Сумки з грошима за “добре слово” про Катар: історія топ-хабарництва у Європарламенті

Європейський Союз сколихнув грандіозний корупційний скандал, який уже називаються чи не найгучнішим в історії. Низку європейських політиків та функціонерів включно з віцепрезиденткою Європейського парламенту Євою Кайлі, звинувачують у “приналежності до злочинної організації, відмиванні грошей і корупції”.

Суд Бельгії взяв під варту чотирьох підозрюваних: вже згадану віцепрезидентку Кайлі (Греція, фракція соціал-демократів), колишнього євродепутата П'єра-Антоніо Панцері (Італія, з 2004 по 2019 роки був у тій же фракції соціал-демократів), Луку Візентіні (генеральний секретар Міжнародної конфедерації профспілок) і ще одного неназваного фігуранта. 

Дружину і доньку Панцері також затримала поліція в Італії.

А у Єви Кайлі удома знайшли сумки з грошима.

Схоже, що підозри на адресу Європарламенту не обмежуються нею: слідство вживає множину, коли каже про учасників корупційної схеми, але не уточнює деталей. Федеральна прокуратура Бельгії заявила лише про підозру, що “третім особам, які займають політичні або стратегічні посади в Європейському парламенті, платили великі суми грошей або пропонували значні подарунки, щоб вплинути на рішення парламенту”.

Прокурори заявили, що вплинути на парламент за допомогою корупційних грошей хотіла “країна Перської затоки”. Низка ЗМІ з посиланням на джерела, інформовані про розслідування, уточнили, що йдеться про Катар. Міністерство закордонних справ Катару відкинуло звинувачення і заявило, що “будь-яка асоціація уряду Катару з цими повідомленими є безпідставною” — хоча впадає в очі, що про можливу участь у підкупі формально не урядових структур заява мовчить.

Але наслідки скандалу вдарять по всій країні.

Європарламент вже призупинив голосування щодо надання громадянам Катару безвізового режиму з ЄС. 

Та головні наслідки можуть бути для системи ухвалення рішень, зважаючи на те, що це — не перший корупційний скандал у стінах Європейського парламенту.

Як вважає слідство, першим, кого катарці “взяли під крило”, шукаючи виходи на Європарламент, став П'єр-Антоніо Панцері.

Колишній євродепутат після завершення політичної кар’єри у ЄП не повернувся до Італії, а лишився у Брюсселі, де заснував правозахисну громадську організацію з гучною назвою “Побороти безкарність” (Fight impunity). Щоправда, якщо вірити слідству, правозахист у його виконанні був специфічним.

Катарці нібито запропонували Панцері відпочинок вартістю 100 тис. євро. Той нібито погодився і відплачував тим, що впливав на членів Європейського парламенту на користь Катару та Марокко. А вже через нього вийшли на інших учасників схеми, які були не проти допомогти цій арабській державі за “скромні” гонорари та в порушення правил.

У п’ятницю мережу викрили: поліція Бельгії провела обшуки за 16 адресами у Брюсселі та його околицях. 

Під час обшуків правоохоронці вилучили приблизно 600 тисяч євро готівкою (поліція не уточнює, чи зберігалися ці гроші лише у Кайлі, про яку в ЗМІ передали інформацію про знайдені сумки з готівкою), мобільні телефони та комп'ютерне обладнання. 

До слова, “боротьба з безкарністю” стосовно фігурантів справи була проведена бездоганно.

Кайлі, у якої знайшли мішки з грошима, не могла скористатися своєю депутатською недоторканністю, оскільки була спіймана “на гарячому”.

А вже увечері Кайлі виключили з її власної політичної партії ПАСОК у Греції та призупинили її членство у політичній групі в Європейському парламенті. 

Партія Кайлі в Греції публічно дистанціювалася від висловлювань, зроблених нею в Європарламенті минулого місяця: вона тоді активно вихваляла Катар, який зараз проводить чемпіонат світу з футболу. Вона сказала, що цей чемпіонат є “насправді доказом того, як спортивна дипломатія може досягти історичної трансформації країни за допомогою реформ, які надихнули арабський світ”. 

Кайлі також повторила думку Міжнародної організації праці про те, що “Катар є лідером у сфері трудових прав”. Хоча за ті роки, коли Катар готувався до проведення цієї події, до працівників там ставилися, як до сміття. На спортивному будівництві за останні десять років загинуло від понад 6 тисяч аж до 15 тисяч людей.

