко известно, нет…”.

При вивченні того ж обвинувального висновку ГПУ, яким користувався Сергій Лещенко як джерелом інформації, неможливо не звернути увагу на посилання слідчих на висновки судово-медичної експертизи Болотських, згідно яких у нього в області лівого плечового суглобу, лівого плеча і правого передпліччя виявлені рубці, що є наслідком заживлення вогнестрільних пошкоджень, які за часом могли бути спричинені у 1996 році.

Наявність у нього вогнестрільних пошкоджень підтверджена також наведеними там же свідченнями медичних працівників, які надавали допомогу пораненому Болотських у 1996 році в Донецьку та Москві, а також записами в його медичній карті, вилученій слідством з “Медінцентра” міста Москви.

Дружину Болотських, яка, наводячи і інші аргументи подібного ґатунку, намагається допомогти рідній їй людині, що опинилась у скрутному становищі, можна зрозуміти.

Але сам цей лист, як і факт його оприлюднення через 11 років для широкого загалу, ніяким чином не ставлять під сумнів і, тим більше, не спростовують обвинувачення Вадима Болотських та інших осіб у вбивстві Євгена Щербаня.

В кінцевому наслідку визнає це і сам Лещенко — “…загалом лист дружини Болотських справляє скептичне враження…”.

Посередник

Говорячи про роль Олександра Мільченка-”Матроса” як посередника між замовником убивства і бандою Кушніра та торкаючись історії начальника консульського управління МЗС України Василя Коваля, якого у 1999 році було засуджено, зокрема, за посадовий підлог документів при незаконній видачі службового закордонного паспорта кримінальному авторитету Мільченку, Лещенко чомусь стверджує:

“…Але чому прокуратура намагалася отримати свідчення (по справі Коваля — Авт.) про те, що за паспорт “Матроса” клопотав Лазаренко? Тому що уже в той же час вони ішли за версією, що замовником убивства Щербаня, який стояв у кінці ланцюга Болотських-Кушнір-Мільченко-Кириченко, був сам Лазаренко…”.

Слід знати, що справа проти Коваля була порушена у листопаді 1997 року, розслідування її закінчено у 1998 році.

На жаль, дані про причетність Лазаренка та Мільченка до вбивства Щербаня, а відповідно і версія про таку причетність, з’явились пізніше. Чому на жаль? Бо якби це сталось раніше, криваве вбивство у Донецькому аеропорту було б розкрите правоохоронцями набагато раніше.

А тому дослідження слідчими у справі Коваля обставин причетності Лазаренка до незаконної видачі МЗС України службового закордонного паспорта відомому кримінальному авторитету Мільченку, як нібито директору Нікопольського заводу феросплавів, яким він насправді ніколи не був, і, відповідно, запитання слідства з цього приводу до Коваля ніяким чином не пов’язані з розслідуванням справи про вбивство Щербаня.

Вони були викликані зовсім іншою причиною — слідство виясняло, чому при заповненні карток для незаконного отримання Мільченком і членами його сім’ї закордонних паспортів Коваль вказав у них, що директор заводу феросплавів Мільченко їде у службове відрядження за розпорядженням П.І.Лазаренка.

А міфічних “таємних намірів” по прив’язці ще в ті часи фігури Лазаренка до вбивства Щербаня просто не існувало.

Замовник

Сергій Лещенко підкреслює, на його думку, “…дивну особливість — на екс-прем’єра як замовника вказують люди, яких уже немає в живих, у викладі третіх осіб. Тобто слова неможливо перевірити ні нам, ні навіть слідству, тому що вони були мертві на період пред’явлення обвинувачень…”.

Це слід розуміти швидше як прозорий натяк на те, що на цих свідченнях не можуть ґрунтуватись обвинувачення у причетності Лазаренка до вбивства Щербаня.

Нічого дивного у цих особливостях немає — слід тільки згадати бандитські війни 90-тих років минулого століття, які спричинили перехід в “інший світ” чималої кількості учасників та очевидців багатьох злочинів.

Ця доля не оминула і більшість членів банди Кушніра, яка фактично, у тому числі всі її керівники, була знищена майже вщент у бандитських розборках на донецько-луганських теренах.

