Таємниця мигдалевого дерева

Називається “Україна — країна можливостей”. Такий собі подарунок гаранта конституції до двадцятиріччя батьківщини.

Були й інші подарунки, звичайно, як-от, п'ять тисяч беркутівців на десять тисяч демонстрантів і сльозогінний газ в обличчя. І в це якось віриться.

А от в книжку — ніяк. Особисто я ніколи не забуду “проффесора”, який читає великого українського поета Чехова, плутає Ахматову і Ахмєтова, а в Буковелі йому так само, як на Буковині.

В інтерв'ю журналіста з президентом, останній каже, що “почав писати книжку в опозиції, а закінчив у відпустці”.

Не зрозуміло, якою мовою книжка писалася, але вийде вона англійською (!), для потенційних іноземних інвесторів.

Ці інвестори, о небо, чомусь все ніяк не можуть збагнути, що Україна — саме те єдине місце на всій планеті, куди можна і треба вкладати свої грошики.

Проте інше збило мене з пантелику. Книжка повинна була з'явитися не в якому-небудь українському видавництві, наприклад, в харківському “Фоліо” (воно вже видало Табачника і зараз втішилося б), ні, книжка виходить аж Австрії, в самому Відні.

Президент звернувся, цитую, “до кількох міжнародних видавництв, і першим відгукнулося віденське “Манделбаум Верлаг”.

Ігнорую той факт, що німецькою “видавництво”, якщо вже транслітерувати це слово, “ферлаґ”, а не “верлаг”. Президент не зобов'язаний знати німецьку, з нього і англійською писати книжки більш, ніж досить.

Але те, що австрійське видавництво отак-от взяло і “першим відгукнулося”, отак-от взяло і ризикнуло репутацією, за яку в західноєвропейських країнах борються десятиліттями, — в цьому я сумнівалась.

Про книжку українського президента, хоч вона от-от повинна була з'явитися, не йшлося ніде жодним словом — ані в австрійських медіа, ані на офіційному сайті видавництва. Там анонсувалися новинки вересня, жовтня і листопада, а от про знакову подію серпня — нічого.

Це видавництво, до речі, з оригінальною назвою — “мигдалеве дерево”, цьогоріч святкує своє 50-ліття. Приватне, крихітне, відоме лише професіоналам видавничого бізнесу. Виразно лівого спрямування. Видає соціально-політичну критику, дослідження єврейського питання і кулінарні книжки з не менш оригінальними назвами, наприклад, “Королівська курка і кобиляче молоко: подорож монгольськими каструлями”.

Керуючись винятково нездоровим інтересом, приблизно два тижні тому я попросила корінного австрійця зателефонувала в “Mandelbaum” і розпитати про доробок українського президента. Я була впевнена, що по той бік дроту здивуються не менше, ніж попередньо я. Але, уявіть собі, помилися. Відбулася ось така розмова:

— Доброго дня, мене звати так-то, з українських медіа я дізнався, що ви видаєте книжку українського президента, це правда?

Жіночка, що підняла слухавку, була явно заскочена зненацька.

— А звідки ви знаєте?

— З українських медіа.

— Так, це правда. Завтра книжку привезуть з друкарні.

— А чому про неї не має жодного слова на вашому офіційному сайті?

Жіночка ніяково засміялася. Бо це “Auftragswerk”, сказала вона. Книжка друкується на замовлення. Заплатили, от і друкуємо. Вся розмова.

“На замовлення” в Австрії означає те саме, що і в Україні. Складається контракт, виплачуються гроші, які покривають усі витрати видавництва плюс честь взагалі бути виданим, надсилається рукопис, книжка друкується з або без видавничого логотипу, і щасливий замовник отримує весь наклад на руки.

Куди автор подіне книжки, його справа. Роздасть друзям чи, може, на виході зі станції метро продаватиме, — це не проблеми видавництва, воно в даному випадку виконує функцію звичайної друкарні і не займається розповсюдженням та промоцією оплаченого продукту. Підзаробляє на стороні, щоб мати змогу видавати менш комерційну літературу.

В Україні подібна практика дуже поширена, в Австрії теж, але навіть отримуючи за це гроші, австрійські видавництва обережно друкують “замовлення”. “Лівак” повинен хоча б опосередковано вписуватися в загальну видавничу політику.

Як вписується опус українського президента в “ліву” політику “Mandelbaum Verlag” — загадка. Для Австрії це приблизно те саме, що надрукувати рекламну ахінею Кадаффі під назвою “Лівія — країна можливостей”. Також мені не зрозуміло, навіщо було пертися аж в Австрію, ніби в Україні немає друкарень. Взяли б дешевше.

Мій нездоровий інтерес зростав. Я зустрілася з керівником іншого австрійського видавництва і розповіла їй, все, що знаю. Видавець зізналася, що чула щось подібне, але не повірила і забула. А чула вона ось що.

Відразу кільком австрійським видавцям на електронну адресу надійшов лист з пропозицією надрукувати книжку українського президента. Всі, окрім “мигдалевого дерева”, сприйняли цей лист як спам.

