Схеми “Сім'ї”. Військкомат для Януковича

Про те, яким чином кувалися статки президентської родини, написаний не один десяток розслідувань. Після перемоги на президентських виборах “вічного чиновника” Віктора Януковича, який жодного дня не займався бізнесом, справа його сина росте шаленими темпами, а про ненажерливість “Сім'ї” складають легенди.

“Сім'я” бере все — починаючи від державного майна, закінчуючи призначенням свого уряду та встановленням контролю над ключовими секторами.

Олександр Янукович любить розповідати, що він не Ілля Муромець, який роками лежав на печі. Мовляв, бізнесом почав займатися задовго до президентства батька. Це правда. Тільки от батько обіймає вищі державні посади вже більше десяти років.

Нижче піде мова про історію, яка почалася якраз після другого призначення Віктора Януковича прем'єром у 2006 році.

“Економічна правда” з'ясувала, що близькі до “Сім'ї” структури можуть мати відношення до відверто сумнівного виведення з державної власності військового містечка майже у центрі вотчини сучасної влади — Донецька.

Історія відчуження

Ще 2010 року Міністерство оборони звернулося до Господарського суду Донецька з цікавим позовом. Військові попросили суд повернути їм нерухомість, яка розташована на вулиці Кобозєва, 64, що неподалік від центру шахтарської столиці.

Там знаходиться військове містечко, де раніше був розквартирований Донецький обласний військовий комісаріат.

Як свідчать документи, які можна легко знайти у Єдиному реєстрі судових рішень, Міноборони просило повернути цілий комплекс будівель, які знаходяться за названою адресою.

Це три будівлі мобілізаційного управління, адміністративна будівля з овочесховищем, господарська будівля та казарма, які опинилися в руках приватних компаній.

У судових рішеннях, винесених щодо цієї суперечки, міститься докладний опис процесу відчуження будівель Міноборони.

Почалося все ще в 15 серпня 2006 року. За 11 днів до того Віктор Янукович вдруге очолив український уряд. Тоді Міноборони, в особі директора департаменту будівництва Дмитра Ісаєнка, уклало угоду з донецьким ТОВ “Ваіком”, в особі його директора Олега Бдуленка, про спільну діяльність у будівництві житла.

Предметом цієї угоди було будівництво комплексу житлових будинків, орієнтовною площею більше тисячі квадратних метрів. Комплекс планувалося будувати на земельній ділянці площею 0,29 гектара військового містечка.

Умовами угоди було встановлено, що Міноборони вносить свій вклад у будівництво в сумі 750 тис грн, а ТОВ “Ваіком” — 22 млн 250 тис.

Також в угоді містився цікавий пункт: у разі виходу Міноборони з договору право власності на всі будівлі військового містечка переходять ТОВ “Ваіком”. Також передаються всі правоустановчі документи для переоформлення в БТІ.

Вже у листопаді того ж 2006 року Міноборони вийшло з угоди, і були підписані акти прийому-передачі будівель на корить ТОВ “Ваіком”. Однак Міноборони у суді стверджувало, що підпис чиновника Дмитра Ісаєнка на угоді та акти прийому-передачі є сфальсифікованими. Тобто військове містечко вибуло з володіння військових незаконно.

У січні 2007 року ТОВ “Ваіком” продало спірне майно фізичній особі — громадянину Болгарії. В подальшому болгарин делегував повноваження щодо управління майном іншій людині.

Ця довірена людина продала військове містечко ще одній фізичній особі. Остання угода навіть розглядалася третейським судом при асоціації “Юристи України”, який у лютому 2008 року визнав угоду дійсною.

24 січня 2009 року військове містечко було ще раз перепродане іншій людині. На жаль, встановити ім'я фізичних осіб, які встигли побували власниками містечка, не вдалося. А потім почалося найцікавіше.

Через дев'ять днів після останнього продажу — 2 лютого 2009 року — набувач майна продав будівлі ТОВ “Донснаб-99”.

