“Сім’я” створює законодавчу базу для посилення тиску на олігархів

Останні бурхливі події на олігархічних теренах дають всі підстави констатувати: донедавна приховані війни за найбільш ласі шматки великого бізнесу вихлюпнулися назовні. Отже — сягнули далебі не жартівливої фази загострення. “Добровільно-вимушений” продаж Олександром Ярославським харківського футбольного клубу “Металіст” наприкінці минулого року — акціонеру компанії “ГазУкраїна” Сергієві Курченку  (за даними низки медіа — другові Олександра Януковича); витіснення так званої “групи Дмитра Фірташа” з чільних позицій в новому-старому уряді Миколи Азарова і боротьба зі фіскальним відомством за масні потоки соціальних внесків; гучно-затяжний скандал із безпрецедентним зривом рейсів “Аеросвіту” Ігоря Коломойського (плюс завуальовані погрози останнього залишити після себе “випалену територію”, в тому числі підірвавши гривню й економіку саморуйнацією “Приватбанку”) — все це, як на наш погляд, є опуклими ланками одного політично-корупційного ланцюга, що так чи інакше замикається в колі відомої “Сім’ї”.

До напівопального олігархічного “клубу”, судячи з усього, може незабаром потрапити і “трубний король” Віктор Пінчук. Це дозволяє стверджувати оприлюднена нещодавно інформація про те, що “Нафтогаз” нібито в судовому порядку вимагає від виробника труб “Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод” 261,8 мільйонів гривень за спожитий газ (перед тим у березні минулого року компанія Пінчука програла державній корпорації суд, за рішенням якого мусить виплатити останній більше півмільярда гривень).

Ціна питання — доволі значна, навіть для такого потужного олігарха. Можливо, саме в цьому контексті Президент Віктор Янукович не брав участь у традиційному українському ланчі, що його організовує пан Пінчук на економічному форумі в Давосі.

Ім’ям фіскального закону

Дірка бюджету-2013 у 50 мільярдів гривень (за неофіційними даними — ще плюс 16 прихованих міяльярдів), пік виплат за зовнішніми й внутрішніми боргами (відповідно — $ 9 млрд   і 45 млрд гривень), а головне — необхідність встановлення контролю над всіма фінансовими потоками в державі (насамперед — для утримання президентського крісла в 2015-му) спонукає президента й “Сім’ю” до ризиковано-неординарних заходів.

Тож ймовірний латентно-рейдерський фронт “Сім’ї” проти  ключових ФПГ-гравців підкріплюється доволі вагомими пропозиціями, від яких топ-олігархам, звісна річ, важко відмовитися, і котрі  загрожують бути реалізованими у законно-податковій площині вже найближчим часом.

Йдеться про аналог закону, що діє не лише в багатьох країнах Європейського Союзу, а навіть в Росії — законопроект “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення”, ухвалений 16 січня Кабінетом Міністрів для передачі в парламент. Артикульованою міністром доходів і зборів Олександром Клименком метою законопроекту є уникнення податкової “дірки” у 100 мільярдів гривень, які начебто щороку виводяться олігархічними структурами в офшори. На цьому бюджет втрачає, мовляв, 20-25 мільярдів гривень.

Читайте також: Міністерство доходів і зборів: 70-тисячна армія митарів

 Назагал, законопроект передбачає три наріжні блоки податкових новацій, котрі покликані суттєво перекрити кисень олігархічним групам в отриманні ними “сірих” надприбутків — шляхом продажу продукції   “пов’язаним структурам” за критично заниженими цінами (так, за експертними даними, середня вартість експортних цін на базові феросплави на 50-60% нижча за середньосвітові).

По-перше, з метою уникнення такого гігантського позаподаткового вимивання прибутків, змінюється поняття “звичайної ціни” (п. 14.1.71). Замість чинної “ціни товарів, визначеної сторонами договору”, у новому варіанті “звичайна ціна” — це “ціна  товарів  (робіт,  послуг),  яка  відповідає  рівню ринкових цін”. Водночас замість “старого” варіанту ст. 39 ПК  — “Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни” пропонується ввести нову назву статті — “Трансфертне ціноутворення”.

Ключовою позицією законопроекту, як на наш погляд є нове формулювання принципів трансфертного ціноутворення у ст. 39.1: “Податковий контроль за трансфертним ціноутворенням передбачає збільшення податкових  зобов'язань  платника  податків  до  рівня  податкових  зобов'язань, розрахованих  за  умови  відповідності  комерційних  та/або  фінансових  умов контрольованої операції комерційним та/або фінансовим умовам, які б мали місце в співставних операціях, визначених цією статтею, сторонами яких є непов'язані особи”.

Цією ж статтею передбачається контроль податкової над формуванням “звичайної ціни” щодо реалізованої компанією продукції, і превалююче право фіскалів визнавати ціну трансфертно-адекватною, якщо ними ж самими “не доведено зворотне”. Іншими словами, занижені в порівнянні зі “звичайними” (або середньоринковими) ціни одразу ж переводять компанію під прискіпливий нагляд, контроль та фокусні перевірки з боку податківців.

