Так, смерть!

І вона стовідсотково має рацію у цьому, бо давно вже немає ніякого парламенту. Парламент — це правила, правила — їх можна встановити, лине перемігши. Перемогти можна лише усвідомивши реальність війни.

***

Проти нас зараз іде громадянська війна. Партизанська.

Ви бачили тріумф у очах нічних київських бандитів? Не тих, котрі рядові бійці, а їх змовників, що забирають вулиці, місто, країну — б’ючи та калічачи людей? Таке важко забути.

Сто разів бувало так, коли після всіляких судів, засідань різних рад і комісій, громадських слухань нас на вулиці зупиняла шеренга нанятих “спортсменів”, котрі забирали у нас наші сквери, парки, історичний спадок.

До і після цього моменту нам посилено пропонували судитися, збирати підписи, звертатися зі зверненнями і просити прохання — словом, діяти по правилах “миру”.

Але у вирішальний момент ми стикалися з насиллям. З “спортсменами” і “міліцією”, “міліцією” і “спортсменами”. Насилля перемагало, і очі бандитів світилися тріумфом.

І я безпомилково пізнав цей тріумф у очах Чечетова, котрий казав про “развєлі, как котят”.

Тому ніякого миру вже немає, є лише війна.

***

Довго приховувати війну неможливо. Рано чи пізно прийдуть радикали і скажуть: ті, хто кажуть про благопристойність та ненасильство, вже не мають рації. Бо надто гарно бандити-регіонали навчились користуватися благопристойністю та ненасильством своїх опонентів.

Радикали скажуть: ми маємо переглянути нашу мораль та нашу етику.

Мораль мирного часу має відійти — “не можна битися під час фальшувань у Раді, це ж так не по-парламентському”, “не можна руйнувати паркан біля адміністрації президента та шлагбауми біля Кабміну, це ж вандалізм”, “не можна самовільно вивозити евакуатором протиправно припарковані майбахи з-під верховної ради, це ж незаконно”.

Має прийти мораль воєнного часу — “не можна добивати поранених”, “не можна катувати полонених”.

Фронт змін, Блок Кличка, Батьківщина — всі вони, за багаторічною інерцією кабінетів та сесійних зал, живуть у стані миру. Тому, коли ми, люди з реального світу, з ними говоримо, ми відчуваємо брак розуміння. Ми, котрі прийшли з війни, погано розуміємо цих штабних функціонерів.

Ми, люди реального світу, люди війни, для них чужі.

***

Радикали, приносять з вулиці дух нічного поєдинку — блискавичного, безкомпромісного і жорстокого. Вночі немає ні правил, ні спортивного благородства; до ранку про правила краще забути. До ранку є лише одне благородство — вижити.

Раніше цю темну істину монопольно розуміла сіра зграя регіоналів, цим пишалася і вважала своєю перевагою над конкурентами, котрі змушені апелювати до всіляких там “цінностей”.

Але — зграя запливла салом, забула ті свої перші ночі грабунків, нагребла надто багато. З багатством приходить зрадницький страх, страх померти. Колишній гоп-стопщик зараз боїться літати вертольотами.

Посил війни страшний для тих, хто зараз при владі. Вони звикли жити, примушуючи нас гратися у “державу” і “право”, самими же діючи лише підкупом і силою. Коли усі українці відчують нутром, що вирішують лише підкуп і сила — вони зрозуміють істину, що зараз іде війна. І це буде страшним днем для тих, хто зараз при владі.

Свободівцям, особливо середній та нижній ланці, важко знайти собі місце у країні з напів-державою і напів-правом. Але вони чудово знають своє місце на війні, де є лише свої та вороги.

На війні немає ніяких державних інституцій, що владарюють над суперниками. Є дише будівлі, поки що зайняті ворогами. І поки у цих будівлях вороги намагаються імітувати “кабінет міністрів”, “прокуратуру”, “податкову інспекцію”, “міліцію”.

Війна — проста і природна відповідь.

***

Сірість, котра зараз при владі, послідовно руйнували “державу” і “право”. Залишки держави і права доїв Янукович і його партія під час конституційного перевороту у 2010-му.

За сформульованим покійними Стругацькими законом, на зміну сірим завжди приходять чорні.

Так, країна може навіть знайти свою смерть у цій війні. Але велика частина українців готова вже сказати “Так, смерть!”, бо жити з такого миру вже немає сил.

Ігор ЛУЦЕНКО