Сергiй Бондарчук: Останнiй Герой

Колишній гендиректор “Укрспецекспорту” Сергій Бондарчук ще три місяці тому був безпартійним. Утiм на початку вересня, разом із колишнім головою СБУ Валентином Наливайченком, він отримав партквиток “Нашої України”. Вже за два тижні новоспечені партійці ввійшли до керівництва партії Ющенка: під час IX з’їзду особисто лідер “Нашої України” запропонував їхні кандидатури, тож головою ради партії обрали Наливайченка, а Бондарчука — головою виконкому. Обидва прийшли не в найкращі для партії часи. І взялися за розчищення авгієвих стаєнь, за яким має йти оновлення “Нашої України”. В інтерв’ю “УМ” пан Бондарчук каже, що партійні лави очищаються і природним шляхом: чимало пристосуванців залишають “НУ”, оскільки вона перестала бути партією влади, а отже, втратила привабливість для політичних “гастролерів”. Водночас він сподівається повернути довіру простих партійців та виборців. А там не за горами парламентські вибори—2012 та президентські—2015, в яких партія братиме активну участь.

Цікаво, що Бондарчук став останнім, кому Президент Ющенко під завісу правління присвоїв почесне звання Героя України. Тодi пан Сергiй очолював “Укрспецекспорт”, тож розповiв “УМ” i про скандальнi нюанси торгiвлi зброєю.

Ющенко і 25 гетьманів

 

— Сергію Васильовичу, останні роки ви були незаангажовані політикою. Чому ж нині ви повернулися в політику і чому саме в партію “Наша Україна”?

— Повернувся, бо, що нині такий час, коли не можна стояти осторонь багатьох викликів. Час, коли кожен має займати активну позицію. Коли потрібно відстоювати інтереси України, інтереси людей, які повірили нам ще на Майдані у 2004—му. Бо інакше ми можемо знову опинитися у СРСР, а я не хочу, щоб мої діти жили в країні, яка колись розвалилася. Щодо “Нашої України”... Повірте, не переоцінюючи своїх можливостей, а враховуючи життєвий “багаж”, мені не складно було вступити до будь—якої іншої партії, як кажуть, перспективної на цей час. Але саме “Наша Україна” є близькою мені по духу, бо це партія народжена Майданом і людьми, які бажали змін. На мою думку, “Наша Україна” є партією з чіткою ідеологією. Особисто я не бачив іншої альтернативи, тому пішов саме в цю партію. Хоча зрозуміло, що теперішні часи для неї не найкращі.

— Нелегкий період нині і в голови партії Віктора Ющенка. Проте ви пов’язали свою політичну діяльність із ним. Що стало вирішальним у вашому виборі?

— Знаєте, в останні роки я бачив багато людей, які завдяки Ющенку стали політиками, бізнесменами, публічними людьми тощо. При цьому, більшість із них одразу забувала, завдяки кому вона отримала ці можливості. Згадайте першу п'ятірку виборчого списку блоку “Наша Україна” — “Народна самооборона” зразка 2007 року. Чи лишилися вони поруч із Ющенком? Ні. Не хочу переходити на особистості, скажу так: якщо цій п’ятірці згодом перестав подобатися безпосередньо Ющенко, то це одне. І якщо б вони уп’ятьох створили власну політичну силу, я б їм повірив. Але я побачив п’ять різних проектів і розумію, що ці люди піклувалися лише про власні амбіції. Безумовно, Ющенко — не цукор, щоб усім подобатися, а звичайна людина. Але нагадаю тим, хто забув, у якому важкому становищі Віктор Андрійович опинився після отруєння. Вже обраний Президентом, увесь 2005—й та початок 2006 року він боровся за життя. Саме тоді Ющенко, як відкрита і щира людина, довірився особам, які були поруч із ним. Сподівався, що вони продовжать ідею, заради якої він постраждав. Але, на жаль, ми побачили 25 гетьманів, кожен з яких тягнув у свій бік. Серед них було чимало “вовків у вишиванках”, які приходили і розповідали про те, як вони люблять Україну, її мову та історію, а насправді керувалися власними меркантильними інтересами. Нині ж усі ці пристосуванці та підлабузники відсіялися.

Але особисто для мене в цю важку хвилину важливо стояти поруч із Ющенком. Бо ні в кого сумнівів немає, що Ющенко — справжній український Президент, що, обіймаючи посаду глави держави, він не мав якогось власного бізнес—проекту і ніколи не займався перерозподілом власності. Я завжди буду поруч із ним і підтримуватиму його стільки, скільки в мене вистачить сил і скільки буде битися моє серце.

