“Свідки Тимошенко”: за, проти, ухилились

“Чиста кількість” робочих днів, витрачених на судові слухання справи Тимошенко, перевалила за 30. Утім, на 25-му засіданні 18 серпня суддя Родіон Кірєєв завершив фазу допиту свідків. Саме ця процедура стала, навіть попри заборону телетрансляції, найяскравішою поки що частиною процесу.

Специфіка звинувачень на адресу екс-прем’єра, як уже не раз писав Тиждень, у тому, що її дії під час укладення “газових” угод із Росією важко витлумачити юридично однозначно. Незрозуміло, наскільки реально говорити про завдані державі збитки, якщо газ постійно дорожчає в будь-якому випадку.

(І недарма, мабуть, слова “збитки” намагалися уникати навіть свідки обвинувачення). Також законодавство не дає чіткої відповіді на запитання, мала чи не мала Тимошенко-прем’єр право видавати керівництву НАК “Нафтогаз України” розпорядження про підписання угод, не затверджене у формі директив колективним рішенням Кабміну. В експертних коментарях, якими рясніє преса, можна зустріти думку, що тут має місце правова колізія, яку мав би розглядати не Печерський, а Конституційний суд.

Саме тому виступи трьох десятків допитаних, серед яких абсолютну більшість становили свідки обвинувачення, викликали в експертному й громадському середовищі різні, часом протилежні думки. І для громадськості вони стали не так доказом (чи запереченням) провини екс-глави уряду, як свого роду збільшувальним склом, крізь яке можна бачити політичні розстановки поточного моменту. Із тієї ж таки причини великого розголосу набули виступи в суді помітних політичних фігур, тоді як колишні й нинішні працівники апаратів, департаментів та інших “технічних” структур влади лишилися майже ніким не помічені.

Тиждень вирішив зафіксувати для історії те, що можна було б назвати “розкладом свідків” на “процесі сторіччя”. Тут ми зіткнулися з певними проблемами. Виступи таких персон, як нинішній прем’єр Микола Азаров або екс-президент Віктор Ющенко, котрий закрив фазу заслуховування свідків, легко виокремити як суто політичні (той-таки Азаров і членом уряду під час розгляданих подій не був, і в суді про межі повноважень прем’єра нічого не розповів). Проте в багатьох випадках свідчення по суті та політичні звинувачення були тісно переплетені. Досить згадати полум’яний виступ у суді екс-міністра оборони Юрія Єханурова, котрий демонстративно покинув засідання Кабміну 19 січня 2009 року. На його думку, екс-прем’єрка підписала угоди внаслідок шантажу з боку Путіна, котрий погрожував реанімувати кримінальні справи 1990-х років щодо діяльності компанії ЄЕСУ.

Траплялись і такі ситуації, як із виступом далекого від газової тематики екс-міністра освіти Івана Вакарчука. Він заявив у суді, що для підписання угод із Росією “директиви уряду, мабуть, були потрібні”, але водночас у досить оригінальній формі заперечив навмисне завдання Юлією Тимошенко збитків державі — “вона ж приймала присягу”.

Там, де йшлося конкретно про інкриміноване Тимошенко “перевищення повноважень” (зокрема, у формі “фальсифікації” урядових директив), більшість свідків обвинувачення не змогли підтвердити незаконності дій екс-прем’єрки. Співробітники апарату попереднього уряду зазвичай наполягали на праві Тимошенко самостійно давати вказівки голові Нафтогазу. Водночас, наприклад, нинішній директор документального забезпечення секретаріату Кабміну Олег Коваль повідомив, що доручення, видане Тимошенко в Москві керівникові НАК Олегові Дубині, хоч і містило заголовок “директиви”, формально директивами уряду не було, а отже, можна говорити про фальсифікацію документа, на чому й будує свою стратегію обвинувачення.

Важче сказати, як суд витлумачить, наприклад, свідчення екс-директора “Укртрансгазу” Ярослава Марчука, котрий розповів, що в січні 2009 року газових запасів України могло вистачити максимум на три-чотири тижні. Чи вирішить суд, що цього було достатньо, щоб продовжити торгуватися з Газпромом? Нагадаємо, до підписання угод Тимошенко — Путіна представники тодішньої опозиції, котрі зараз перебувають при владі, звинувачували в “газовій війні” винятково офіційний Київ, і наполягали, що угоду з Росією треба підписати якнайшвидше.

Або взяти свідчення керівника бюджетного департаменту НАК Нафтогаз Ярослава Диковицького, що пролунали ще в перший день заслуховування свідків. Формально він сказав, що держава не зазнала збитків через угоди Тимошенко, але водночас наголосив, що це винятково заслуга керівництва НАК.

Із “проющенківських” міністрів тодішнього уряду дещо неочікувано політичну підтримку Тимошенко висловили, крім Вакарчука, екс-міністр юстиції Микола Оніщук, екс-міністр транспорту Йосип Вінський та екс-міністр молоді й спорту Юрій Павленко, на чию думку колективне рішення уряду не було необхідним для укладення українсько-російських угод. Інша річ, наскільки це пояснюється симпатією до Тимошенко (чи антипатією до Януковича), а наскільки — бажанням зайняти позицію “я вважав, що все законно, і тому не протестував”.

Водночас суд так і не залучив до процесу абсолютної більшості учасників історичного засідання уряду, про яких клопотав захист: екс-віце-прем’єра Григорія Немирю, екс-віце-прем’єра Івана Васюника, екс-в.о. міністра фінансів Ігоря Уманського, екс-міністра праці Людмилу Денісову, екс-главу Мінвуглепрому Віктора Полтавця, екс-міністра Кабміну Петра Крупка і, звичайно, екс-очільника МВС Юрія Луценка, котрий сам уже дев’ять місяців перебуває в СІЗО.

На захист Тимошенко зміг виступити її колишній перший заступник в уряді Олександр Турчинов. Водночас колишній керівник апарату Кабміну, а сьогодні головний апаратник партії “Батьківщина” Михайло Лівінський попросив перенести його свідчення, щоб мати час підготуватись і знайти собі помічника-адвоката. На думку обвинувачення, таким чином прибічники Тимошенко намагалися вкотре “затягнути процес” — і без показань Лівінського обійшлися.

У поданій таблиці свідків у справі Тимошенко розділено за трьома категоріями. Перша — ті, хто більш-менш відверто підтримав її дії. Зазвичай ці люди свідчили на користь права екс-прем’єрки самостійно надати керівнику Нафтогазу скандальні директиви. Друга категорія — ті, хто не менш відверто був на боці обвинувачення. В цьому випадку горизонтальна лінія відокремлює тих, хто у своїх свідченнях говорив здебільшого про юридичну процедуру надання урядових директив, від тих, чиї показання зводились до аргументів про те, що внаслідок переговорів Тимошенко з Росією газ подорожчав замість подешевшати.

І, нарешті, третя категорія — свідки, чиї виступи були сприйняті, кажучи понауковому, амбівалетно. Зокрема, прес-службами “Батьківщини” та Генпрокуратури, котрі тлумачили ці виступи в діаметрально протилежному дусі. Так, після допиту перших сімох, 28 липня, Тимошенко заявила, що її правоту підтверджують усі, крім Костянтина Бородіна. А за два тижні генпрокурор Ренат Кузьмін запевнив громадськість, що, навпаки, усі до єдиного свідки вказують на провину підсудної. Зазначимо, що подібна заява генпрокурора до завершення процесу може бути тлумачена як тиск на суд.

Олександр МИХЕЛЬСОН