ПАРТНЁРЫ
Розповідаємо, як місто опинилося у блокаді та чи є шанси врятувати військових і цивільних, які перебувають у бомбосховищах металургійного комбінату “Азовсталь”, який став останнім рубежем української оборони в місті.
З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну детальний аналіз протистояння проводить американський Інститут вивчення війни. Кожного дня дослідники публікують карти з головними змінами на передовій. Донбас Реалії використали дані інституту, щоб відтворити хронологію боїв і оточення Маріуполя.
26 лютого, рухаючись з території окупованого Криму російські війська зайняли Бердянськ. Вже наступного дня підрозділи РФ були на західних околицях Маріуполя і здійснили перші спроби штурму. Паралельно російські сили наступали зі сходу і 1 березня заявили — місто оточене. У наступні тижні, атакуючи північніше Маріуполя з обох боків, російські підрозділи змогли укріпити і розширити кільце оточення на десятки кілометрів, відрізавши український гарнізон у місті від постачання.
Зараз українські бійці тримають оборону на заводі “Азовсталь”
“Ситуація критична. Не хочу рахувати дні, але ситуація критична. Дуже великий брак боєприпасів, зброї, їстівних припасів, води. Зараз поранених в районі півтисячі бійців. Медикаментів майже немає. Медична допомога, яка надається, вона несуттєва. Вони потребують нормального медичного забезпечення. Багато хлопців потребують операцій. Вони у підвальних сирих приміщеннях гниють. Рани не загоюються, обробляти їх нічим”, — розповідає командир 36-ї бригади морської піхоти Сергій Волинський.
“Противник зумів досягнути оперативних результатів на цьому просторі, зайшов з декількох напрямків і оточив місто. Місто оточили, українським захисникам довелося відступити в місто і вести бої вже в забудові”, — пояснює офіцер резерву армії оборони Ізраїлю Віктор Верцнер.
У середині березня російські війська діяли вже в Маріуполі. Штурм організували з двох боків. Із західного напрямку противник зумів прорватися в центральну частину міста, звідки повільно просувався вперед, поступово збільшуючи підконтрольну територію. Зі сходу російські підрозділи підійшли до заводу “Азовсталь”.
“Прекрасна тактика: вони зрівнюють з землею будинок, вулицю, квартал, в якому перебувають захисники міста. Вони його просто зрівнюють з землею за допомогою танків, за допомогою авіації, за допомогою артилерії. Потім, коли там ніде укритися, для того, щоб можна було захищатися, вони заходять в цей квартал. І так по одному кварталу все відбувається. Тобто в них суттєва перевага в авіації, суттєва перевага в артилерії. З того, що запам’ятовується: їде танк по вулиці і стріляє по усіх будинках, які розташовані на одному і на іншому боці. Він підозрює, що там може перебувати гранатометник і стріляє туди. Незалежно від того, є там мирні жителі, немає там мирних жителів. Відбувається такого роду штурм”, — розповідає начальник патрульної поліції Маріуполя Михайло Вершинін.
Окрім бійців “Азова”, морських піхотинців із 36-ї бригади, нацгвардійців і прикордонників, в оточеному місті тримають оборону і місцеві поліцейські. Михайло Вершинін серед тих, хто зараз перебуває на території “Азовсталі”.
Деблокувати Маріуполь військовим шляхом надзвичайно складно
У квітні українська оборона почала поступово зосереджуватися навколо трьох ключових місць. Це морський порт, металургійний комбінат імені Ілліча і завод “Азовсталь”. З часом підрозділам РФ вдалося розділити ці осередки опору. За даними Інституту вивчення війни, спочатку військові РФ зайняли меткомбінат, далі захопили порт. А ось просунутися по території “Азовсталі” російські сили так і не змогли. Оборона тут триває.