Президентом знову буде “нашоукраїнець”

— Вам як голові виконкому “НУ” з якими проблемами довелося зіткнутися?

— Відверто кажучи, мене вжахнуло становище, в якому опинилася партія, що п'ять років перебувала при владі. Мені не зрозуміло, як можна було “докеруватися” до стану, коли в партії більше 80 млн. грн. боргів, коли партія не має власного офісу, не має чіткої організації владної вертикалі тощо. Не дивним відтак став її результат на місцевих виборах. Серед причин і те, що свого часу “вовки у вишиванках” опинилися й у верхівці партії. Усі п'ять років президентства Ющенка вони експлуатували бренд партії “Наша Україна”. Партію розглядали винятково як такий собі відділ кадрів при секретаріаті Президента: лише отримавши партквиток, одразу хотіли отримати якусь посаду. Їх не цікавило, що відбувається в країні, яких реформ бажають люди. Натомість наші партійці з місцевих осередків, наприклад у Луцьку, Прилуках чи Запоріжжі, які здатні були провести зміни, не отримали підтримки у керівників партії. І мені дуже прикро, що чимало наших рядових партійців, а також виборців змінили своє ставлення до “Нашої України”. Я їх розумію. Але водночас хочу, щоб кожен почув, що голова ради партії Валентин Наливайченко щиро бажає одного: повернути довіру кожного партійця, а також тих людей, які захистили цінності демократії у 2004—2005 роках. І якщо зараз до наших лав почнуть повертатися колишні однопартійці, приходити нові люди, які нам повірять, — це і буде найвищою оцінкою.

— Нове керівництво “НУ” взяло курс на оновлення. Якими бачите подальші перспективи партії та які ставите перед собою політичні завдання?

— Перспективи дуже прості: за результатами місцевих виборів ми зараз проводимо як фінансовий, так і кадровий та внутрішньопартійний аудити. Два комітети, програмний і статутний, відпрацьовують нові шляхи для повернення довіри простих партійців та наших прихильників. Наша центральна контрольно—ревізійна комісія відпрацьовує по кожній області, що саме там відбулося під час останніх виборчих перегонів, чому такі результати. Ми бачимо точно: там, де люди працювали, ми отримали більш—менш нормальний результат, і зовсім протилежні підсумки у тих регіонах, де керівники обласних організацій продавали списки, де немає жодного члена партії у списках ТВК, ДВК. В останню мить люди продавали все, що можна було ще продати!

З одного боку, проблема партійної міграції та партійного заробітчанства характерна нині для багатьох опозиційних партій. З іншого боку, ми обов'язково порушимо ці питання на з'їзді й дамо чесну оцінку тим керівникам місцевих осередків, які зрадили партію, продали її та використали людей. І лише після такого очищення будемо запрошувати простих людей до спільної розбудови нової партії “Наша Україна”. Іншого шляху не бачу.

Щодо завдань, то наша політична сила буде брати активну участь у парламентських виборах 2012 року і висуватиме свого кандидата на пост Президента у 2015 році. Більше того, я впевнений, що наш кандидат і стане наступним Президентом України.

— З ваших слів виходить, що 2011 рік як час проведення парламентських перегонів ви вже навіть не розглядаєте. За Конституцією Кучми, яку нова влада повернула через Конституційний Суд, вибори мали б відбутися у наступному році. Натомість, згідно з політреформою—2004, визнаною неконституційною, датою виборів є осінь 2012 року...

— Днями прийнято бюджет на наступний, 2011—й, рік, і я не побачив там рядок про виділення коштів на проведення парламентських виборів. Тому я не вірю, що вибори у наступному році відбудуться. Хоча після скасування політреформи—2004 Конституційним Судом у цій країні можна очікувати чого завгодно. Завтра можна прокинутися й дізнатися, що, згідно з рішенням Конституційного Суду, наша країна вже називається не Україна, а “Окраїна” чи ще якось. Вважаю, що завдяки суддям КСУ в Україні відбувся конституційний переворот. І що цікаво: Кримінальний кодекс передбачає відповідальність за спробу конституційного перевороту, натомість статті щодо факту здійснення конституційного перевороту в кодексі немає. Але зауважу: коли ми прийдемо до влади, то обов'язково дамо відповідь на це дуже важливе питання. Я не кажу про судовий вирок суддям КСУ за миттєву зміну конституційного ладу країни, і не погрожую їм. Але їхнім діям обов'язково буде дана юридична оцінка іншими суддями. Такого допускати не можна.