У той же день ТОВ “Донснаб-99” уклало кредитну угоду, за якою йому було надано 5 млн 500 тис грн до 1 лютого 2012 року під 25%. Щоб фірма справно виплатила борги, будівлі військового містечка були передані в іпотеку.

А кредит ТОВ “Донснаб-99” брало в... Укрбізнесбанку, який на той час очолював нинішній перший віце-прем'єр Сергій Арбузов.

Втім, фірма, яка отримала кредит в банку Арбузова, протрималася недовго. Вже у травні 2010 року Укрбізнесбанк пішов до суду щодо порушення умов угоди іпотеки. Суд передав закладену нерухомість банкові, який вже у червні того ж року продав його на прилюдних торгах.

Так військове містечко опинилося у руках іншої приватної компанії — ТОВ “Бам строй”.

Тож Міноборони, стверджуючи, що його нерухомість була відчужена внаслідок підробки документів, просило суд повернути будівлі. Треба зазначити, що ТОВ “Ваіком”, яке сумнівним чином отримало військові будівлі, ліквідували ще 2008 року.

Суд першої інстанції став на бік держави та наказав повернути їй будівлі. Однак “Донснаб-99”, “Бам строй” та Укрбізнесбанк не погодилися з таким розвитком подій. Апеляцію вони програли, однак частково виграли касацію, і Вищий господарський суд відправив справу у першу інстанцію для розгляду в іншому складі суду.

Вдруге розглядаючи справу, Донецький господарський суд уже підтримав “приватників” і відмовився задовольняти вимоги Міноборони.

Тепер уже військові подали апеляцію і програли її. Також військова прокуратура ще раз подавала позов, маючи на меті відсудити у приватних фірм майно Міноборони, однак у січні 2012 року Господарський суд Донецької області вкотре відмовив. Прокуратура оскаржила це рішення, однак пізніше від скарги відмовилася.

Під час цих судових війн за донецьку нерухомість спливали суттєві подробиці історії. Наприклад, в одній з постанов Вищого господарського суду міститься інформація, що за мотивами укладення угоди між Міноборони та ТОВ “Ваіком”, з якої почалося відчуження військового містечка, навіть порушувалася кримінальна справа.

З тексту документа випливає: судово-криміналістична експертиза дійшла висновку, що відповідна угода представником Міноборони не підписувався, а акти прийому-передачі майна містять підроблені відбитки печатки та штампу.

А отже, суди дійшли висновку, що весь ланцюжок угод щодо військового містечка був спрямований “на приховування факту протиправного вибуття майна з володіння Міністерства оборони та із державної власності”. Але, в кінцевому рахунку, суди залишили державну нерухомість у власності приватної компанії.

У Донецькій військовій прокуратурі “Економічній правді” підтвердили, що “з 2007 року по 2012 рік вживалися заходи представницького характеру, спрямовані на повернення державі в особі Міноборони відчужених об'єктів нерухомого майна військового містечка №1 по вул. Кобозєва, 64 в Донецьку”.

Так, прокуратурою була заявлена низка позовів у порядку цивільного та господарського судочинства щодо сумнівних угод. “Результатом розгляду позовів, заявлених в порядку цивільного судочинства, стала відмова в задоволенні позовних вимог прокурора в повному обсязі”, — йдеться у відповіді прокуратури.

Така ж доля спіткала і господарський позов. “У прокуратурі відсутня інформація стосовно власника вказаних об'єктів нерухомого майна”, — зазначається у відповіді.

Крім того, у Генпрокуратурі офіційно підтвердили, що 2007 року порушувалася кримінальна справа щодо підроблення документів, якими було відчужено військове містечко. У жовтні 2007 року ця справа була відправлена за підслідністю до прокуратури Донецької області.

Водночас у Генпрокуратурі не змогли розказати про подальшу долю цієї справи та відправили запит редакції у ту ж донецьку обласну прокуратуру. Відповіді останньої ЕП поки не отримала.

