Таргетування бананових плантацій

На тлі жвавого обговорення проєкту держбюджету на 2020 рік практично непоміченим залишилося ухвалення головного документа у сфері монетарної політики, яка за силою впливу на економічні процеси не поступається політиці бюджетній, а можливо навіть перевершує її.

16 вересня Національний банк без жодного розголосу оприлюднив Основні засади грошово-кредитної політики на 2020 рік і середньострокову перспективу, які були схвалені Радою НБУ ще 10 вересня.

Тижнева затримка знадобилась, вірогідно, для того, щоб забезпечити народним обранцям право першими доторкнутись до “таємних знань”, оскільки закон зобов’язує Раду НБУ надіслати Основні засади до Верховної Ради до 15 вересня. Суспільство завжди може зачекати.

Сам факт затвердження головного документа НБУ (передбаченого Конституцією) міг би взагалі залишитись поза увагою суспільства, оскільки у головній новинній стрічці на сайті регулятора цій події не було приділено ані слова.

Відповідний прес-реліз Ради НБУ став відомим лише завдяки посиланню на нього голови Ради НБУ Богдана Данилишина на його приватній ФБ-сторінці. Сказати, що така ситуація ненормальна — нічого не сказати.

Керівництво Національного банку, спекулюючи на темі його незалежності, поводиться так, ніби НБУ не особливий орган державного управління, котрий діє на підставі Конституції і закону, а їхній власний маленький гешефт. Цим і обумовлена специфічна інформаційна політика регулятора.

За допомогою різного роду маніпуляцій суспільною думкою Національному банку вдалося створити викривлену реальність, де якимось “підсумкам дискусії членів Комітету з монетарної політики” приділяється значно більше уваги, ніж ухваленню ключового документа у сфері монетарної політики, котрий здатен вплинути на розвиток економіки на роки вперед.

То що ж передбачила Рада НБУ в Основних засадах грошово-кредитної політики на 2020 рік?

На жаль, нічого нового. Ціллю грошово-кредитної політики залишається підтримання інфляції на рівні 5% +/- 1 п. п. У всіх принципових моментах документ передбачає продовження у 2020 році політики “дорогих грошей” у межах режиму інфляційного таргетування, до якого НБУ перейшов у 2016 році.

У вступному розділі Основних засад читаємо:

“Для досягнення та забезпечення цінової стабільності Національний банк використовує монетарний режим інфляційного таргетування, який також сприяє забезпеченню стійких темпів приросту ВВП”.

Саме так, на думку авторів документу, стійким темпам зростання економіки сприяє навіть не цінова стабільність (що також є предметом для дискусій), а сам режим інфляційного таргетування.

Тобто, за логікою НБУ, важливим є режим, а не його наповнення. В цьому є вже щось від релігії.

Той факт, що в документі знову з’явився цілий розділ, присвячений “підтримці” стійких темпів економічного зростання (в Основних засадах на 2019 рік такого розділу немає), ще не означає, що Національний банк робитиме реальні кроки у цьому напрямі.

Вочевидь, щоб не створювати марних ілюзій, у кінці зазначеного розділу автори поспішили нагадати, що монетарна політика “не може бути основним джерелом сталого підвищення економічного потенціалу”.

Припустимо, основним — не може, проте одним з джерел стимулювання економіки монетарна політика точно може бути.

Саме про це свідчать усі ті стимулюючі заходи провідних центральних банків світу, про які йдеться в іншому розділі Основних засад. Але фахівців з Національного банку подвійні стандарти не бентежать.

Рада НБУ очікує (саме так, не ставить завдання і не визначає політику, а очікує), що “в умовах зниження інфляційного тиску та поліпшення очікувань Національний банк пом’якшуватиме монетарну політику”, а “облікова ставка в реальному вимірі поступово знижуватиметься у наступних роках до нейтрального рівня”.

Зрозумілою мовою це означає, що за умови уповільнення інфляції до 5%, облікова ставка може знизитись до 8-9%.

Проте усе це лише декларації, які мають дуже мало спільного з дійсністю. А дійсність така, що Національному банку вже третій рік поспіль не вдається знизити інфляцію до цільового рівня, незважаючи на надзвичайно жорстку процентну політику (станом на серпень 2019 року річний рівень споживчої інфляції становив 8,8%).

Тобто чекати на сприятливі умови для відчутного зниження облікової ставки можна ще дуже довго.

Крім того, така постановка питання не вирішує принципової проблеми поточної монетарної політики Національного банку — прив’язки облікової ставки до ставки за депозитними сертифікатами НБУ.

В існуючій конфігурації процентна політика Національного банку знищує мотивацію банків до кредитування виробничої сфери. Банки не надаватимуть кредитів за нижчими ставками, ніж дохідність депозитних сертифікатів НБУ (наразі 16,5%), водночас мало який виробник готовий брати кредит під 20% річних і вище.

І це не рахуючи жорстких вимог НБУ до оцінки банками кредитного ризику (горезвісна постанова №351), які ще більше демотивують їх кредитувати бізнес. Про інвестиційне кредитування високотехнологічних підприємств за таких обставин годі й мріяти.

Логічним наслідком такої ситуації є те, що у структурі залишків за гривневими кредитами корпоративному сектору майже 50% припадає на торгівлю, тоді як на усю промисловість — лише 15%. За підсумками січня-серпня 2019 року залишки за кредитами в корпоративний сектор у національній валюті скоротились на 3,1%, у річному вимірі — на 4,0%.

Паралельно з цим, третій рік поспіль відбувається стрімке збільшення обсягів споживчих кредитів домогосподарствам під 30-35% річних, не рахуючи прихованих комісій. Річні темпи приросту таких кредитів у 2018 році сягали 50%, а у 2019 році становлять близько 30%.

Тобто, з одного боку, банки кредитують у національній валюті переважно підприємства торгівлі, які значною мірою орієнтовані на продаж імпортованих товарів, а з іншого — надають споживчі кредити домогосподарствам, фактично, на придбання цього імпорту.

Значно краща ситуація з доступом до фінансування в експортерів, котрі, маючи виручку у вільноконвертованій валюті, мають можливість залучити кредит під 5-6%. Іронія долі полягає в тому, що експортуємо ми переважно сировину.

Таким чином, жорстка монетарна політика НБУ не лише пригнічує ділову активність, але й консервує (і навіть посилює) сировинний характер економіки.

Замість того, щоб за допомогою національної валюти стимулювати зростання економіки та сприяти її структурній перебудові (у тому числі за рахунок стимулювання високотехнологічного експорту), Національний банк використовує гривню для перетворення України на справжню “бананову республіку”.

Залишилося тільки відкрити ринок землі і поставити у цьому процесі жирну крапку.

БЦ: Засновниками Growford Institute (ГО “Гроуфорд”) є професор кафедри банківської справи КНЕУ ім. Вадима Гетьмана Тетяна Унковська, засновник групи компаній “РЕНОМЕ” Надія Гладкевич, екс-заступник голови Адміністрації президента Петра Порошенка Віталій Ковальчук та Віталій Ломакович, член Ради НБУ в 2014-2015 роках.

Михайло ДЖУС,завідувач відділу грошових ринків Growford Institute