“Піхота за підтримки бронетехніки, танків продовжує сунути вперед, пробують штурмувати, ми відбиваємо штурми. Їхні штурми підтримуються з артилерії, з корабельної артилерії, цілу ніч велися інтенсивні обстріли, авіаційні, бомбові удари, корабельна артилерія, станом на зараз проходять штурмові дії. Коли в тебе є чітко визначений фронт, тил — це одне, тому що є підвіз свіжих сил, боєприпасів, продовольства і так далі. То воюючи на 360 градусів — це зовсім, зовсім інше ведення бойових дій, воно набагато складніше і набагато виснажливіше. І психологічна втома, і виснаження, і ресурси — вони все-таки вичерпуються”, — розповідає заступник командира полку “Азов” Святослав Паламар.
12 квітня частина українських морпіхів із 36-ї бригади під час спроби виходу з оточення в Маріуполі була захоплена в полон російськими підрозділами. Решті вдалося прорватися і об’єднатися з бійцями полку “Азов”.
“Увійшли у взаємодію з полком “Азов”. Саме я зв’язувався з паном “Редісом” (командир полку “Азов” — ред.), спланували, організували захід. У взаємодії з ними провели таке бойове завдання. Воно пройшло успішно, без втрат. Після чого перегрупувалися і виконуємо завдання разом. Довелося пройти через фронт по тилах противника і потім вийти через інший фронт, який вже знаходився в бік “Азовсталі”, де тримає рубежі полк “Азов”, — розповідає Сергій Волинський.
“Десять з половиною тисяч людей працює на підприємстві, площа якого становить 20 квадратних кілометрів. 20 квадратних кілометрів — це 25 Ватиканів чи два міста в Ізраїлі. Ось така площа, тобто це місто в місті, на якій розташовані 45 структурних підрозділів, 45 цехів”, — розповідає про масштаби металургійного комбінату директор з персоналу і адміністрації “Азовсталі” Іван Голтвенко.
За словами віцепрем’єра Ірини Верещук, зараз на території “Азовсталі” перебуває близько тисячі мирних жителів Маріуполя, в яких закінчується вода та їжа. З-поміж них значна частина — діти, жінки і пенсіонери. Незважаючи на це, російська сторона відмовляється надати гуманітарний коридор для їх евакуації з міста.
“Ми, адміністрація комбінату “Азовсталь” запевняємо — це відео актуальне, дійсне, на ньому зображені наші споруди з нашими людьми, з нашими дружинами наших співробітників. Це дійсно правда, те, що ви бачите, не інсценування, це реальна ситуація з людьми і дійсно вона заслуговує уваги світової спільноти і всіх, хто може реально допомогти і вплинути на те, щоб зупинити бойові дії над містом, підприємством, тому що там перебувають жінки, маленькі діти, люди похилого віку”, — коментує відео, яке оприлюднив полк “Азов” з цивільними у бомбосховищі меткомбінату, Іван Голтвенко.
За словами адміністрації “Азовсталі”, комбінат зараз зупинений вдруге за свою історію, вперше це сталося під час Другої світової війни. Гаряча консервація, як називають повну зупинку заводу, тривала сім днів. Процедуру, яка попередила екологічну катастрофу, співробітники “Азовсталі” виконували під постійними обстрілами. А бомбосховища комбінату тоді відкрили для всіх жителів Маріуполя.
“Це такі бомбосховища, які є у кожному місті, побудовані за стандартами цивільної оборони. Це підземне укриття, яке не розраховане на довготривале перебування в ньому. Бомбосховища складаються з приміщення зі стільцями, не ліжками, передбачені для того, щоб люди могли спуститися, перечекати авіаудар і повернутися, а також є декілька суміжних кімнат, в яких знаходяться сухпайки з водою, медикаменти і санвузол. Але ми повинні розуміти, що після 2 березня Маріуполь повністю без електроенергії. У бомбосховищах, звичайно, є дизель генератори, але ми розуміємо з вами, що запаси дизпалива недостатні для тривалого перебування. Те, що сьогодні Збройні сили України, жителі міста, перебувають у бомбосховищах понад 50 днів — це дійсно геройський подвиг, навіть складно оцінити якими зусиллями ці люди продовжують жити в цих умовах, тому що запасів їжі, сухпайків, повинно було бути за стандартами на три доби. Ми після 2014 року збільшили цей запас до 14 діб, але кількість людей, які перебувають в бомбосховищах набагато більша тих нормативних показань, на які вони розраховані.