Екс-міністр оборони, а нині опозиційний депутат Анатолій Гриценко розповів “Економічній правді”, що наведена вище історія у ті часи була дуже популярною схемою відчуження військового майна. “Це афера чистої води”, — сказав він.

Однак хто ж за нею стоїть? ЕП спробувала розібратися, у чиїх руках опинилося військове містечко. Виявилося, що за цією історією стирчать вуха “Сім'ї”.

“Сім'я”

Першим приватним власником військової нерухомості у Донецьку стало ТОВ “Ваіком”. Саме з цією компанією була укладена перша угода, на який стояв нібито фальсифікований підпис чиновника Міноборони Дмитра Ісаєнка. До речі, зараз Ісаєнко працює заступником міністра регіонального розвитку.

Як вже зазначалося, ТОВ “Ваіком” ліквідували 2008 року. Єдиним власником цієї фірми був Олег Анатолійович Бдуленко з міста Харцизьк. Ця ж людина підписала сумнівну угоду з Міноборони.

На сайті Донецької обласної податкової можна знайти графік прийому громадян керівниками податкової Харцизька. Так от, людина на ім'я Олег Анатолійович Бдуленко значиться у цьому документі заступником начальника харцизьких митарів.

Цей факт вже сам по собі цікавий, однак підемо далі. На жаль, встановити імена фізичних осіб, через яких перепродавалося військове містечко, неможливо. А от з юридичними особами — простіше.

Нагадаємо, що 2009 року колись військові будівлі опинилися у власності ТОВ “Донснаб-99”. Потім вони були передані в іпотеку Укрбізнесбанку і продані з прилюдних торгів ТОВ “Бам строй”.

ЕП поцікавилася власниками ТОВ “Донснаб-99”. 23 тис 697 грн статутного капіталу цієї компанії належить офшорці з Белізу “Сіроу С.А.”. Власників компанії з країни, яка раніше називалася Британський Гондурас, знайти неможливо.

Однак ще дві гривні статутного капіталу “Донснаб-99” належать іншій українській фірмі — ТОВ “Капітал 2008”. Остання належить ще одній офшорці з Белізу — “Броудленд А.С.” (44 995,5 грн. статутного фонду) та українському ТОВ “КУА “УБ Фінанс” (4,5 грн.).

А от історія “УБ Фінанс” вже дозволяє зрозуміти, хто ж насправді може стояти за новими власниками військового містечка.

Ця компанія має статутний фонд 10 млн грн. Одна тисяча гривень цього фонду належить ТОВ “Бєллучі”, а ще 9 млн 999 тис — ТОВ “Інвестиційна будівельна група”.

У 2010 році “Бєллучі” було основним власником торгівельно-житлового комплексу “Київський” у Донецьку, який відносили до сфери впливу “Сім'ї”. Достатньо сказати, що 2007 року засновником ТЖК “Київський” виступав пан на ім'я Павло Литовченко.

Це той самий “сімейний” юрист Павло Литовченко, на якого записували основну частину території резиденції “Межигір'я”.

Втім, як уже зазначалося, “Донснаб-99” довго не був власником військового містечка. Укрбізнесбанк Сергія Арбузова забрав це майно і реалізував на торгах, які виграло ТОВ “Бам строй”. Саме ця фірма, згідно із судовими рішеннями, стала кінцевим власником військової нерухомості.

“Бам строй” має схожу біографію. Статутний фонд цієї компанії становить 200 тис грн. 199 тис 980 грн з них належить кіпрській офшорці “Варенда Лімітед”, а ще 20 грн... — ТОВ “Інвестиційна будівельна група”.

Так, тому самому ТОВ, яке було серед кінцевих власників “Донснаб-99” — попереднього покупця військового містечка. Тобто боржник, який не зміг розрахуватися за кредитом і майно якого було продане з торгів, і переможець цих торгів є очевидно пов'язаними особами.

