Справжня причина світової економічної кризи

Тому надприбутки, а відтак і надлишок грошей у реальному секторі економіки перестали в ній вміщатися.

Міфологія кризи

Для того, щоб лікувати, необхідно знати причину. Коли починаєш читати публікації на тему походження кризи, вражає величезне розмаїття ідей щодо її причин. Найчастіше наслідки видаються за причини, або виділяються якісь дрібненькі, несуттєві з них.

Ось одна з типових думок на цю тему: “Безвідповідальна поведінка інвесторів, які брали на себе непомірно великі кредитні борги з метою “зірвати” величезні прибутки на іпотеці і цінних паперах..., стали причинами світової кризи і призвели до створення умов, які не призведуть ні до чого хорошого для світової економіки”.

Але більшість експертів причинами цієї кризи називає “проблеми в американській економіці, а саме у фінансовій сфері, що виникли внаслідок різкого скорочення заощаджень, зростання дешевих кредитів, неадекватного споживання та спекуляцій на ринку ризикованих іпотечних цінних паперів”.

Відшукують і духовні, і технологічні, і політичні, і багато інших причин світової кризи. Останнім часом досить популярною стала концепція змови світових банкірів, яку розробив російський економіст Михайло Хазін.

Суть — неконтрольована емісія Федеральною резервною системою доларів США. Не відкидаючи і цей фактор надмірної емісії, хотілось би вказати й на іншу... більш просту, і водночас більш складну.

Банально про просте

Спочатку про деякі прописні істини. Якщо взяти класичне виробництво, в XIX столітті, то, за Марксом, воно здійснювалося за формулою:

Гроші — Товар — Гроші-1

де Гроші-1= Гроші + ДВ (додаткова вартість). Дана формула дійсна й сьогодні. Правда, сама структура ДВ, її зміст зазнали певних змін.

Так от, додаткова вартість спрямовувалася:

— частина — на розширення виробництва;

— інша — на проїдання;

— а залишок — на накопичення.

До середини XIX століття все було більш-менш нормально. З розвитком науки і техніки почала зростати продуктивність праці, а відтак і кількість товару. А оскільки купівельна спроможність переважної частини населення була досить низькою, виникла криза перевиробництва.

Це відбувалося через те, що переважна частина багатства зосередилася в багатих верствах, а споживання відставало. Адже яким би багатим ти не був, з'їсти більше, ніж потрібно для задоволення фізіологічної потреби, або одягти чи взути більше, ніж необхідно, просто неможливо .

Відчутна криза спалахнула на початку 70-х років XIX століття. Вихід з неї збігся з війною між Францією та Німеччиною.

Тепер же повернімося до перевиробництва. Інтуїтивно чи усвідомлено, але власники підприємств почали більше платити найманим робітникам, дбати про соціальне забезпечення і навіть допускати їх до акціонерної власності.

Чим вищим ставав рівень виробництва, тим більше з'являлося можливостей поліпшити якість життя робітників і селян, а пізніше і так званого середнього класу, і тим швидше наближався світ до криз. Здавалося б, парадокс! Однак зовсім ні. Чому?

На початку XX століття рядом економістів були проведені дослідження, покладенні в основу так званого “Кембріджського рівняння”. В основних постулатах воно зберегло свою цінність і донині.

А полягає воно в наступному. “Відношення сукупності всіх грошових одиниць, які перебувають в обігу, до загальної вартості всіх товарів, які знаходяться в обігу, має бути постійною величиною, рівною грошовому еталону вартості. При зміні загальної товарної маси розміри грошової маси повинні коректуватися таким чином, щоб їх співвідношення не змінювалося”.

І сьогодні правомірність застосування згаданого рівняння не підлягає сумніву. Слід лише зробити поправку на наявний обсяг інвестицій. А саме: від загальної суми грошей, які перебувають в обігу, необхідно відняти загальний розмір інвестицій, спрямованих у реальний сектор економіки.

Від перевиробництва товарів до перевиробництва грошей

На початку XX століття в світі завдяки впровадженню новітніх досягнень науки й техніки у виробництво, почала накопичуватися надмірна маса грошей, яка потребувала свого застосування. Однак, його ще не було винайдено. Звідси й війни.

