Тігіпко замовив уряду квиток до кредитного раю?

Рішення уряду Миколи Азарова про аудит витрат державного бюджету України у 2008-2010 років здивувало експертів.

Адже для цього уряд уповноважив міністерство фінансів та ГоловКРУ закупити без тендера (з 40%-ю передоплатою) послуги маловідомої юридичної фірми з Вашингтону Trout Cacheris. Навіщо наймати юристів для фінансового аудиту?

Як стало відомо “Економічній правді” з власних джерел, це рішення уряду пролобіював віце-прем'єр-міністр Сергій Тігіпко.

Послуги юристів Trout Cacheris знадобилися після участі української делегації у весняних зборах керуючих Міжнародного валютного фонду та Світового банку 24-25 квітня.

Ця зустріч на високому рівні зробила Тігіпка оптимістом. За результатами переговорів із топ-менеджментом МВФ він повідомив, що Україна може розраховувати на кредит обсягом 19 мільярдів доларів протягом найближчих 2,5 років.

Таке рішення могло бути пов'язаним із різкою критикою на адресу уряду Юлії Тимошенко щодо “нецільового витрачання та розкрадання державних коштів”, що прозвучала від Миколи Азарова.

Отже, висновок цієї фірми може стати підставою для відкриття кримінальних справ щодо екс-урядовців.

Однак публічної інформації про цю компанію виявилося дуже мало. Trout Cacheris має форму власності PLLC, що розшифровується як “professional limited liability company”.

Найближчим українським аналогом є “адвокатська колегія”, тобто, професійне об'єднання юристів.

Згідно з даними офіційного сайту Trout Cacheris, ця юридична фірма фокусується на комплексних судових суперечках, як у цивільних справах, так і у кримінальних.

Компанія бачить своєю місією “служити зростаючому попиту на послуги малих фірм з повіреними, досвідченими у вирішенні складних питань”. Колегію засновано 1996 року, нині в її штаті — 9 повірених.

Для того, щоб обвинуватити опозицію в корупції з метою розправи над нею, Trout Cacheris аж ніяк не годиться, оскільки вона має репутацію захисника VIP-шахраїв. Звичайно ж, цілком легального захисника. Адже право на захист при кримінальному переслідуванні гарантоване кожному.

Наприклад, Trout Cacheris 2003 року захищала колишнього директора фірми U.S. Technologies Inc. Грегорі Ерлза від звинувачень прокурорів штату Нью-Йорк у численних випадках шахрайства. Грегорі Ерлза було визнано винним і засуджено до 125 місяців ув'язнення та штрафу близько 22 мільйонів доларів.

Відповідна інформація міститься у базі даних про корпоративне шахрайство нью-йоркського журналу Corporate Counsel.

Але світло на роль Trout Cacheris в Україні проливає інший епізод з її практики. Керуючий член цієї адвокатської колегії Платон Качеріс захищав колишнього аналітика Пентагону Ларрі Франкліна від обвинувачень у розголошенні конфіденційної інформації та шпигунстві на користь Ізраїлю.

Франклін був підлеглим тодішнього заступника міністра оборони, а згодом директора МВФ, Пола Вулфовіца.

У своєму коментарі газеті The Washington Times Франклін звинуватив ФБР в “антисемітизмі”. “Агенти ФБР розпитували мене про всіх євреїв, яких я знаю в офісі міністра оборони”, — сказав він. Чиновник стверджував, що відмовився “стучати” на начальство, тому став цапом-відбувайлом. Суд визнав його винним за частиною висунутих звинувачень.

Ще тісніше пов'язує адвокатську колегію Trout Cacheris із МВФ історія лобіювання інтересів президента Республіки Конго Дені Сассу-Нгесо.

Звіт про це лобіювання за підписом керівників колегії, відповідно до законодавства США, розміщений на спеціальному урядовому сайті.

Дені Сассу-Нгесо вважається одним із найжорстокіших комуністичних диктаторів 70-80-х років XX століття. 1975 року молодий офіцер захопив владу в країні, здійснивши військовий переворот на чолі групи офіцерів-марксистів.

Його правління ознаменувалося численними стратами, зникненнями людей, репресіями, а також стабільним лідерством Республіки Конго у антирейтингу найбідніших країн Африки.

Після розпаду СРСР і припинення фінансових вливань з Москви, режим Сассу-Нгесо похитнувся. Він змушений був провести демократичні вибори, які програв.

Залишаючи посаду, екс-диктатор обумовив собі право утримувати численну “особисту охорону”, сили якої приблизно дорівнювали регулярній армії.

1997 року Сассу-Нгесо знову влаштував військовий переворот і скинув демократично обраного президента Паскаля Лісубу. Пізніше він організував “заочне засудження” суперника за корупцію при укладенні нафтового контракту, в зв'язку з чим відмовився від боргів президента Лісуби та створив державну нафтову компанію SNPC.