Однак найцікавіше не це. Найцікавіше те, що “Інвестиційна будівельна група”, яка була серед співвласників обох компаній, також виступає співзасновником ТОВ “Столичний стиль”.

Ще донедавна серед співзасновників “Столичного стилю” був особисто старший син президента Олександр Вікторович Янукович.

 

Але й зараз “Столичним стилем” володіє, зокрема, ПрАТ “Кепітел білдінг корпорейшен”, яке напряму належить найвідомішому стоматологу країни. Ще одним відомим акціонером “Столичного стилю” є глава Донецької облради Андрій Федорук, який також близький до Олександра Януковича.

Ще один цікавий факт. Кінцевий власник військового містечка “Бам строй” на третій квартал 2012 року мав також 41% акцій київського готелю “Братислава”, який давно відносять до активів “Сім'ї”.

“Епоха щасливої молодості”

Коротко історія виглядає наступним чином. Приватна компанія укладає фіктивну угоду з Міноборони, за допомогою якої виводить з державної власності територію військового містечка майже у центрі Донецька.

Потім ця нерухомість проходить ще через низку угод з приватними особами, в тому числі нерезидентами України. В кінцевому рахунку вона опиняється у власності близької до “Сім'ї” компанії.

Потім військове містечко передається в іпотеку Укрбізнесбанку, який тоді очолював “найуспішніший банкір Східної Європи” Сергій Арбузов. “Сімейна” компанія не може виконати зобов'язання перед “своїм” же банком, і військове містечко продається з “прилюдних” торгів іншій “сімейній” фірмі.

Враховуючи, як мінімум, наявність кримінальної справи щодо відверто сумнівного виведення будівель з державної власності, всі ці рухи дуже нагадують намагання заплутати сліди і створити максимальну кількість перепон поверненню військового містечка державі.

“Економічна правда” звернулася за коментарем до прес-служби групи “МАКО” Олександра Януковича. Там повідомили, що син президента не має відношення до компаній з ланцюжка продажу військового містечка.

“Виняток становить лише ТОВ “Столичний стиль” (дана організація здійснює експлуатацію будівлі бізнес-центру “Столичний”, зведеного групою “МАКО” і зданого в експлуатацію в 2011 році), частка в основному капіталі якого в розмірі 50,0278% належить одному з підприємств групи — ПрАТ “​КБК”, — заявили у прес-службі.

“За адресою місто Донецьк, вул. Кобозєва, 64 немає нерухомості, яка перебуває у власності акціонера групи “МАКО” Олександра Януковича”, — наголосили у прес-службі.

Також редакція звернулася за коментарем щодо долі нерухомості до Міноборони.

Відповідь військового відомства була дещо несподіваною. Там стверджують, що військове містечко за адресою Кобзоєва, 64 у Донецьку є “державною власністю, перебуває у сфері управління Міноборони та знаходиться на обліку та балансі квартирно-експлуатаційного управління міста Луганськ”.

Якщо це майно дійсно перебуває у власності та управлінні Міноборони, українській армії не позаздриш. З таким управлінням охороняти державу неможливо.

Але, скоріше за все, у майбутньому ці руїни будуть зрівняні з землею, а на їх місці буде збудований черговий офісний центр для корпорації “Сім'я” на чолі з почесним президентом Віктором Януковичем та виконавчими директорами Олександром Януковичем та Сергієм Арбузовим.

Скільки військового майна, яке мало б слугувати захисту українських громадян, було розкрадено за схожими схемами — можна тільки здогадуватися. Видається, що описані події — далеко не найгірший приклад. Але, можливо, один з найпоказовіших.

І хай нікого не дивує, що активи корпорації сина вічного чиновника, які раптово взялися нізвідки, оцінюють майже 2 мільярдами гривень. Схоже, в Україні пора оголошувати про початок “Епохи щасливої молодості та могутності”. Як в Туркменістані.

Сергій ЩЕРБИНА