Не можна погодитись з тим, що слова згаданих свідків неможливо перевірити. Навпаки, для цього існують давно апробовані слідчою та судовою практикою класичні засоби та методи.

Згадаймо, що згідно закону (статті 67 Кримінально-процесуального кодексу України) “…суд, прокурор, слідчий або особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом…”.

А тому як слідство, так і надалі суд виходили не лише із свідчень згаданих і не згаданих Лещенком свідків та обвинувачених, а з усієї сукупності встановлених обставин та зібраних доказів по справі, як цього і вимагає Закон.

Над встановленням такої сукупності слідчим довелося попрацювати багато і прискіпливо, але результативно.

Адже крім показань ряду осіб, яким за різних обставин стало відомим ім’я одного і того ж замовника від керівників банди, замовлення “Містером Ікс” вбивства Щербаня, як це вже відомо із опублікованих судових документів, доведене і іншими доказами.

Так, доведено вилученими в різних країнах банківськими документами та свідченнями Петра Кириченка факт перерахування за вказівкою Лазаренка з рахунків багамської фірми Кириченка “ORPHIN S.A.” 20 травня 1997 року 500 тисяч доларів та 10 вересня того ж року 979 тисяч доларів на банківський рахунок посередника у замовленні вбивства Щербаня — Мільченка, а також 26 лютого 1998 року — 700 тисяч доларів і 150 тисяч доларів на рахунок його дружини Наталії Снітко в антигуанському банку “European Federal Credit Bank LTD”.

Співставимо це з показаннями свідка Дзюби М.В., наведеними у тому ж обвинувальному вироку: “…В свое время Лазаренко обратился к “Матросу” с просьбой убить Щербаня и это было сделано…”.

Підтверджує зберігач багатьох таємниць екс-прем’єра Петро Кириченко: “…Согласно показаний свидетеля Кириченко П.Н., исследованных судом, который при допросе в США пояснил, что приблизительно в 1995 году Лазаренко сообщил ему, что хочет встретиться с криминальным авторитетом Мильченко, поскольку существовала смертельная угроза Юлии Тимошенко. Он знал Мильченко с 1977-1978 годов. При встрече с последним, тот подтвердил, что угроза для Тимошенко существует.

Затем с Мильченко встретился Лазаренко. После этого Лазаренко предложил заплатить Мильченко 3 миллиона долларов США. В результате этого на счет Мильченко и его жены в “Еврофедбанке” была выплачена часть этой суммы — 2,2 миллиона долларов США из средств Лазаренко и Тимошенко. Со слов Лазаренко, который сообщил ему, Кириченко, что Тимошенко Юлия заплатит, часть этих денег была средствами Тимошенко…”.

Є багато інших встановлених обставин та зібраних доказів, які нерозривно пов’язують посередника — Мільченка та кіллерів банди Кушніра з Павлом Лазаренком.

На жаль, вони не містяться у таких авторитетних для Лещенка каліфорнійських коробках з документами американської справи Лазаренка. З простої причини — американці не займались розслідуванням вбивства Щербаня.

Зокрема, щодо факту зустрічі Лазаренка з Кириченком та Кушніром у грудні 1997 року у Німеччині слідство надало суду підтверджуючі документи про перебування в цей час Лазаренка, Кушніра, Кириченка у Німеччині.

В тому числі дуже цікаві документи готелю “Шлосс Бюлер Гьос” у Баден-Бадені, де Кириченко знімав чотири номери для приймання гостей з 10 по 24 грудня 1997 року.

У судовому вироку прямо зазначено:

“…Свидетель Кириченко П.Н., чьи показания исследованы судом, пояснил, что после смерти в 1997 году Мильченко по просьбе его жены в декабре 1997 года он и Лазаренко встретились с Кушниром в Баден-Бадене (Германия), где Лазаренко имел в течение 5 часов в сауне личную встречу с Кушниром.

После этого Лазаренко предложил ему перечислить 800 тысяч долларов, то есть сумму, которая не была выплачена Мильченко, туда, куда укажет Кушнир. Позже он получил от Кушнира реквизиты счета для перечисления и перечислил 15 и 16 января 1998 года средства общей суммой 850 тысяч долларов США в банк “Generale Commerce Paris Bank”…”.