15 квітня в Міноборони України офіційно заявили, що Росія використала в Маріуполі для ударів по “Азовсталі” стратегічний бомбардувальник Ту-22М3. У Росії є близько 60 таких літаків і кожен з них здатен нести по дві бомби вагою три тонни.
“Зазвичай вони використовували Су-34, але він може брати максимум ФАБ-1500, декілька бомб. ФАБ-3000 — це 1600 кілограмів сам корпус важить і 1400 кілограмів — це маса вибухової речовини. Коли така вага падає на землю вона пробиває бетон і аж тоді відбувається вибух, тобто наслідки могли бути дуже серйозні. Такі бомбардування вони здійснюються з великої висоти, ПЗРК не дістане, тому що висота, наприклад, 6 кілометрів і вище може бути. По-друге, вони злітають з боку Краснодарського краю, зі боку Азовського моря і відповідно наші ППО типу “Бук” і С-300 їх не дістають”, — розповідає редактор інтернет-ресурсу Militaryaviation.in.ua Денис Томенчук.
“Не бійся нас, бійся українських нацистів”
21 квітня російські військові вперше за довгий час дозволили цивільним на автобусах покинути Маріуполь. За словами представників української влади, людей, які хочуть виїхати з фактично зруйнованого міста багато, але Росія їх не випускає.
“Вони вивозять нам людей на своїх автобусах — ми їх приймаємо там, де вони кажуть. Ми готові їхати своїми автобусами. От вони всі, ви бачите, все готове. Вони пообіцяли, що випустять 90 автобусів і 25 швидких. Ми все підготували, але, як ви бачите, приїхало лише 79 осіб”, — розповідає Ірина Верещук.
З-поміж тих, хто вибрався з заблокованого міста — сім’я з шести осіб. Перед виїздом їм довелося пройти через тотальний огляд і перевірку.
“Нас постійно зупиняли. Ми проходили фільтрацію. Долоні, відбитки пальців, з трьох сторін фотографували, перевірили телефон чотири рази. П’ять разів свої дані всім розповідаєш, біля комп’ютера стоїш. Я розплакалась, а вони кажуть: “не бійся нас, бійся українських нацистів”, — розповідає жителька Маріуполя Вероніка.
Півтора місяці дівчині довелося ховатися від обстрілів. За цей час загинув її брат, якого 5 березня поховали у дворі будинку. Виїхати сім’я не могла, бо не має власного транспорту.
“У нашому дворі кладовище — там 11 людей з одного боку будинку, двоє — з іншого. Трупи просто на вулицях. Ми стоїмо на 5-му поверсі з мамою. Дивимось, як наш дідусь перебігає через площу до себе у двір. І я бачу, як з-за двору виїжджає танк. І буква “Z”. Я кричу мамі: мамо, танк, побігли вниз. І він розвертає в цей час башню на наш будинок і декілька разів прилетіло в наш будинок. Потім наступного дня вони зайшли з боку проспекту і заїхали у двір двома танками і обстрілювали будинок навпроти протягом 5 годин”, — розповідає Вероніка.
“Це армія російська, яка на кожному кроці кричить: “ми тільки стріляємо по військових об’єктах”. Це не армія. І як вони кажуть: “найбільш гуманна армія в світі”. В одній руці граната, а в іншій буханка хліба. Ви думаєте вони нам сильно допомагали?” — обурюється житель Маріуполя Сергій.
Сім’я тікала з Лівобережного району міста. Він межує з “Азовсталлю”, останнім анклавом української оборони в Маріуполі.