Переважна маса надлишкових грошей була витрачена в першій, згодом — у другій світових війнах. Крім знищення надлишку грошової маси, війни винищували доросле населення, тобто зменшували чисельність суб'єктів нагромадження грошових знаків. Доти, доки йшли війни, переважна маса надлишкових грошей витрачалась. Це нагадувало досить поширений у давні часи спосіб лікування хворого через кровопускання.

Що ж до гіперінфляції та інших негативних явищ в економіці, вони відбувалися переважно через розбалансованість самих економік.

Та дуже швидко життя в переважній більшості країн почало налагоджуватись. Особливо виграли США. Надлишок грошей був надзвичайно великим. Ось чим пояснюється і промисловий бум, і можливість значної кількості робітників купувати автомобілі і багато іншого вже в 20-х роках минулого століття.

Однак, торгівля, не встигала за виробництвом. У зв'язку з нерозвиненістю міжнародних ринків, а також через труднощі з інвестуванням у закордонні активи, а також внаслідок ряду інших речей, почалася криза.

Тільки не перевиробництва, а НЕДОВИРОБНИЦТВА!

Хоча зовні криза й мала всі ознаки перевиробництва. Але це — окрема історія, яка не є предметом сьогоднішнього аналізу.

Криза в США закінчилась не в результаті політики Рузвельта, як вважає більшість дослідників і пересічних громадян. Рузвельт лише стабілізував ситуацію в країні, не допустив голодомору та соціальних потрясінь. Криза закінчилась з початком другої світової війни. Надлишок грошей був знову знищений. І знову почалося відродження...

Наступна криза за рівних можливостей мала б, розгорітися десь наприкінці 50-х — у першій половині 60-х років минулого століття. Варто згадати лише про Карибську кризу. Однією з причин відсутності кризи були непомірні військові витрати. Вони відіграли роль своєрідної “буржуйки”, в якій згорав надлишок грошей.

Частину ж надлишку, кожна країна витрачала по-різному. США, наприклад, — на війну у В'єтнамі, на космічні програми, Радянський Союз, — на гонитву озброєнь, на той же космос, на освоєння цілинних земель, на будівництво БАМу.

Десятки, сотні тонн валюти згорали в гонці озброєнь до розвалу Радянського Союзу. Коли ж його не стало, Америці стало зовсім скучно: надприбутки нікуди подіти, а такий аргумент, як боротьба з комунізмом, втратив актуальність.

Тут набули свого стрімкого розвитку високі технології, завдяки яким при масовому впровадженні в усьому світі — згадаймо хоча б глобальну комп'ютеризацію та фантастичні надприбутки компанії “Майкрософт” грошовий потік набув шалених розмірів.

Коли ціна товару почала відриватися від вартості

У вартість товару почали заганяти різні віртуальні споживчі якості. Наприклад, гудвіл. Гудвіл (goodwill, англ.) — це умовна вартість ділових зв'язків фірми, грошова оцінка нематеріальних активів компанії: фірмовий знак, імідж, управлінські та організаційні ресурси, репутація у фінансовому світі, “ноу-хау” та інше.

Для того щоб маса грошей, які перебувають в обігу, відповідала б вартості всіх товарів, потрібно було б у десятки, якщо не в сотні разів підняти вартість товарної групи. Цього ж, звичайно, допустити не можна було. Тому надприбутки, а відтак і надлишок грошей у реальному секторі економіки вже не вміщалися. Ось чому з'явилися нові інструменти.

Почали утворюватися не відповідні до реальних активів і слабо контрольовані державою похідні цінних паперів, а також цінні папери, які не мали реального фізичного наповнення, не були прив'язані до реального матеріального виробництва. Можна сказати, що в світі з'явилося безліч локальних емісійних центрів додаткової вартості. Крім, звичайно, ФРС.

З вартістю товарів почало коїтися те ж саме. За допомогою ряду трюків армія менеджерів і маркетологів почали “надувати” додаткову вартість і піднімати ціну товару, часто в декілька разів вище, ніж сам виробник.

