У ЄС не раді українському зерну, і це не суто ринкове питання

“Лише питання часу, коли зернові “коридори солідарності” звузяться до щілин”, — написали ми у лютому, сподіваючись, що наші урядовці зрештою усвідомлять, що дешеве українське зерно є не тільки нашою проблемою.

От маємо: Словаччина, Польща та Угорщина в односторонньому порядку призупинили імпорт українських зернових, а Болгарія оголосила про аналогічні наміри. Звісно, миттєво зреагувала Єврокомісія, зазначивши, що країни — члени Євросоюзу не можуть в односторонньому порядку вирішувати такі питання. А українська сторона кинулася домовлятися із сусідами, аби виправити ситуацію. Та чи вдасться? Градус напруги піднімався ще з осені минулого року, місцеві виробники буквально собою зупиняли фури з українським зерном (див. рис. 1), блокуючи траси. Місцеві уряди обіцяли виробникам, що відшукають рішення проблеми і зрештою не знайшли нічого кращого, ніж заблокувати імпорт з України. Ми звикли до того, що корупція — це лише наша внутрішня проблема, але ось вона призвела до цілком реальних “зовнішніх” наслідків. Країну буквально звинувачують у неринковій поведінці її бізнесу і частково мають рацію.

У чому проблема?

Ще минулоріч було очевидно, що, попри світове зростання цін на пшеницю та продовольчі ризики для цілої низки країн, половина українського зерна, яке так важко вивозити з країни, експортується із неадекватним дисконтом. Супердешеве українське зерно, опиняючись на європейському ринку, суттєво знизило прибутки місцевих виробників, вони просто не в змозі конкурувати ані за ціною, ані за кількістю із українським збіжжям. При середній ціні пшениці на глобальному ринку у 362 дол./тонна до Польщі нашу пшеницю продавали по 222 дол., до Угорщини — по 233, до Болгарії — по 200 дол. (див. рис. 2). І хоча від самого початку йшлося про транзит країнами ЄС, різниця в ціні виявилася аж надто привабливою, щоб навколо цього не вибудувалися схеми. Втім, вони були б неможливі, якби схеми вивозу з України підозріло дешевого зерна вчасно перекривалися, а домовленість про транзит виконувалася.

За даними Rzeczpospolita, польська прокуратура вже розслідує завдання збитків найбільшим польським млинам, яким за підробленими документами замість зерна польського виробництва поставляли українське найнижчої якості. Попередньо заробивши на такій підміні 1,5 млн злотих. На жаль, це не єдине таке розслідування.

У пошуку додаткових аргументів на захист власного ринку було порушено й питання якості нашого товару. Буцімто українське зерно вирощують на “хімії”, яка у ЄС давно під забороною. Що ж, можуть бути й такі випадки. А регулярне згадування у заголовках західних медіа “українського зерна із забороненими пестицидами” точно не йде на користь зовнішній торгівлі.

Однак не лише до пестицидів є питання. В матеріалах польської прокуратури українське зерно називається “технічним” із приміткою “використовується для спалювання та виробництва пелет”. Щось нове на цьому світі, не тверда чи м'яка пшениця, не полба, не якихось ґатунків, навіть не фураж, — технічна. За версією слідства, цю класифікацію вигадано українськими постачальниками з однією метою — уникнути перевірок якості, бо навіть фураж проходить ветеринарну інспекцію, не кажучи вже про споживче зерно, а технічне не підлягає жодному контролю. Цікава деталь хоча б тому, що ми, аналізуючи наші пшеничні поставки, не бачили там ніякого “технічного” зерна, його в кодифікації немає. Значить, з України їде товар з як мінімум двома пакетами документів — на виїзд і на в'їзд. Впевнена, у польській прокураторі це теж зрозуміли. Наслідки не забаряться.

Власне, ми всі їх відчуємо, коли вкотре постане питання про доцільність “підтримки корумпованої України коштом європейських платників податків”.

Як ця проблема вирішується?

