Стратегія нацбезпеки: ті ж яйця, тільки в профіль*

Відповідно до розпорядження глави держави, роботу зі зведення та підготовки матеріалів до проекту стратегії мали завершити до 18 листопада.

Іншим документом — Коаліційною угодою передбачалося до кінця 2014 року завершити розробку та прийняти нову редакцію Стратегії національної безпеки та Воєнної доктрини.

Але скажіть, який чиновник в Україні виконує поставлені доручення вчасно?

Чи який політик пам’ятає, які зобов’язання має виконати згідно з документом, який підписав ще пів року тому?

Політики вже звикли до того, що не несуть відповідальність за свою роботу, тому ота чиновницька забудькуватість переросла у справжню “хворобу”.

Незважаючи на прострочення усіх термінів, 9 квітня проект нової Стратегії все ж таки презентували, а 6 травня він був схвалений на засіданні РНБО.

Сьогодні ж, 27 травня, глава держави Петро Порошенко своїм указом затвердив рішення РНБО “Про стратегію національної безпеки України”. Ось така неспішність під час агресії сусіда!

Проте, давайте з’ясуємо, для чого треба було затверджувати нову Стратегію? Відповідно до документу, причиною нової Стратегії стала російська загроза! Проте, Україна піддалася агресії Росії, яка використовує так звану гібридну війну.

За висновками фахівців НАТО, гібридна війна — це поєднання інформаційних, економічних, політичних і військових компонентів.

За прикладами далеко ходити не потрібно. В Україні російська агресія почалася саме з інформаційного і економічного тиску — російські брехливі ЗМІ, які мали найбільшу популярність на південному сході України і газ.

Далі було використано політичний тиск, внаслідок чого Янукович відмовився від підписання Угоди з ЄС. І лише, коли Путін зрозумів, що інформаційна, економічна і політична агресія не досягає мети і не дає можливості опанувати Україною, він використав військовий компонент.

Крім усього, він використовує політичний і економічний тиск на міжнародному рівні, намагається підкупом і шантажем розвалити ЄС, за рахунок ціни на газ досягнути лояльності окремих країн ЄС, а інформаційними ресурсами переконати громадян європейських країн, що Росія права і має право на втручання в Україну.

Це те ж війна, але без зброї!

Тож, в Україні Росія веде гібридну війну і, водночас, Україна є одним із театрів світового протистояння Росії і США.

Думаю, тут заперечень ні у кого не буде. І Стратегія нацбезпеки країни мала б дати відповіді на питання, як перемогти у гібридній війні з Росією? Проте, повернемося до документу.

На перший погляд, Стратегія національної безпеки є вельми ґрунтовним документом. Одначе, детальний аналіз її положень вказує на те, що більшість заходів, які тим чи іншим способом прописані у “витворі” РНБО необхідно було виконувати і рік і 5 і 20 років тому, оскільки це положення Конституції і українського законодавств.

Скажімо, ніхто ж не забороняє президенту здійснювати ефективну кадрову політику, чи уряду — протягом року здійснити реформи, які б забезпечили економічний ріст і підвищення благополуччя громадян.

Але ж у реальному житті все виходить навпаки!

Втім, Стратегія містить і низку незрозумілих формулювань.

Ну, наприклад, однією із основних цілей стратегії визначено: “утвердження прав і свобод людини і громадянина, забезпечення нової якості економічного, соціального і гуманітарного розвитку, забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та формування умов для вступу в НАТО”.

З НАТО усе зрозуміло, згідно Стратегії, уже туди не вступаємо найближчі 10 років. Але, що означає інтеграція України до Європейського Союзу?

Це вступ, чи Угода про партнерство, чи що? Проте, далі по-тексту, Стратегія передбачає, що на глобальному рівні, Україна розглядає поглиблення стратегічного партнерства зі Сполученими Штатами Америки, як гарантом міжнародної безпеки на євроатлантичному просторі.

І нічого не сказано, що буде з СНД.