Але згодом комуністичний диктатор Дені Сассу-Нгесо несподівано отримав цілковиту підтримку Міжнародного валютного фонду! МВФ заявив, що Конго є “моделлю для інших країн-виробників нафти” та підтримав масове списання державних боргів Республіки Конго.

Що ж це за модель торгівлі нафтою, яка так сподобалась МВФ? У січні 2006 року The Washington Times опублікувала статтю “THE IMF: BAD COP. The IMF accomodates corruption in the Republic of Congo” (”МВФ: поганий поліцейський. МВФ створює корупцію в Республіці Конго”).

“Хоча Конго протягом багатьох десятиліть є одним з найбільших нафтових експортерів континенту, більше 70 відсотків її громадян живуть менш ніж на 2 долари на день” — стверджує автор статті, генеральний директор “Центру глобального економічного зростання” Річард Ран.

Експерт відзначає, що, попри чотирикратне зростання виручки від торгівлі нафтою за 2004-2005 роки, платежі SNPC до бюджету збільшились менш ніж у півтора рази.

Лондонським судом було встановлено: золота ріка нафтодоларів не поповнює кишені рядових конголезців, оскільки всі гроші залишаються в кишенях компаній-посередників, ключова з яких належить сину президента Сассу-Нгесо.

2006 року Дені Сассу-Нгесо активно їздив по країнах-кредиторах, добиваючись списання боргів Конго за підтримки МВФ. Поїздки супроводжувалися скандалами.

Начальника поліції Конго Жан-Франсуа Нденге було затримано у Парижі. Його підозрювали у причетності до поліцейського захоплення, тортур і вбивств 353 біженців 1999 року у передмісті Мо столиці Конго Браззавілю. Однак швидко відпустили: він мав дипломатичний імунітет.

П'ять діб у квітні Дені Сассу-Нгесо прожив у розкішному готелі Waldorf Astoria в Нью-Йорку. Преса висміювала президента-марксиста, який приїхав просити списати борги, і при цьому платив по 12 тисяч доларів на добу за номер.

Приїхав, до речі, разом з сім'єю і свитою, які зайняли 44 кімнати, що обійшлося бюджету Республіки Конго у 130 тисяч доларів.

До рук журналістів потрапив один з багатьох рахунків, виставлених рестораном: хтось з оточення президента замовив дві пляшки дорогого шампанського, по 400 доларів за пляшку.

Саме тоді президент Сассу-Нгесо найняв для лобіювання своїх інтересів адвокатську колегію “Trout Cacheris”. Адвокати робили офіційні, а, певно, й не тільки офіційні, платежі політичним лобістам та мас-медіа для досягнення мети візиту.

І попри всі критичні публікації в пресі, Сассу-Нгесо домігся списання боргів.

Чому? На це теж є відповідь у статті Річарда Рана: “Це як мінімум непристойно, що рада директорів МВФ схвалила ключову угоду з Конго в грудні 2004 року, всього через кілька тижнів після того, як влада цієї країни найняла радником розташовану у Вашингтоні фірму, яка повністю складається з колишніх високопоставлених чиновників МВФ, аж до колишнього заступника директора-розпорядника”.

Тепер, як бачимо, МВФ діє обережніше. Через адвокатів. Як і українські судді, що давно перестали брати хабарі особисто. Але не про те мова.

Історія відносин МВФ, адвокатської колегії Trout Cacheris та комуністичного диктатора Дені Сассу-Нгесо виглядає, як найгірший сценарій майбутнього для України, якого слід уникати.

Забезпечуючи “відкати” МВФ, уряд Конго отримав тоді карт-бланш на безконтрольне витрачання позичених коштів і, більше того, на списання попередніх боргів ціною репресій та кримінального переслідування опозиції.

Безперешкодне здійснення корупційних схем потребувало згортання демократичних свобод найжорсткішими методами. Для прикладу, Конголезький журналіст Бруно Осебі, який у своїх публікаціях піднімав тему розкішної нерухомості сім'ї президента Сассу-Нгесо за кордоном, загинув на початку 2009 року внаслідок пожежі у своєму помешканні напередодні чергових, бойкотованих опозицією виборів.

2010 року МВФ дав Республіці Конго кредит 1,9 мільярда доларів.

Можливо, Президент Янукович не турбується з приводу демократичних свобод в Україні. Може, його не лякає перспектива здобути репутацію клієнта тих самих адвокатів, які допомагали списати борги скандально відомому африканському президентові.

Але насильницьке повалення демократично обраного президента буйним офіцером-марксистом, який “чомусь” мав підтримку екс-військових з керівництва МВФ, має примусити його замислитись.

Юрій ШЕЛЯЖЕНКО