Помітивши неадекватно низькі ціни на наше зерно, ми звернулися із запитом до профільного аграрного міністерства, попросивши пояснити ситуацію. Звісно, переймалися ми не долею польського фермера, нас непокоїло, що український хлібороб, у якого здорожчали і виробництво, і логістика, отримує за збіжжя мізер, який часто навіть вартості збору врожаю не покриває.

Відповідь міністерства вразила кричущою економічною безграмотністю та байдужістю до проблеми. Точково це можна пояснити тим, що чинний міністр АПК Микола Сольський — один із співзасновників Українського аграрного холдингу, який, крім іншого, займається і зернотрейдингом. А отже, пан міністр цілком може лобіювати інтереси трейдерів, незважаючи на якихось там дрібних виробників. Глобально ж проблема полягає в тому, що експортна вартість як така мало цікавить державу. Це ж не імпорт, з якого можна зібрати мито, ці ще й відшкодування ПДВ хочуть. І оскільки виведення прибутків у інші юрисдикції з метою недоплатити тут податків чомусь досі мало кого в Україні цікавить, максимум, на що влада взагалі звертала увагу, — повернення валютної виручки. Не надто при цьому переймаючись, що взагалі-то навіть цієї виручки може бути більше, якщо зерно не продаватимуть із дисконтом. Ми порахували, що якби той обсяг пшениці, який було продано у другому півріччі 2022-го за ціною в 50—150 дол./тонна, експортували за середньою ринковою ціною, лише валютної виручки в країні було б на 750 млн дол. більше (див. рис. 3).

Але грець уже із упущеними вигодами, тут хоча б прямих збитків уникнути. Та уряд не квапиться досі.

Брутальна історія про “чорне зерно”, із відвертим криміналом, закінчилася буквально нічим. Нагадаємо, що податкова попереджала митників про сотні підозрілих компаній, які вивозили зерно, але митники, як і Бюро економічної безпеки, не реагували і випускали партії з країни. У результаті відвертий схематоз назвали “підозрілою недбалістю”. Митникам і БЕБівцям пригрозили звільненнями, ну і всіх учасників закликали до робочих груп і плідної співпраці.

І от наш міністр агрополітики із друзями трейдерами наразі “шукає консенсус, на підставі яких джерел інформації та як саме визначатиметься мінімальна ціна”. Якщо прості речі (ось біржа, ось ціна) свідомо ускладнюють, чекай біди. Відомі нам пропозиції прекрасні, наприклад, брати середню ринкову ціну з умовою CIF-порт без ПДВ за курсом НБУ мінус 40%. Бачите, дисконтик у 40% одразу закладають у формулу. Та, певно, не це навіть головне, головне, що прив'язка до умови поставки CIF узагалі не про транспортування зерна сушею, автотранспортні поставки здебільшого проходять на умовах CPT. Тобто вирішення наявної проблеми із країнами-сусідами, до яких ми поставляємо зерно залізницею та автомобілями, десь загубилося у процесі обговорень. Вони, до речі тривають, невдовзі представники агроасоціацій нададуть пропозиції та… конкретні редакції норм закону, а далі вже Мінагрополітики, податкова, Мінекономіки та Нацбанк візьмуться їх опрацьовувати у пошуку оптимального рішення. Тож десь до літа буде.

Якраз закінчиться дія тимчасового спрощеного доступу наших товарів на ринки ЄС. Про подовження тимчасових торгових преференцій ми, в тому числі устами міністра АПК, почали просити ще на початку цього року. Саме у той момент, коли мали б активно зупиняти наш зернові схеми та слідкувати за “транзитністю” експортних поставок, аби вберегти реноме надійного партнера. Чи отримаємо ми це подовження, зважаючи на якість і швидкість поточної реакції на проблеми? Скажу лише, що стаття 4 Регламенту 2022/870, який відкрив нам європейський ринок, допускає можливість розслідування у тому разі, якщо з України відправлятимуться товари, що створюють серйозні труднощі для певних ринків ЄС. За його підсумками цілком можуть бути відновлені і мита, і квоти. Не тільки для агроекспорту, до речі. 

Юлiя САМАЄВА, редакторка відділу економіки ZN.UA