Соціальний діалог на барикадах

2 квітня 2011 року, у вихідний день, Віктор Янукович підписав закон “Про соціальний діалог в Україні”. Чому це було зроблено у неробочий день?

Знаючи про поспішність влади в підписанні цього акта, на 3 квітня була запланована прес-конференція керівників вільних профспілок, учасники якої планували закликали главу держави накласти вето на цей закон.

Проте президент вирішив випередити прес-конференцію, тому закон був підписаний напередодні у суботу, коли зазвичай гарант Конституції грає в теніс.

Все почалося у 2005 році, коли президент Віктор Ющенко створив Національну тристоронню соціально-економічну раду, яка повинна була перейматися змістом Генеральної угоди профспілок.

Це була звичайнісінька організаційна структура, яка очолювалася пересічними державними та профспілковими чиновниками для буцімто координації пропозицій. Ця рада дуже рідко фігурувала у пресі.

І ось настав час “господарника” Януковича. 23 грудня 2010 року парламент ухвалив закон про соціальний діалог. Дивним чином з тексту випало слово “економічний” — акт став певною примарою, яку не можна помацати руками.

Того ж 2 квітня 2011 року указом президента рада з чиновниками була ліквідована, натомість їх місця посіли мільярдери Сергій Тігіпко і Дмитро Фірташ, а також голова Федерації профспілок України Василь Хара — ставленик Партії регіонів.

Все це докорінно змінило статус “громадської ради”. Вона перетворилася на відділ Адміністрації президента, яким він бажає керувати так, як і іншими установами. Наразі в Україні вільними залишаються лише місця в потенційній раді з використання населенням кисню для дихання, і її створення вже не за горами.

Пункт 8 закону “Про соціальний діалог в Україні” передбачає, що такий діалог здійснюється між сторонами у формах обміну інформацією, консультацій, узгоджувальних процедур та колективних договорів.

Отже, умови праці шахтарів, металургів, швачок, малих підприємців та інших працівників будуть узгоджуватися між мільярдером Фірташем та мільярдером Тігіпком в присутності “регіонала” Хари під загальним наглядом президента.

Ось хто на чолі з президентом та за замовленням банківських, гірничодобувних, металургійних, хімічних та інших олігархів від імені робітничого класу та інтелігенції буде вести соціальний діалог — діалог з самим собою.

Не дивно, що проект Трудового кодексу передбачає дванадцятигодинну працю на добу. Поки у всьому світі робочий час скорочується до шести-семи годин, Україна повертається до темних ганебних часів царської Росії.

Спроби президента перетворити українців на рабів варті того, щоб донести до людей сенс його “реформаторських” дій. Донецькі шахтарі, металурги і хіміки, дніпропетровські машинобудівники, кримські і закарпатські винороби повинні знати, хто їх соціальні вороги, і якими підступними шляхами їх хочуть закріпачити.

Прикриваючись своїм, тобто їхнім, президентом, олігархи та мережа нинішньої кримінальної влади разом з вдягненими в усе закордонне “народниками” та комуністами намагаються створити враження законності в Україні.

При цьому вони не згадують про здобутки соціального діалогу в інших країнах: харчування під час роботи всіх працівників за рахунок роботодавця, безоплатне надання робочого одягу, пільгове оздоровлення дітей.

В цивілізованих країнах соціальний діалог відбувається без втручання президента, прем'єра чи інших чиновників. З одного боку — працівники, з іншого — роботодавці. Тому і частка платні у собівартості продукції там становить 43-67%, а в деяких країнах — 72%, в той час як в Україні — від 3% у легкій промисловості до 25% у ВПК.

Незалежні від влади профспілки стверджують: підписаний президентом закон про соціальний діалог поділяє професійні спілки на “репрезентативні” — повноправні, та “нерепрезентативні” — обмежені у своїх правах захисту працюючих.

Останні не зможуть брати участь у підписанні Генеральної, галузевих і регіональних угод та в управлінні фондами соціального страхування. Так президент та підвладна йому партія беруть під свій контроль багатомільярдні кошти фондів соціального страхування.

Все це робиться перед розгортанням парламентської передвиборної кампанії, тому й мовчать і “народники” Володимира Литвина, і комуністи Петра Симоненка. Однак виборці припускають: все робиться задля того, щоб частина страхових коштів перекочувала до тіньових передвиборних фондів Партії регіонів.

Підстави так думати є: останнім часом страхові фонди не виплачували лікарняні і тренувалися, як захиститися в разі їх звинувачень в крадіжці коштів. Збіг цих обставин з підписанням президентом вказаного закону не є випадковим.

Саме тому міжнародні профспілкові організації уважно стежать, як нинішня влада України одержавлює таку самостійну в інших країнах інституцію, як профспілки.

Дійшло до того, що Міжнародне бюро праці оприлюднило меморандум щодо проекту закону про соціальний діалог в Україні. Положення закону стосовно критеріїв репрезентативності, стверджують в бюро, порушують основоположні норми ратифікованої Україною конвенції Міжнародної організації праці.

Однак українська влада на чолі з гарантом Конституції ігнорує думку і міжнародної спільноти, і працівників власної країни. Відтак, обіцянки президента щодо зростання економіки задля покращення добробуту народу не варті й копійки. Схоже, реальний соціальний діалог з владою можливий тільки на барикадах.

Марко ОЛІВЕНСЬКИЙ