Наклад, за тими ж чутками, 50 тисяч. Про суму контракту навряд чи хто-небудь колись дізнається. Але так, щоб скласти загальне уявлення, скажу, що в Австрії надрукувати тисячу примірників поганенької якості коштує 10 тисяч євро. Оплата 50 тисяч примірників високої якості може коливатися від ста до трьохсот тисяч євро.

“Мигдалеве дерево” непогано заробило на літературних амбіціях українського очільника. І можливо, заробить ще, адже, за словами президента, на англомовній версії він зупинятися не збирається. В майбутньому повинні з'явитися німецька, російська і українська версії.

Але і це ще не кінець історії. До видавництва почали телефонувати журналісти і “Mandelbaum Verlag” зрозуміло, що Україна не так і далеко, як здавалося на перший погляд. Що там теж вміють читати, мають Інтернет, і навіть деколи говорять іноземними мовами.

Ілюзії притримати справу в таємниці розвіялися, і кілька днів тому на офіційному сайті видавництва з'явилася інформація про “Україну — країну можливостей”. У їхньому випадку приховувати книжку було би куди гірше, ніж просто виглядати наївними і некомпетентними. Тут ви можете полюбуватися чудом видавничого мистецтва.

Яка зворушлива анотація: “Читач буде захоплений щирим і відвертим художнім стилем автора, його мріями за батьківщину і категоричним неприйняттям популізму”.

За кілька днів з'явилося розлоге інтерв'ю з директором видавництва “Mandelbaum Verlag” Міхаелем Байкулеску. Для того, очевидно, щоб інші нарешті заспокоїлися і відчепились. Інтерв'ю називається “Хранитель президентського рукопису”.

Журналіст представляє гера Байкулеску як того, хто хоч і не є дипломатом, політиком чи навіть громадянином України, але який немало зробив, щоб про Україну дізналися закордоном більше. Альтруїст, одним словом.

Видавець розповідає про вже згаданий лист-спам, про ті ж 50 тисяч накладу і про те, що працювати над книжкою було надзвичайно цікаво. Не заперечив, що її оплатили, але суму контракту та імена замовників дипломатично не назвав.

Як буде реалізовувати продукт, відповів туманно, але наголосив, що видавництво видає книжки для того, щоб їх продавати. Еврика! Залишається зачекати, поки закінчиться сезон відпусток, і подивитися, чи тими самими словами Міхаель Байкулеску буде виправдовуватися перед журналістами австрійськими.

Мені ж лише одне не дає спокою: для кого був увесь цей фарс? Для українців? Мовляв, подивіться, президента в Австрії видають, значить, поважають. Чи таки дійсно для іноземних інвесторів, які настільки дурні, що без президентських одкровень уявлення не мають, що відбувається в Україні?

P.S. Від редакції. Одразу після спілкування австрійця з представником видавництва, який повідомив, що книжка друкується “на замовлення”, “Українська правда” надіслала туди кілька запитів для з'ясування обставин появи творчого доробку Віктора Януковича.

У видавництві на численні листи не реагували, а за тиждень надіслали відповідь. У ньому директор видавництва пан Байкулеску відмовився надавати будь-які пояснення, посилаючись на брак часу.

На телефонний дзвінок “Української правди” відповіла прес-секретар видавництва, яка заявила, що не може повідомити жодних деталей та взагалі коментувати будь-що на цю тему.

Одразу після цього у газеті “2000”, наближеної до влади, з'явилися два розлогих компліментарних інтерв'ю. Одне — з директором видавництва, друге — з автором книги, президентом Віктором Януковичем.

Пан Байкулеску вже не згадував, що книга друкувалася “на замовлення”, і “вважає за честь” співпрацювати з Януковичем.

Адміністрація президента у відповідь на наш запит зазначила, що книга писалася у вільний від роботи час, а друкувалася не за бюджетні гроші.

Звідки взялися гроші на друк книжки, або хто виявився щедрим спонсором письменницьких талантів президента, наразі залишається загадкою.

А якщо припустити, що президент видав книжку власним коштом, то на її друк мало б піти щонайменше дві третини його офіційних доходів. А зважаючи на слова видавця про те, що “книжка прекрасної якості”, то й увесь президентський дохід!

Втім, український президент не вперше видає книжки. Так, у 2010 році вийшла його книга “Здолати шлях”, раніше — “Як Україні далі жити” (2008), “І рік при владі” (2007), “Рік в опозиції” (2000). І кожен раз — в новому видавництві.

Поява цих книг супроводжувалась курйозами. То політик розмістив на обкладинці фото догори ногами, то заретушував російський прапор і логотип партії “Единая Россия”.

Книжки зі спогадами Януковича, його інтерв'ю і промовами, не так просто знайти на полицях книжкових магазинів. За словами Ганни Герман, український президент “дуже скромний”, тому він свої книжки “завжди просто видає”.

“І він їх роздаровує завжди на своїх зустрічах. Багато тих книжок роздаровано”, — пояснила радник президента.

Але це не стосується останньої новинки: “Україну — країну можливостей” вже можна придбати за 19.90 €, замовивши на її на сайті видавництва.

Тож тепер в українського президента є шанс заробити свої письменницьким талантом. Принаймні на обновки для нових хоромів у Межигір'ї.

Тетяна МАЛЯРЧУК