Підтверджують цю зустріч і інші свідки. Такі зустрічі відбувались неодноразово.

Слідством отримані докази ще однієї зустрічі Павла Лазаренка та Євгена Кушніра за межами України в січні 1998 року. Посилання на них містяться в обвинувальному вироку суду від 16 квітня 2003 року.

Логічне запитання: що спільного у відомого державного діяча та політика з керівником банди вбивць? Про що ці такі різні люди розмовляли між собою наодинці 5 годин?

Очевидно, з урахуванням всіх інших даних про спільний предмет інтересів, що не про проблеми урожайності зернових культур у Дніпропетровській області або про останні археологічні дослідження трипільської культури на Київщині.

Предмет цих розмов при зустрічах політика і кіллера освітлено у показаннях обізнаних свідків, які спілкувались з Кушніром і іншими учасниками зустрічей, і їх неможливо замовчати, як би дико не виглядів сам факт неодноразового особистого спілкування з дотриманням всіх правил конспірації колишнього керівника уряду України з керівником групи вбивць на замовлення.

Особливо яскраво проілюстрована фінансова сторона цього несподіваного зв’язку між екс-прем’єр-міністром та злочинним лідером групи кіллерів банківськими документами, зібраними по епізоду кривавого вбивства 22 квітня 1998 року видатного українця — Вадима Гетьмана, про які зовсім не йдеться у Лещенка.

За свідченнями такого зв’язку звернемось знову до обвинувального висновку Апеляційного суду Луганської області, де йде мова про згадані вище Петром Кириченком перерахування коштів, здійснені після 5-годинних перемовин Лазаренка з Кушніром наодинці у баден-баденській сауні:

“...Документы антигуанского банка “European Federal Credit Bank LTD” свидетельствуют о перечислении 15 января 1998 года 350 тысяч долларов “European Federal Credit Bank LTD” США и 16 января 1998 года 500 тысяч долларов США со счета №151897 компании “ORPHIN S.A.” в этом банке на личный счет Итина Александра (двоюрідного брата Євгена Кушніра — Авт.) №3053298002Т в банке “Generale Commerce Paris Bank” г.Парижа.

Согласно документам банка счет №151897 компании “ORPHIN S.A.” открыт 6 мая 1997 года Кириченко Петром как генеральным директором этой багамской компании…

Документы французского банка “Generale Commerce Paris Bank” г.Парижа свидетельствуют о поступлении 26 января 1998 года на личный счет №3053298002Т Итина Александра 349 937,23 долларов США и 499 960,95 долларов США (с учетом оплаты за банковские операции) от компании “ORPHIN S.A.” и о перечислении в тот же день со счета Итина 350 тысяч долларов США на личный счет №АО 3053005002К840 жены Кушнира Е.Б. — Кушнир Ирины в этом же банке…

Согласно полученных следствием в рамках международной правовой помощи банковских документов, из полученной суммы Кушнир Ирина со своего счета № АО 3053005002К840 в “Generale Commerce Paris Bank” (г.Париж) перечислила 20.03.1998 года на счет Кушнира Е.Б. №70-50.569.441/11910 в “Reiffeisen Zentralbank Osterreich AG” города Вена 300 207,42 долларов США, из которых после удержания банковских сборов на счет Кушнира Е.Б. фактически было зачислено 299 963,74 доллара США...

…Счет 70-50.569.441 был открыт 28.07.1993 года Евгением Кушниром на основании украинского загранпаспорта №690736 ХХ-НО, выданного 17.09.1986 года в Донецке. Данным счетом мог распоряжаться только Кушнир Е.Б…”.

Ці гроші, як встановлено слідством та підтверджено обвинувальним вироком суду від 16 квітня 2003 року, отримані Євгеном Кушніром для виконання замовлення “Містера Ікс” на вбивство Вадима Гетьмана.

Уникаючи спокуси перетворити цю статтю у свого роду черговий обвинувальний висновок по справі про вбивство Гетьмана (адже такий офіційний документ слідства вже давно існує), відішлемо бажаючих знати правду про його вбивство до вже згаданого судового вироку, яким остаточно встановлена повна картина цієї трагедії. Він давно вступив у законну силу.