Методика ж визначення “звичайної ціни” традиційно передбачає значну небезпеку суб’єктивно-волюнтаристських підходів з боку податкової, містячи аж надто високий “індекс корупції”. Згідно з пропонованими нововведеннями, ціни встановлює Кабмін: для біржових товарів — виходячи з біржових котирувань, для інших груп — “згідно з довідковими цінами, опублікованими в загальнодоступних джерелах інформації”. Власне, це може бути, наприклад, офіційний довідник- скажімо, Мінекономіки, який встановлюватиме “єдино правильні” ціни. А отже існує значний ризик невмотивованої сплати податків “з різниці” між встановленою бізнесом і визначеною податківцями “ринковою” цінами. 

Законопроектом пропонується його застосування до операцій, що перевищують 50 мільйонів гривень. “Маржа”, за межі якої бізнес-структури не повинні занижувати “звичайну ціну”, щоби не потрапити в “групу ризику”, авторами проекту встановлюється замість нинішніх 20 до 5 відсотків (в тому числі -- при експорті в країни, де податкова ставка податку на прибуток на 5 і більше відсотків нижча, ніж в Україні).

Звісна річ, виходячи з цих цифр, під приціл податкової потраплять основні гравці олігархічного бізнесу на кшталт Ріната Ахметова, Дмитра Фірташа, Ігоря Коломойського та іже з ними, а також — певна частина середнього бізнесу. Оскільки трансферт-контроль передбачено не лише над експортом, а й над торговими операціями всередині країни.  

По-друге, законопроектом значною мірою розширюється перелік “пов’язаних осіб”, визначений ст. 14.1.159 ПК. Зокрема, новелою є конкретний перелік фізичних осіб, які можуть бути визначені “пов’язаними” в контексті трансфертного ціноутворення: “чоловік (дружина), батьки (у тому числі усиновлювачі), діти (у тому  числі  усиновлені),  повнорідні  та  неповнорідні  брати  і  сестри,  опікун, піклувальник та дитина, над якою встановлено опіку, піклування”. Так само “пов’язаними” зі суб’єктом особами автоматично визнаються ті, котрі підпадають під схожий статус у відносинах з іншою пов’язаною з первинним суб’єктом особою. “Друг мого друга є мій друг” — здається, так це звучить нормальною мовою. Наразі може виникнути небачено жорсткий обмежувальний механізм щодо трансфертно-податкового ухиляння олігархів.   

І, нарешті, по-третє, зміненою статтею 39.4 вводиться новий вид річної податкової звітності щодо трансфертного ціноутворення у сфері контрольованих операцій. Що цікаво: крім величезного масиву документів щодо пов’язаних осіб, ціноутворення груп товарів, порівняльного аналізу комерційних та фінансових умов операцій тощо, бізнес-структура повинна подавати до податкової всі первинні документи (ст. 39.4.1).

Окрім додаткових витрат на відповідних фахівців, в цьому контексті виникає ще й проблема величезного фізичного обсягу цих документів у крупних бізнес-структур (деякі експерти жартують, що все це доставлятиметься в податкову на вантажних машинах). Не кажучи вже про додаткові бюджетні кошти, необхідні для адміністрування цього гіпермасиву.

Штрафні ж санкції за ненадання необхідних документів визначені законопроектом далебі   “недитячі” — за ненадання інформації щодо неконтрольованих операцій передбачається штраф у розмірі 100 мінімальних зарплат; за ненадання первинних документів — 5 % від обсягу контрольованої операції (себто, як мінімум, 2,5 млн. грн.). Та не це, як на наш погляд, є для олігархів найгіршим — адже за умови прийняття закону вони змушені будуть засвічуватися перед митарями “по повній”.

Чи будуть “ходи у відповідь”?

Арсенал гіпотетичних способів, за допомогою яких можна обійти цей жорстко-адміністративний пресинг, за деякими експертними оцінками, не є аж таким широким. Власне, ніщо начебто не заважає створювати “непов’язані” офшорні структури, на кшталт відомої британської Highway Investments Processing LLP в скандальній оборудці щодо “веж Бойка”. Очевидно, що вони так чи інакше перебуватимуть під ретельним наглядом податкової, світячися у неформальному “фіктивному” реєстрі.

Читайте також: Антиофшорна профанація. Закриття “офшорної дірки” на Кіпрі не вирішить проблем з бюджетом

Не виключено, що так само використовуватиметься фіксація трансфертно-“звичайних” цін за допомогою відповідних рішень судів (ясна річ, не доброчинних), меншою мірою — встановлення їх за допомогою апеляції до такого небездоганно-репутаційного механізму як державні тендери. Вочевидь, можливе застосування і традиційно-банальної мотивації для конкретних податківців-контролерів.

Втім, навряд чи ці стимули вживатимуться олігархічними структурами широко — з огляду на те, що супервайзінг здійснюється вельми серйозними співробітниками зі спеціалізованих інспекції з роботи з крупними платниками податків. Позаяк не виключається, що в цих структурах не лишень ретельно працює під сподом внутрішня податкова безпека, а й сам процес особисто контролюється “першим тілом” податкової системи, а то й вище і поза нею.

Попри артикульовану паном Клименком безумовну згоду олігархів на посилений трансферт-контроль, вельми ймовірно, що останні докладуть зусиль — через власних посланців-нардепів — на антилобістському терені, щоби банально не допустити позитивного голосування в парламенті. З огляду ж на недавній недобір голосів за голову Нацбанку Ігоря Соркіна, зрив голосування за “трансферт” виглядає доволі реальним.

Андрій КОВАЛЕНКО