Сильний проти Красивого

Відмова обох від роботи в уряді Азарова може повернути Сильного політика Тігіпка та Красивого політика Хорошковського до боротьби за президентське крісло.

Відмова двох відносно молодих політиків працювати в уряді Азарова, а де-факто, діяти в унісон з “донецькою командою” президента, засвідчила дві речі. По-перше, Тігіпко та Хорошковський не згодні проміняти власні амбіції на підтримку “курсу в нікуди”, який проводить нинішня влада.

Друге — в лавах команди президента, й зокрема Партії регіонів, не все так монолітно як здається. Вже сам факт відмови голосувати за кандидатури “старих донецьких” — Рибака та Азарова з боку деяких регіоналів засвідчила наявність якщо не конфлікту, то суттєвих розбіжностей всередині партії.

Адже фактично ці кадрові призначення засвідчили бажання президента Януковича спиратися виключно на стару перевірену донецьку команду, тоді як інші групи впливу у ПР відсуваються на другий план.

Якщо демарш Хорошковського може бути пов'язаний з позицією групи Льовочкіна-Фірташа, до якої належить колишній перший віце-прем’єр, яка має зуб на Януковича, то вчинок Тігіпка пов'язаний з тим, що його не приймають за свого в ПР. Натомість самого політика не полишають амбіції стати якщо не президентом, то хоча б прем’єр-міністром.

Позиція Росії — хто на новенького?

Звичайно, не варто покладати відповідальність за конфлікт на сили ззовні, але й не варто сумніватися в тому, що в одній сусідній країні поспішать скористатися з цієї ситуації.

Мова про Росію, керівництво якої останнім часом дуже незадоволене політикою Януковича, зокрема — млявими діями щодо стратегічно важливих для РФ питань: отримання в оренду української ГТС та входження України в Митний союз.

Тому путінська адміністрація активно шукає заміну нинішньому керманичу України. Серед можливих претендентів вже називали Віктора Медведчука — кума сімей російських президента і прем’єра.

Але навіть у відверто проросійської частини українського електорату ця персона не викликає довіри, скоріше навпаки — відразу.

Тому Кремль, очевидно, займеться пошуком більш привабливих політиків. І такими цілком можуть стати і Тігіпко, і Хорошковський.

Новий політичний пасьянс: Тігіпко — єдиний проросійський провладний, Хорошковський — єдиний проросійський опозиційний

Щодо перспектив Сергія Леонідовича, то на роль опозиційного кандидата він вже ніяк не тягне. Його шанс — це бути висунутим як єдиний кандидат від влади.

Провладний, але не ретроградний (вибачаюсь за каламбур!) — отак можна буде позиціонувати Тігіпка, якщо той все таки буде висунутий кандидатом від влади.

Тут, звичайно, Тігіпко може розраховувати на підтримку Кремля. Адже якщо там все таки зіллють Януковича, то лише він може бути єдиним прохідним кандидатом від влади. А це означатиме, що хоч так, хоч там як, але на поступки Москві йти доведеться, аби мати шанс бути затвердженим.

З Валерієм Хорошковським інша ситуація. Він може посісти нішу опозиційного кандидата, у якого будуть шанси, якщо Тимошенко й надалі буде у в’язниці, а Кличко і Яценюк остаточно себе дискредитують.

Та й імідж у нього як годиться — любить європейські модні бренди, створює собі імідж європейського політика, заявляє про “європейський вибір”. Власне, головним мотивом свого демаршу він назвав гальмування урядом Азарова європейської інтеграції.

Чим не варіант?

Але бізнес Хорошковського пов'язаний з РФ. Тож домовлятиметься з Путіним. От і матимемо приховано проросійського опозиційного кандидата, який використовує європейську риторику, але виконуватиме вказівки Москви.

Тобто, ситуація в 2015-у році в Україні може скластися як… у Білорусі, коли Росія розклала яйця в обидва кошики — і кошик Лукашенка, і кошик опозиції, яку сама прикормлювала.

Наразі Москва робитиме такий фінт і в Україні. До того ж в 2010 році вона вже намагалася так вчинити, коли змогла домовитися і з Януковичем, і з Тимошенко щодо поступок для РФ.

Тільки ціною для одного був Севастополь, а для іншої — невигідний газовий контракт.

Тому можна чекати повторення ситуації знову, тільки з іншими фігурантами.

Сергій БАГРЯНИЙ