“У Білорусі за 5 хвилин все пішло прахом”

дивування викликає жорсткість, із якою ці протести були подавлені — каже оглядач, який розцінює це як приклад “емоцій, логіки та помилок, які здатні робити одна людина, якщо вона нічим не стримана.”

За словами пана Палія, “рефлекси” білоруського президента виявилися сильнішими, аніж інтереси Білорусі, як суверенної держави.

— Наскільки очікуваними були багатотисячні акції протесту, що сколихнули нічний Мінськ?

— Не так вже і важко було прогнозувати початок саме таких радикальних протестів в Мінську, оскільки цей протест накопичувався надзвичайно довго. Тобто, Лукашенко при владі вже 16 років і, звичайно, за цей час він встиг багато кому набриднути. Крім того, молодь в Білорусії, яка сконцентрована насамперед у Мінську, в студентському місті, не бачить собі перспектив в тій системі влади, яку створив Лукашенка під одну особу. І звичайно, що абсолютно логічною популярність таких достатньо радикальних дій є саме серед молоді, і основний контингент протестувальників — це, власне кажучи, молодь.

- Але важко було розраховувати, мабуть, і це визнає і сама білоруська опозиція, що ці протести на “Октябрьской площади” могли перерости, скажімо, в білоруський еквівалент київського Майдану чи грузинської Революції Троянд. Навіщо, на вашу думку, правоохоронні органи Білорусі вдалися до таких жорстких дій? Зрештою, можна було просто почекати, поки випаруються оці протести, протестні настрої. І не та кількість протестувальників, щоб розраховувати на революційні зміни.

— Я з вами абсолютно погоджуюсь. На мою думку, така реакція білоруської влади зумовлена досить дивними рефлексами нинішньої білоруської влади. Ці рефлекси полягають у тому, щоб, так би мовити, “задавить” і “не пущать”, хоча я впевнений в тому, що це політична помилка Лукашенки, що йому потрібно було вести кампанію і вигравати вибори, і проводити ось цей поствиборчий період зі значно холоднішою головою. Тим більше, що справді, швидше за все, він набрав більше 50%. Тобто, тут ми бачимо емоції, логіку і помилки, які здатні робити одна людина, якщо вона нічим не стримана. Це явно емоційне рішення, скажімо так, рефлекторне рішення, а не розумове. Я думаю, що, швидше за все, Лукашенка спробує оцій поствиборчий період… зараз буде випускати революціонерів, хоча його рефлекси говорять самі за себе досить красномовно.

- Аляксандр Лукашенка — такий політичний зубр, щоб не сказати динозавр. Дуже досвідчений політик, хоча важко не погодитись з Вашою тезою про те, що коли займаєшся політикою без серйозної опозиції, то втрачаються певні навички політичного лавірування, гнучкості політичної. Але, з іншого боку, Аляксандр Лукашенка почав останнім часом намагатися, принаймні, налагоджувати стосунки із Західною Європою, із Заходом у цілому. Після нищівної критики на адресу Лукашенки після виборів з боку Заходу за надмірне застосування сили, за непрозорість, недемократичність цілого виборчого процесу фактично всі ці зусилля по зближенню зведені нанівець?

— На жаль, так. На жаль, оці, як я вже сказав, рефлекси виявились важливіше, ніж інтереси Білорусі як суверенної держави. Я думаю, що ці рухи Лукашенки в бік того, щоб налагодити відносини з Заходом були правильні, відповідали інтересам Білорусі, збереженню її суверенітету. І я, до речі, вважаю, що Україна в останні роки недостатньо явно зробила для того, щоб налагодити діалог Лукашенки із Заходом, коли ще нас там слухали теж на Заході, і для того, щоб цей режим лібералізувати і зробити більш прийнятним у світовій спільноті. На жаль, Україна цього не зробила, а зараз ми бачимо, що і Лукашенка вимальовував свій зовсім інший імідж півроку, і просто за 5 хвилин все пішло прахом. Дуже жаль, чесно кажучи, через те, що для України надзвичайно важливо навіть не хто там керуватиме — чи Лукашенко, чи якийсь інший керівник, — а для України важливо, щоб така держава була. І така держава, звичайно, може стояти на обох ногах, коли вона буде сприйматися в світі. Для України стратегічно важливо, щоб Білорусь збереглась як незалежна держава. І судячи по поведінці Лукашенки, для нього це теж стає інтересом, що цікаво. І от замість того, щоб отримати авторитарного, але значною мірою лібералізованого політика, оці останні події перетворюють його, знов дають йому імідж той, який він отримував і заробляв дуже-дуже довго. Я думаю, що це не добре ані для Лукашенка, ані для України та, зрештою, ані для світу. Тобто, я думаю, що в цій ситуації програв і Захід, який сподівався на більш таке адекватне керівництво Білорусі, яке б поводилося у відповідності з нормами пристойності міжнародної і з яким можна було б говорити на довгу перспективу будувати відносини. Тобто, започаткувати процес повернення Білорусі в Європу. З іншого боку, програла Росія — через те, що Лукашенка зміцнився, а знаєте, він, може, людина і незлопам'ятна, але відомстить і забуде всі речі. Знаєте, така є приказка?

- Так-так, “я просто злий, і пам'ять у мене хороша”.

— І з іншого боку, програла і сама Білорусь. Оце мені, чесно кажучи, болить найбільше через те, що Білорусь є нашим сусідом, і для України дуже важливо, щоб ця країна збереглася. Щоб вона не була не під яким соусом інкорпорована до якихось інших держав. І от Білорусь тут як держава, на жаль, програє. Лукашенка як особа, може, і виграє в даному випадку, але Білорусь як держава програє. Ну, і звичайно я думаю, що це не в інтересах України. І крім того, вся ситуація може показати нашій владі, яка знов-таки по багатьох випадках гранично проста, щоб не сказати гірше, — як треба діяти по відношенню до нашої власної опозиції.