Так само у публічній любові до Катару освідчився Візентіні: він привітав прогрес, досягнутий Катаром у справі прав працівників, але наполягав на тому, що “тиск” необхідно підтримувати — але тільки після завершення турніру.

Катарці, схоже, намагалися завербувати й інших топлобістів.

Італійський євродепутат Діно Джарруссо сказав, що до нього та багатьох інших законодавців у Брюсселі також неодноразово зверталися офіційні особи Катару з 2019 року, для яких було важливо покращити репутацію країни, особливо напередодні чемпіонату світу. Тож кількість фігурантів справи найближчим часом ще може зрости, а політикам, які останнім часом робили будь-які позитивні заяви щодо Катару, тепер буде дуже непросто переконати громадськість та своїх колег, що вони робили це без фінансового заохочення.

Треба наголосити, що це — не перший корупційний скандал у Європарламенті, і тим більше — не перше публічне звинувачення.

Але найвідомішою стала історія 2011 року, коли журналісти газети Sunday Times під виглядом лобістів пропонували кільком євродепутатам великі суми грошей, якщо ті зможуть вплинути на законодавство в Європарламенті від їхнього імені. 

Першим, хто погодився на пропозицію, став словенський євродепутат і колишній глава МЗС Зоран Талер (цікаво, що він, так само, як Кайлі та Панцері, був представником фракції соціал-демократів). 

Згодом, розкривши своє журналістське розслідування, Sunday Times опублікувала відеозапис, на якому словенець обговорює внесення змін до законів ЄС із “лобістами”, а насправді журналістами під прикриттям. Понад те, Талер справді вніс поправку на їхнє замовлення і попросив перерахувати узгоджену винагороду на рахунок у Лондоні. Але після того, як репортери розкрили свої справжні особи, Талер заявив, що “він знав від самого початку, що вони репортери, і просто хотів побачити, як усе йде”.

Винахідливий євродепутат спершу навіть зміг захиститися від звинувачень європейського регулятора, OLAF, але згодом йому довелося скласти повноваження. Суд Любляни в лютому 2014 року засудив колишнього депутата Європарламенту від Словенії до двох з половиною років тюремного ув’язнення, і він визнав, що справді брав хабар.

На пропозицію Sunday Times погодився ще один соціал-демократ і також ексміністр закордонних справ — Адріан Северін з Румунії, який до того ж був заступником глави фракції “есдеків”. З ним історія дійшла до оплати на суму 12 тисяч євро. Після розкриття він відмовився йти у відставку, але був відсторонений від посади заступника голови фракції соціал-демократів, залишив цю парламентську групу, а після завершення мандата його засудили до понад трьох років позбавлення волі.

Журналісти тоді зверталися до представників різних партій: на корупції погорів також австрієць Ернст Штрассер із правоцентристської Народної партії. Ще до Sunday Times австрійські журналісти звинувачували його в лобіюванні. Бізнес-інтереси та корупційні історії за можливою участю австрійця простягалися від сусідньої Угорщини до далекої Сирії. Штрассер виявився найдорожчим, але й найсистемнішим: погодився взяти у британських журналістів $100 тисяч на рік за ініціювання поправок у Європарламенті. У січні 2013-го його засудили до чотирьох років позбавлення волі.

Тодішній скандал, що отримав назву “Гроші за закони”, був дуже гучним — але чи викорінив він проблеми в Європарламенті?

На це запитання можна було напевно відповісти “ні” навіть до початку “Катаргейту”.

Торік “Європейська правда” також знаходила ознаки того, що український великий бізнес користувався послугами італійських євродепутатів із заплямованою репутацією. Хоча без долучення поліції, розслідування та обшуків напевно підтвердити звинувачення неможливо — але є всі підстави припускати корупцію.

Були також ситуації з нецільовим витрачанням коштів. Можливо, найгучнішою стала історія британського лейбориста (так, знову група соціал-демократів!) Пітера Скіннера, який був членом Європарламенту з 1994 по 2014 роки. Скіннер щомісяця виплачував своїй дружині 10 тисяч фунтів стерлінгів із грудня 2007 року до липня 2009 року, що давало йому можливість отримувати ці кошти зі скарбниці Європарламенту як витрати на його секретаріат. Також стверджується, що він створив підроблений лист на оплату 5 тисяч фунтів стерлінгів за роботу для його батька, які містер Скіннер також отримував як витрати зі скарбниці Європарламенту. 

На свій захист Скіннер стверджував, що він заплутався у правилах. У березні 2016 року Скіннер був визнаний винним у шахрайстві і чорній бухгалтерії та ув'язнений на чотири роки.