“Останнім часом — це центр боротьби. “Азов” стріляє саме в центрі Лівого берегу. У нас будинок стоїть прямо на площу. І ми кожен день чули, як відбувається стрілянина. “Азов” — це супер. Супер! Всі росіяни, з ким доводилось спілкуватися, як вогню бояться. Вони мене питають: “Ти бачив “Азов”? Я кажу: “бачив”. Чесно зізнатися, їм же страшно, самі розумієте, від них все можна чекати. Особливо чеченці. Кажуть: “Ми зачищаємо район”. Вони постійно про це говорять: “Азов, “Азов”, “Азов”. І бігають, зайшли до мене у квартиру перевіряти, як боягузливі зайці. Це взагалі позорище, російська армія”, — розповідає Сергій.
За півтора кілометри від “Азовсталі” жила й Ірина — разом з сином і котами. Розповідає, що стрілецькі бої на вулицях біля заводу досі тривають, промисловий гігант цілодобово бомбардує російська авіація і артилерія.
“У нас були настільки сильні обстріли, ми не могли вийти взагалі з підвалу. У нас два хлопці вийшли з підвалу по дрова, ми дровами топили, в підвалі їсти готували, — одному осколок попав в око, другому під лопатку. Тому, що в око, він помер одразу. Тому, що під лопатку, він помер уночі. Я краще буду сидіти голодна, але я переживу це, тому що це просто нереально. Я не розумію, за що можна так знищувати. Чи, розумієте, це сила азовців прищепила їм таку ненависть? Ось цей завод, там уже, напевне, сотні тисяч тонн цього металу лежить, я не знаю, скільки туди скинули бомб”, — розповідає жителька Маріуполя Ірина.
Маріупольський журналіст В’ячеслав Твердохліб був у місті до 19 березня. Каже, волонтерив і переміщався по місту, намагаючись зафіксувати, як його знищують обстрілами.
“Те, що ти пройдеш за 5-10 хвилин, — це на той момент у тебе займало годину, може півтори. Тому що починалися обстріли і, відповідно, багато хто, це не тільки я, як обирали маршрут пересування? Ми обирали по дворах. Там, де знали відкриті підвали. І, відповідно, я ось так ходив через двори. Це довгий процес. Ти ідеш через своє рідне місто і не впізнаєш його. В Маріуполі були так звані пункти зв’язку. Тобто там, де хоч якийсь український зв’язок пробивався. Що означає зв’язок — це просто один дзвінок. Ні про який інтернет мова йти не може. І ось там, звичайно, збиралися люди, зранку, це 10-11 година. І ось ти йшов туди і коли ти йдеш назад, дивишся, а там, де ти проходив, — 2 трупи лежать. Хоча 20 хвилин тому цього не було”, — розповідає В’ячеслав Твердохліб.
За словами В’ячеслава, загиблі мирні жителі у зруйнованому місті — фактично усюди.
“За ринком “Каліфорнія”, це колишній некрополь, це маріупольське старе кладовище, там знайшли такий майданчик і копали братські могили. Тільки за один день — 130 чоловік. А скільки було поховано у дворах! На околицях 23-го мікрорайону на дитячі майданчики просто зносили трупи. І я там питаю жінки, чому їх не ховають? Вона каже: “а ви знаєте, ховають здебільшого тих, кого хоч знають, хто це”. Тобто приходять родичі і намагаються дізнатися. Спочатку ми їх не ховали, тому що земля була замерзла. Здебільшого у Маріуполі як ховали — або у воронці, або вже родичі знаходились”, — розповідає В’ячеслав Твердохліб.
“Що запам’яталось — це жахіття цивільних. Це люди, які сходили з розуму, це люди, які викидалися з вікон. На день бувало по п’ять, по шість, бувало десять випадків, коли до нас зверталися і говорили, що людина викинулася з вікна. Це ще було з самого початку, до масованих обстрілів. Надія, яка в очах людей затухає — це страшно, дуже страшно. Люди повинні жити надією, а у них вона просто затухала”, — розповідає Михайло Вершинін.