Чим відрізняються між собою епізоди вбивств Щербаня і Гетьмана в сенсі дослідження реального зв’язку Лазаренка з кіллерською групою Кушніра, у якому сумнівається Лещенко?

Тим, що на відміну від історії з оплатою вбивства Щербаня, у випадку з Гетьманом гроші перераховані з того ж джерела через дві так звані “прокладки” вже на банківський рахунок самого керівника банди кіллерів.

Таким чином, навіть при великому бажанні не можна спростувати наявність фінансового розрахунку за “бойове співробітництво” між керівником кіллерів і комерційно-політичним тандемом Лазаренко-Кириченко.

Більше того, забігаючи наперед, зауважимо, що існують і інші банківські перерахування від цього тандему з інших банківських рахунків вже напряму — без “прокладок” у вигляді проміжних банківських рахунків (звичайна необережність — нехтування конспірацією в стані ейфорії від безкарності) на австрійський банківський рахунок Кушніра в якості оплати за виконання вбивств інших конкурентів “Містера Ікс”.

І це теж доведено. Хоча в каліфорнійських коробках з американськими матеріалами і цього немає — у зв’язку з іншою географією перерахувань.

Повернемось до нашого більш вузького предмету дослідження. Суд у своєму вироку по епізоду вбивства Гетьмана прямо зазначив: “…Суд учитывает, что ранее это же самое лицо заказало через Мильченко Кушниру убийство Щербаня Е.А. и оплатило этот заказ. Данный вывод делается судом, исходя из совокупности приведенных доказательств по эпизодам №8 и №№3,13….”.

Саме суду, а не прокурорам чи журналістам надано право останньої інстанції, яка оцінює достатність доказів і у нашому випадку ця місія виконана судом і по справі про вбивство Щербаня, виходячи з усієї сукупності доказів, а не лише з окремо взятих показань згаданих Лещенком свідків.

Декілька слів стосовно місця в судовому вироку гучного імені замовника вбивств Щербаня та Гетьмана, яке, з міркувань додержання вимог закону, приховуємо тут під скромним псевдонімом “Містер Ікс” і яке неодноразово, без будь-яких таємниць для присутніх, називалось вголос у відкритому судовому процесі його учасниками.

З цього приводу звернемо увагу читача, що 17 березня 2005 року Апеляційний суд Луганської області виніс ухвалу, у якій зазначив, що у вироку цього суду від 16 квітня 2003 року стосовно засуджених Болотських В.А., Кульова С.В. та інших у фабулі, визнаній доведеною, “…слова “Лазаренко” и словосочетания “Лазаренко П.И” подлежат замене на словосочетание “лицо, из материалов уголовного дела в отношении которого выделены материалы настоящего уголовного дела”…”.

Викликано це зрозумілою для юристів причиною — не відсутністю доказів, а вимогами кримінально-процесуального закону. А саме тим, що обвинувачення “Містера Ікс” не розглядалось судом по причині його відсутності на лаві підсудних.

Поки що не розглядалось. Але є надія, що у зв’язку з майбутнім виходом всім відомого “Містера Ікс” з американської в’язниці українське правосуддя швидко надолужить згаяне.

Кримінальна справа стосовно нього та сформульоване ще на початку 2000-их років обвинувачення і рішення суду про його затримання давно очікують прибуття “містера” в Україну.

Існує цікава та невідома широкому загалу деталь — ще на початку 2000-их років з різних джерел надходила інформація, що один передбачливий розумник з банди Кушніра таємно зафіксував свої перемовини з Павлом Лазаренком доступними технічними засобами.

Очевидно, що ця обставина зараз не дозволяє і самому Лазаренку спати спокійно — за законами жанру такі речі з’являються неочікувано і в самий незручний час.

Не будемо розголошувати справжні слідчі таємниці. Адже не виключено, що слідчі, які часто використовують подібні речі як засіб дозволеного законом психологічного впливу — свого роду останній довід королів у змаганні з обвинуваченим — витримують паузу, зберігаючи у розрахунку на ефект раптовості цей доказ до слушних часів.

Згадаймо відоме правило — якщо у першому акті вистави на стіні висить рушниця, то в останньому акті вона повинна обов’язково вистрілити. Отже, почекаємо?

Микола ОБИХОД