“Тепер я нічого не боюся. Я був у Донецьку”

Сміх і страх

Дизайнер Діана Берг (на знімку) пригадує, що першу партію футболок із жартівливими написами виготовляла на свій страх і ризик. “Хотілося вигадати щось таке, що б влучно натякало на стереотипи і водночас не було образливим. Так з’явився вислів: “Now І fear nothіng. І’ve been to Donetsk”. Причому це сталося ще до того, як Бі-Бі-Сі показало свій скандальний фільм “Стадіони ненависті”. І коли в іноземних ЗМІ почали масово говорити про те, як небезпечно їхати в Україну, з появою перших уболівальників моя футболка буквально вистрелила.

Ризик полягав у тому, що напередодні чемпіонату було незрозуміло, де продавати таку продукцію. “У новому аеропорту сувенірних кіосків ще не було, до магазинів у місті не проб’єшся, на ринку не станеш. Кілька разів телефонувала до міськвиконкому, який тоді займався організацією Євро, думала, вони будуть зацікавлені в незвичних виробах. Проте зі мною не стали зустрічатися”.

Підтримка надійшла з боку інвестора донецького кемпінг-парку Сергія Хановича. Бізнесмен виділив Діані місце для сувенірного кіоску на території наметового містечка. Перша партія футболок розлетілася вмить. Співрозмовниця каже, що в дні чемпіонату не була на жодному матчі та не стежила за навколофутбольними подіями. Майже весь час проводила в наметовому містечку, або їздила за новими футболками, або комусь відвозила замовлення.

— Хто тільки не звертався до нас! Телефонували німецькі залізничники, просили десять футболок. Приїздили гості зі Львова, Москви. Прес-секретар Ріната Ахметова Олена Довженко купила кілька штук, говорила, що одну навіть презентували дружині Президента України Людмилі Янукович. Запам’яталася одна клієнтка — дуже дорого вдягнена, вся в Луї Віттоні, — тричі у нас брала по десять футболок. Вони стали дуже популярним сувеніром. Я була нарозхват.

Випробуванням для кемпінгу став ураган, який пронісся над Донецьком у день гри України з Францією. Шквальний вітер рвав намети, перевертав столи, стільці, сцену, лило як з відра. “Сьогодні це сприймається як пригода, але тоді... В нашому наметі залишилася одна-єдина дівчинка, а я не могла виїхати їй на допомогу — боялася сідати в авто. Передбачити можна було все, але не таку стихію. Співробітники кемпінгу стояли і просто тримали намети. Коли я нарешті дісталася на місце, побачила розбиті сувенірні чашки, виваляні в багнюці футболки. Та це були мінімальні втрати. Добре, що нікого не вдарило, не вбило”.

Після завершення чемпіонату дизайнер повернулася до звичної роботи. Футболки виробництва студії Діани Берг сьогодні можна придбати в одному з нічних клубів чи замовити телефоном. Нині половина замовлень — з України, в тому числі — з Донецька, де оцінили добру іронію.

Труна та кохання

Про несподівані підсумки Євро-2012 ми говорили і з донеччанином Богданом Чабаном (на знімку), який у червні цього року працював прес-секретарем кемпінг-парку.

— Спочатку, коли ми тільки проводили підготовку, зрозуміли, що у нас — велика проблема, бо люди просто не хочуть їхати сюди. Через дезінформацію, на яку наша влада не звертає уваги і з якою не хоче нічого робити. Але фанати, приїхавши до нас, одразу ж змінили уявлення про Україну — вони побачили, що це країна, де немає нічого поганого, страшного. Крім усього, вболівальники дуже обурилися тим, що їх там, на батьківщині, дурять. З цього приводу найбільше емоцій виявили англійці, бо більш запальні, ніж французи. Так виникла ідея про акцію з труною Сола Кемпбелла.

Англійські вболівальники влаштували перфоманс, привізши до центральної площі Донецька труну із написом “Ти неправий, Кемпбелле!” і вигукуючи пісню із непристойностями на адресу колишнього капітана вітчизняної збірної. Такою була реакція фанів на слова футболіста, сказані ним у фільмі “Стадіони ненависті” телеканалу Бі-Бі-Сі, де Україна постала як країна, де панують расизм та насильство. Спортсмен закликав співвітчизників залишатися вдома, оскільки, мовляв, назад можете повернутися в труні.

— Мене найбільше здивувало те, що англійські вболівальники не просто захистили свої права не бути обдуреними — вони захистили нашу країну, на відміну від усіх наших політиків. Це те, за що ми повинні подякувати гостям. Ці хлопці — звичайні мирні люди — своїм прикладом показали, що з такими звинуваченнями можна боротися. Це конкретний приклад громадянського суспільства. Українцям виявилося все одно, що про них говорять. Англійцям — ні.

Співрозмовник каже, що в деяких інших речах менталітет іноземців нічим не відрізнявся від нашого. “Коли вони бачили дешеві цигарки чи алкоголь, у них зносило дах. Кількість випитого і викуреного просто зашкалювала. В Донецьку досі ходить байка про те, як до приймального відділення обласної лікарні тричі привозили англійського туриста у стані сильного сп’яніння: після того, як фанату ставало краще, він знову йшов до магазину, купував горілку, а невдовзі потрапляв до лікарні. Пити вони, звичайно, не вміють”.

Не порадувала Богдана поведінка деяких наших дівчат, які приїздили до наметового містечка із неприхованими намірами звести близьке знайомство з іноземцями. “Це було доволі принизливо і неприємно”, — каже співрозмовник. Хоча не все так сумно. Один із перших гостей кемпінг-парку, вболівальник із Франції, зустрів у Донецьку кохання. Тепер приїздить до своєї дівчини щомісяця. Наступного року пара збирається одружитися.

Ліна КУЩ