“У нас залишилося дуже мало часу”
У Росії офіційно оголосили, що другий етап так званої спецоперації сконцентрують на Донбасі і півдні України. Мовляв, це дозволить створити сухопутній коридор в Крим, а також Придністров’я. Контроль над Маріуполем в цьому сенсі для російської армії стратегічно важливий. 21 квітня міністр оборони РФ Сергій Шойгу заявив президенту Росії — місто взяли. І запевнив, що для завершення операції на “Азовсталі” потрібно 3-4 дні. Але Володимир Путін на камеру наказав не штурмувати комбінат, а заблокувати його.
“Щодо того, що вони не штурмують “Азовсталь” — це брехня. Постійні контактні бої, постійна робота авіації. Він буде кидати на убій постійно своє “м’ясо”, його будуть перемелювати. Боєкомплекту у нього достатньо, тому робота, думаю, буде дуже жорстока, у тому числі з нанесенням масованих ракетно-бомбових ударів по території. Це печальна тема. Так, зокрема, було попадання в одне з укриттів і були люди завалені. Тобто були “двохсоті”, була евакуація “трьохсотих” тяжких. Зокрема, наскільки я знаю, там навіть цивільні постраждали”, — розповідає Михайло Вершинін.
“Ми теж показували відео, де ми підбиваємо танк ворожий з буквою “V”, а до цього працювала техніка і угрупування з буквою “Z”, тобто чи було в них свіже підкріплення сюди — думаю так. Плюс зараз є інформація про найманців із Близького Сходу. Окрім регулярних військ Російської Федерації, є ще й війська так званих угруповань “ЛДНР” і плюс вихідці, найманці з Кавказу, плюс найманці з Росії”, — розповідає Святослав Паламар.
“Чи будуть росіяни насправді штурмувати — я б на їхньому місці не штурмував, тому що я просто подивився на карту “Азовсталі”, подивився на ті підземні тунелі, укріплення, які там є — доволі безглузда і жертво-затратна справа штурмувати такі речі. Тому логічно з боку противника було б просто оточити, як Путін в принципі і сказав, і брати змором”, — вважає Віктор Верцнер.
Україна зробила декілька пропозицій для безпечної евакуації людей з “Азовсталі” — обміняти їх на Медведчука чи полонених російських військовослужбовців, але безрезультатно. Сергій Волинський звернувся до світових лідерів з проханням вивезти військових і цивільних з “Азовсталі” на територію третьої країни. В свою чергу міноборони РФ вже декілька разів пропонувало захисникам Маріуполя скласти зброю в обмін на збереження життя. Українські сили робити це відмовляються.
“Жодні слова, заяви військ окупаційних, які пішли війною на територію України, які вчиняють злочини на території України, — які вони можуть висувати вимоги і які вони можуть висувати гарантії — це просто нісенітниця якась. І тим паче ми не раз наголошували на тому, що в полон ми здаватися не збираємся! Наша головна мета, перше, це евакуація цивільних з заводу, друге, це наші поранені, вбиті”, — зазначає Святослав Паламар.
“У нас є приклади Іловайська, ще низка інших прикладів, коли обманом вбивали неозброєних військових, які повірили цим “зеленим коридорам”. Цим вмовлянням у нас немає віри. Ми говорили з нашим військово-політичним керівництвом, ми готові йти дипломатичним шляхом. Ми готові підтримати процедуру “extraction”, коли третя країна, яке не приймає участі в конфлікті, надасть нам безпеку, та практично вивезе військовий маріупольський гарнізон та всіх цивільних, забрати всіх поранених та вбитих на територію третьої країни, яка візьме на себе зобов’язання безпеки під час слідування нас до тої держави”, — розповідає Сергій Волинський.