І тепер уже не секрет, що більшість відомих торгових марок виробляють продукцію по всьому світу, тож якщо, наприклад, пара черевиків має об'єктивну (реальну) ціну в 50 доларів, то будь-який філіал відомої компанії, прикріплюючи її лейбли, встановить оптову або роздрібну ціну в 100-150 доларів і отримає фантастичні прибутки.

Таким чином економіка стала антиекономікою.

2008 року світовий ВВП становив 62,25 трильйони доларів. А в Сполучених Штатах Америки — 14,29 трильйони. До речі, у ВВП включається як товари, так і послуги. До складу останніх включені, наприклад суми, відсуджені адвокатами, послуги лікарів тощо.

Про “накачані” вартості товарів вже згадувалося. А нічим не забезпечених цінних паперів у світі є понад 600 трильйонів доларів. Якщо припустити, що середня амортизація становить близько 8 років, а реальна вартість світового ВВП хоча б 50% від статистичної, то будемо мати: 31 трильйон доларів помножити на 8 дорівнює 248 трильйонів.

Можна з упевненістю констатувати: зайвих грошей у світі десь близько 352 трильйони доларів. А товарного забезпечення — на порядок менше!

Звичайно, значний поштовх сучасній дестабілізації надав гігантський дефіцит торгового балансу США. Його теперішнє фінансування призвело до величезного порушення рівноваги у світовій економіці й утворення в США економічної “бульбашки”, яка, луснувши, втягує увесь світ у важку кризу.

Дефіцит поточного рахунку США наводнив світ доларовою ліквідністю, наслідком чого настала кредитна експансія, надкредитування і бурхливе зростання виробництва в країнах з великим профіцитом торгового балансу. Недалекоглядна політика США дала синергетичний ефект, посиливши існуючу кризу.

Не змова банкірів, а природа капіталу!

Однак головна причина криз в іншому. Власне природа капіталу, через отримання прибутку, який накопичується у величезних обсягах, і є причиною криз . Якщо ВВП США, як уже раніше зазначалося, торік становив 14,29 трильйонів доларів, то консолідований прибуток — 1,5 трильйони. Це — лише задекларований.

Зважаючи на використання офшорних схем для оптимізації податків особливо великими компаніями, за оцінками американських експертів, 83 найкращі національні корпорації США, включаючи Citibank та Morgan Stanley , активно використовують офшорні юрисдикції у своїй діяльності, всього ж у офшорах нині накопичено 11,5 трильйонів американської валюти., можемо з вірогідністю сказати, що реальний сумарний прибуток США за 2008 рік як мінімум удвічі більший, тобто становить десь близько 3 трильйонів доларів.

Можна з певністю стверджувати, що в цій країні кожного року прибуток зростає приблизно на 20 %. Ще один факт. Послуги в США зростають в середньому на 5 %, а товарне виробництво лише на 1%. Таким чином дедалі більше поглиблюється подальший розрив між вартістю товарів і загальною сумою грошей.

Якщо порівняти річні обсяги товарного виробництва в США з реальними прибутками, стане зрозумілою схема накопичення величезних запасів грошей. Долари США в цій схемі — такий же товар, тільки надзвичайно прибутковий і дуже ліквідний.

Слабкий контроль за емісією з боку держави, а друкування доларових банкнот здійснює Федеральна резервна система, що, як не дивно, не є державною інституцією, призвів до реалізації цього специфічного товару в усьому світі і появи величезної маси надприбутку, яка, долучившись до надприбутку з інших джерел, і спричинила сьогоднішню кризу.

Що ж до теорії змови банкірів, то вона не пояснює, причин криз у XIX столітті, а також причин кризи в Азії та багато іншого. Звичайно, якби все було так просто, як це намагаються трактувати автори ідеї про змову світових банкірів, то ситуація б у країнах, які мають надлишок поточного рахунку, була б іншою.

Візьмемо, наприклад, Німеччину і Японію. Ці дві країни вели досить ощадливу економічну політику. Не ганялися за надприбутками, краще ніж США та Англія, здійснювали контроль за фінансовим ринком.