Виходимо з цієї проросійської організації, чи і надалі залишаємося там і фінансуємо проросійську політику на просторах колишнього СССР!?

Або, у пункті 2 Стратегії сказано, що: “Досягнення визначених цілей потребує зміцнення Української держави шляхом забезпечення поступального суспільно-політичного й соціально-економічного розвитку України”, але у тексті зовсім не сказано, як буде забезпечуватися, скажімо, поступальний суспільно-політичний розвиток?

Серед актуальних загроз визначено: “Агресивні дії Росії, що здійснюються для виснаження української економіки і підриву суспільно-політичної стабільності з метою знищення держави Україна і захоплення її території…”, але ж знову таки не розкрито, як підтримувати в Україні суспільно-політичний мир?

Можливо насильницька і непродумана адміністративно-територіальна реформа забезпечить суспільно-політичний мир в регіонах?

Є також геть незрозумілі формулювання. Наприклад, хтось в Україні блокує зусилля України в протидії монополізації стратегічних галузей національної економіки російським капіталом. Але хто це, і як з цим боротися не сказано.

Проте, таке формулювання абсурдне!

Як виявляється, влада України навіть в умовах реальної агресії Росії сприятиме процесу ядерного роззброєння, а також підтримуватиме ініціативи з укладення універсального міжнародного договору щодо гарантій безпеки, передусім без’ядерним державам?!

Хоча можливо, автор чогось не розуміє, але як його думку, це ніяк не допоможе Україні захиститися від існуючого агресора.

Або ж, виявляється інформаційно-психологічна війна полягає лише у приниженні української мови і культури, фальшування української історії, формування російськими засобами масової комунікації альтернативної до дійсності викривленої інформаційної картини світу.

А загрозою інформаційній безпеці виявляється є: відсутність цілісної комунікативної політики держави і, вдумайтесь (?!) недостатній рівень медіа-культури суспільства!

Стосовно ж інформаційної війни, яка була формуючою компонентою агресії Росії ти України, то у Рішенні РНБО від 6 травня 2015 року про це взагалі нічого не сказано.

Отже, Стратегія, крім декларативності, не дає відповідей на конкретні загрози, які уже існують і використовуються ворогом.

Врешті пункт 4.1. пояснює збочення Стратегії у військовий бік. Там прямо вказано, що: “Запорукою національної безпеки і відновлення територіальної цілісності України є потужні Збройні Сили України, інші утворені відповідно до законів України військові формування, що забезпечені сучасним озброєнням і військовою технікою, активна зовнішньополітична діяльність, ефективні розвідувальні, контррозвідувальні і правоохоронні органи”.

Іншими словами, розробники геть забули про гібридну війну і що там крім військової компоненти є ще: економічна, політична і інформаційна.

Українські ж стратеги вирішили відновити територіальну цілісність держави виключно військово-технічними і дипломатичними засобами.

Та Прикінцеві положення дають розуміння для чого писалася Стратегія: “Реалізація цієї Стратегії потребуватиме спрямування щорічно на бюджетне фінансування сектору безпеки і оборони не менше 5 відсотків від валового внутрішнього продукту”.

Ось і вся таємниця Стратегії національної безпеки України.

Втім, Стратегія написана і її треба виконувати. Щоб не сталося так як з Конституцією, законами і іншими стратегічними документами, які писалися, затверджувалися і про них забували.

Сьогодні, найбільшою небезпекою для України є Росія і українська безвідповідальна влада! Для перемоги на всіх фронтах найперше що потрібно — це політична воля найвищого керівництва держави.

А для того, щоб припинити знищення Держави Україна, необхідно: у кадровій політиці — не призначати кумів, родичів, друзів і партнерів по бізнесу.

У економічній політиці — не красти; у військовій політиці — вигнати усіх зрадників і нездар-генералів з МВС, Міноборони і Нацгвардії.

У внутрішній політиці — не брехати; у міжнародній політиці — не просити.

Ось і уся Стратегія національної безпеки України.

Ігор КУРУС