“В ідеалі це мала б бути міжнародна місія під егідою ООН, яка, по-перше, вивела б усіх цивільних на безпечну територію, вивела б, звичайно, всіх військових в рамках якогось обміну, можливо, оскільки Путін має отримати щось, щоб показати. Для нього сказати, що в нього у Маріуполі остаточна перемога теж важливо. Він спеціально влаштував на камеру зустріч з Шойгу, де сказав, що більше не штурмує “Азовсталь”. Звичайно, збрехав, оскільки штурм продовжувався і зараз продовжується, але тим не менше це показує слабкість російської позиції, вони не мають плану “Азовсталі” і плану катакомб, вони звичайно брешуть, що бережуть життя російських військових, вони його ніколи не берегли і люди в російській системі нічого не значать. Але для Путіна критично важливо показати білі прапори, він вважає, що там запасів на кілька днів, для нього це єдина перемога під час цієї війни, ніяких інших у нього немає”, — розповідає ексміністр закордонних справ України (2014—2019) Павло Клімкін.
Павло Клімкін не розуміє, чому генсекретар ООН чи інші представники Організації Об’єднаних Націй не їдуть у Маріуполь і не намагаються врятувати людей. У той же час він вважає, що Путін міг би піти на певні непублічні домовленості.
“Це могло б бути не накладання якихось санкцій додаткових або в шостому пакеті Європейського союзу, або американцями. Це можуть бути як персональні, так і інші санкції, це, звичайно, домовленість непублічна, але її можна використати. Він, звичайно, хотів би отримати якийсь обмін, я не знаю, хто йому більше потрібен серед тих, кого ми тримаємо. Але от такий обмін з затримкою чи не накладанням якихось санкцій, він, насправді є, я вважаю, реальним і міг би врятувати і захисників з “Азова” і, звичайно, цивільних, які там страждають”, — зазначає Павло Клімкін.
Президент України Володимир Зеленський заявляє про два варіанти розблокування Маріуполя. Один — військовий, але для цього, визнає, поки недостатньо сил. Другий — дипломатичний, але тут вже назустріч не йде Росія.
“Я хочу сказати, що кожен з військових, які зараз тут, дуже люблять Україну. Дуже люблять українців. Ми вже дуже довгий час робимо все, що можемо, робимо більше, аніж можемо для України і українців. Наразі ми розуміємо, що відлік для нас йде на години. У нас залишилось дуже мало часу, тому просимо українців та світову спільноту почути нас, та в найкоротші терміни знайти змогу допомогти нам”, — каже Сергій Волинський.
“Я хочу, щоб моя дитина, достатньо дорослий син, жив у нормальній країні, що розвивається, а не в РФ з її законами незрозумілими. Я бачив, як Росія забрала моє місто Донецьк. Тепер я бачу, як Росія забирає моє місто Маріуполь — це той випадок, коли вже занадто. Я втомився нести такі втрати. Так, в мене у Маріуполі не було нічого: ні квартири, ні дачі, ні будинку, абсолютно. Я після 2014 року перебував весь час в очікуванні якогось апокаліпсису. І більше того, якщо придивитися, можливо, це апокаліпсис і є”, — зазначає Михайло Вершинін.
У самому Маріуполі та його околицях знаходять нові братські могили. Одну з таких виявили на супутникових знімках в селі Мангуш, окупованому російськими військами — це за 20 кілометрів від міста. Довжина траншеї — 300 метрів. За попередньою оцінкою української влади в Маріуполі, починаючи з 24 лютого, могли загинути вид 20 до 30 тисяч людей.
Роман ПАГУЛИЧ, Левко СТЕК, Ярослав КРЕЧКО
Что скажете, Аноним?
[15:06 24 ноября]
[11:45 24 ноября]
[08:15 24 ноября]
15:45 24 ноября
12:30 24 ноября
12:00 24 ноября
11:30 24 ноября
10:00 24 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.