“Брудна білизна” Wikileaks

— Пане Сергiю, ви п'ять років очолювали “Укрспецекспорт”. Яких результатів досягла Україна на світовому ринку озброєнь за цей час?

— Усього не розкажеш, цей період окрема частина мого життя. Наголошу на головному: коли Президент Ющенко призначив мене керівником “Укрспецекспорту” у 2005 році, доходи компанії становили близько 400 млн. доларів. Коли ж на початку 2010 року Віктор Янукович звільняв мене з посади, оборот компанії становив уже близько 830 млн. доларів. Отже, ми більше ніж у два рази збільшили оборот компанії і валютні надходження зі світової скарбнички в Україну. Завдяки збереженим потужностям та новим зразкам техніки ми довели іноземним партнерам, що Україна є реальним гравцем на ринку торгівлі зброєю. У цьому заслуга усього колективу.

— На час вашої каденції припадають кілька спровокованих зовні збройних скандалів, зокрема стосовно кінцевого призначення танків Т—72, які перевозили на борту “Фаїни”, захопленої піратами. Скандально відомий сайт Wikileaks днями опублікував інформацію, згідно з якою США вважали, що українські танки таки мали потрапити до Південного Судану, а не до Кенії. Ви одразу заявили, що продаж зброї Південному Судану ніколи Україною не здійснювався і не планувався. Чи усвiдомлювали ви, що Кенія, яка виступала покупцем, могла провести реекспорт танків всупереч ембарго ООН?

— Під час моєї роботи в “Укрспецекспорті” головною проблемою були не зовнішні вороги, а наші внутрішні. Ці люди, закінчивши Московське військове училище ще в часи СРСР, досі не можуть визначитися, патріотами якої держави вони є. Ще вчора окремі з них були в опозиції й розповідали, що ми робимо щось не так, зараз вони при владі. А ми розуміли, що вони є лише рупорами сусідньої держави, яка відстоює свої імперські економічні інтереси на ринку озброєнь. Тому Україна їм як незалежний гравець на ринку зброї була не потрібна! Коли відстоюєш національні інтереси, важко сподобатися іншим державам на Сході чи Заході. Бо ти фактично відбираєш кусень хліба в інших ВПК світу. Потрібно бути готовим до провокацій, нічим не підтверджених.

Це стосується і поставки наших танків до Кенії. Чи могла ця країна провести реекспорт, я не хочу навіть знати! Бо ми як продавці не несемо жодної юридичної відповідальності за дії іншої країни. Україна не може відповідати за дії 80 країн світу, яким ми продавали зброю. Хто порушує міжнародні норми, той хай і відповідає!

Нічого нового щодо цього скандалу не повідомив і Wikileaks. Водночас великий масив дипломатичної пошти США, опублікований цим сайтом, є початком великої світової інформаційної війни, наслідки якої ми ще не розуміємо. Поки що ми лише заходимо до мережі, щоб побачити чергову партію “брудної білизни” того чи іншого політика. Мене тішить, що весь цей бруд не стосується простих громадян нашої країни. Селянин, що чесно оре землю, навіть і не знає, де посольство США. Ми побачили, як економічна криза змела чимало лжебізнесменів, а зараз бачимо інформаційну війну, яка змете лжеполітиків. Припускаю, що в найближчій час ми побачимо нові обличчя і нові стосунки в політиці, як в Україні, так і у світі.

На ринок зброї — з бухгалтером та водієм

— Попереднє керівництво держави належно оцінило вашу діяльність в “Укрспецекспорті”. Що змінилося у вашому житті після присвоєння звання Героя України?

— Думаю, що з'явилося більше відповідальності перед людьми. Бо бути нагородженим таким великим званням — це дуже велика відповідальність за власні рішення і дії, які безпосередньо можуть торкнутися України. А взагалі мені дуже приємно, що я є “останнім героєм Ющенка”. Це я жартую. Якщо ж серйозно, то маю на увазі, що Президент вручив мені цю нагороду останньому з числа інших достойників, напередодні складання повноважень глави держави.

— Із приходом в “Укрспецекспорт” нового керівництва на чолі з “регiоналом” Дмитром Саламатіним чи змінилася діяльність компанії?