Сумарний надлишок Німеччини і Японії склав величезну суму — 463 мільярди доларів. Однак відомих кризових явищ в економіці їм уникнути не вдалось. Звичайно, скажуть міжнародні економісти, складнощі в цих країнах викликані зменшенням експорту до США. Частково це правда, та все ж...

Сказати людям, які втратили сьогодні бізнес, роботу чи власні заощадження, що всі їхні неприємності є лише частиною циклу, чи лише результатом змови банкірів, — значить нічого не сказати.

Ця публікація ставить на мету критично оцінити кроки провідних країн світу в подоланні наслідків світової кризи. Прийнявши зміст написаного, кожен отримує лакмусовий папірець для самостійного визначення ефективності тих чи інших заходів.

І ось перша ж задачка. Якщо в світі надлишок грошей, а країни G20 приймають рішення про ще додаткове виділення 3 трильйонів доларів на підтримку національних економік, то вгадайте з одного разу: яка ефективність пропонованих заходів?.. Чи не нагадує це таку картину: величезну пожежу намагаються гасити... бензином?!

Тільки США уже виділили понад 700 мільярдів доларів на підтримку власної банківської системи... І це при тому, що в світі не менш як 400 трильйонів доларів зайвих грошей! А Федеральна Резервна Система продовжує друкувати все нові й нові банкноти...

Однак не слід демонізувати і ФРС. Припустімо, що остання проводила б зважену політику, не продукувала б надлишкову грошову масу. То й що? Криза все одно неминуча! Можливо, пізніше, можливо, не в таких масштабах, але вона б неодмінно настала. Тому що на місце одного дракона, обов'язково з'явиться інший...

Папа Римський Бенедикт XVI зробив заяву з приводу обвалу на світових ринках, в якій підкреслив, що глобальна фінансова криза свідчить про марність грошей і даремність нагромадження матеріальних цінностей.

Можна посперечатися щодо марності грошей, адже їм немає сьогодні заміни, але нагромадження, викликанні надприбутками, потребують певних політичних рішень.

Варіантів насправді досить небагато. Автор спробує запропонувати наступне. М'яка система — через прогресивну систему оподаткування спадку. Все майно понад скажімо, 10 мільйонів доларів, має неодмінно оподатковуватися за достатньо високим відсотком. Якщо ж вартість майна сягає 1 мільярдів доларів, податок має складати 80%, а на все, що вище 1 мільярду доларів — 90 чи навіть 95 %.

Жорстка модель передбачає право на спадок лише до 10 мільйонів доларів. Решта — державі. В обох випадках кошти від цього податку мають знищуватися. Мабуть, багатьом такі пропозиції здаватимуться дивними.

В результаті запровадження такої схеми для запобігання криз, в значній масі втрачався б негативізм самої природи капіталу.

Середньовічні міста-держави в Італії, їх правителі витрачали кошти не на отримання відсотків на свій капітал, не на максимальне розширення мануфактур, а на створення шедеврів архітектури, якими уже понад 600 років милується людство...

Капіталізм, на відміну від середньовіччя, породив не лише здорову конкуренцію, але й стимулював змагання: хто більше накопичить грошей. Але мільйонери, ставши мільярдерами, не стали від того дуже щасливими. І накопичення заради накопичення втратило сенс.

Ось тоді до свідомості багатьох почала приходити ідея застосування набутих капіталів не лише на розширення виробництва та одержання нових прибутків, але й на благодійництво, на підтримку культури, науки, мистецтва, розвиток духовності.

Альфред Нобель, безумовно, міг би просто заповісти свої капітали рідним. І окрім них та частини його співвітчизників ніхто б про нього сьогодні й не згадав. Але за рахунок започаткованого ним фонду вже протягом століття підтримуються кращі вчені, літератори, борці за мир, а про нобелівських лауреатів знає весь світ.

А хто б пам'ятав про багатства Третьякова, якби не створена ним Третьяковська галерея?

Володимир ДЗЬОБАК