— Мені невідомі нинішні зміни в компанії, окрім кадрових. Керівників різних ланок поголовно викинули на вулицю. В “Укрспецекспорті” вони працювали по 15—17 років, були професіоналами. Чесно виконували свою роботу і дбали про Україну. Коли я очолив компанію, то нікого, окрім головного бухгалтера і водія, туди не привів. А нині звільнили весь кістяк нашого збройного бізнесу! З іншого боку, вважаю, що через деякий час суспільство має право спитати в нинішнього керівництва “Укрспецекспорту”, що відбувається на ринку зброї, які в нас досягнення тощо?

Цікавими будуть дані про оборот компанії десь через рік після роботи нової команди. Я передав наступнику компанію з оборотом у 830 млн. доларів. Плюс у грудні 2009 року з Іраком підписано угоду на постачання йому 400 одиниць бронетехніки, партії літаків Ан—32 і ремонтних послуг на суму близько 2,4 мільярда доларів. Ця сума становить 85 вiдсоткiв суми, виділеної Іраку владою США на переозброєння. Тому, якщо невдовзі доходи зростуть, скажімо, до мільярда — я аплодуватиму. Якщо ж доходи впадуть, у мене особисто виникне чимало запитань.

Досьє

Бондарчук Сергій Васильович

Народився 31 жовтня 1971 року.

Закінчив Київське вище загальновійськове училище імені М. В. Фрунзе.

Працював на посаді заступника голови ради концерну “Енергообладнання” та на ДП “Завод імені Малишева”. Із 1993 по 1995 рік — співробітник СБУ.

У 2002 році був обраний депутатом Верховної Ради від виборчого округу № 20 (Волинська область). Входив до складу двох тимчасових слідчих комісій ВР iз перевірки достовірності фактів незаконного продажу Україною зброї іноземним державам. У тому числі займався розслідуванням скандалу щодо продажу Іраку, на який були накладені міжнародні санкції, комплексів “Кольчуга”. Під час президентської кампанії 2004 року був довіреною особою кандидата Ющенка у своєму виборчому окрузі на Волині.

23 березня 2005 року указом Президента Ющенка Бондарчук був призначений гендиректором Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення (“Укрспецекспорт”).

18 лютого 2010 року Сергію Бондарчуку присвоєно звання “Герой України” iз врученням ордена Держави.

Із посади керманича “Укрспецекспорту” звільнений Президентом Януковичем 10 червня 2010 року. У вересні 2010 року вступив у “Нашу Україну”, тепер є головою виконкому партії.

Не політикою єдиною

Молодіжне кіно та рідне село

— Пане Сергiю, ви є засновником фонду “Нові традиції”, який допомагає реалізувати культурні молодіжні проекти. Через сайт “Заробітчани” підтримуєте українців, які працюють за кордоном. Із чим пов’язаний такий не політичний інтерес?

— Вважаю, що кожна людина, яка досягла певних успіхів у своїй країні, повинна країні і суспільству віддячувати. І йдеться не лише про сплату податків, а про певну соціальну активність заради людей, які потребують допомоги. Заробітчани не від солодкого життя опинилися за кордоном у важких умовах, тому наш сайт надає їм інформаційну та юридичну допомогу. Щодо культурних проектів, то вже кiлька років фонд “Нові традиції” підтримує кінофестиваль “Молодість”, завдяки якому можуть відкритися нові таланти. Якщо “Молодість” допоможе народитися новому Довженку або новому Фелліні, я буду дуже тішитися, що в цьому народженні є якась маленька краплинка і моєї участі.

— Ви — корінний киянин. Водночас добре знаєте село, народні традиції.

— Я народився і живу в Києві, а в дитинстві батьки відвозили мене до бабусі на вихідні чи на канікули у село Довгалівка, що у Погребищенському районі, на Вінниччині. Тому я добре знаю, як живеться на селі, знаю, про важку сільську працю. Я добре пам’ятаю розповіді бабусі, прабабусі про Голодомор й навіть про царські часи. У Довгалівці більшовики зруйнували храм ще у 30—ті роки ХХ століття. У мене здавна було велике бажання на цьому самому місці збудувати нову церкву, щоб люди могли в ній відпочити душею, поспілкуватися з Богом. І я дуже радий, що, коли сільська громада та місцева влада вирішили відновити церкву, я зміг допомогти їм у розбудові, Слава Богу, нам це вдалося.

Іван ЛЕОНОВ