У ніч на 9 лютого невстановлений безпілотник атакував Ільський нафтопереробний завод у Краснодарському краї Росії, в результаті чого виникла сильна пожежа. Подробиць того, що відбулося, небагато, але зрозуміло, що атака досягла цілі.
Того ж дня з’явилось повідомлення про вибухи в районі Афіпського НПЗ, який також знаходиться в Краснодарському краї. Про цю атаку відомо ще менше, проте і в цьому випадку йдеться про пожежу.
Це не перші атаки українських БПЛА на нафтопереробні підприємства на території РФ. До речі, у травні 2023 року дрони-камікадзе декілька разів наносили удари по тому ж Ільському НПЗ, а в травні і жовтні — по заводу в Афіпському.
Але останнім часом удари по нафтогазовій інфраструктурі Росії стали помітно частішими. За місяць з 9 січня, коли була атакована нафтобаза “Роснефти” в Орлі, цілями безпілотників стали близько десятка подібних об’єктів на території РФ.
Звичайно, російська влада дуже стримано повідомляє про такі події, проте наразі відомо, що згадані атаки нанесли значну шкоду підприємствам. Зокрема, внаслідок атак переробка була зупинена на Усть-Лузькому заводі в Ленінградської області (атакований 22 січня), який розташований на узбережжі Балтійського моря і належить компанії “Новатек”, а також на Туапсинському НПЗ “Роснефти” (атакований 24 січня), що знаходиться на Чорному морі.
На початку лютого був уражений Волгоградський НПЗ компанії “Лукойл”, один із найбільших нафтопереробних заводів в Росії, на який припадає близько 5% всієї нафтопереробки країни-агресорки. Відомо, що на підприємстві принаймні частково припинено виробництво нафтопродуктів, які поставляються як на внутрішній російський ринок, так і на експорт.
Нові санкції для країни-агресорки
Ще в січні Bloomberg назвав дронові атаки на нафтові об’єкти вглибині території РФ “новим фронтом” українсько-російської війни. Це доволі влучне визначення, адже доходи від експорту нафти та нафтопродуктів для Росії є головним джерелом наповнення бюджету, третина якого використовується для фінансування війни проти України.
Якщо наші зарубіжні союзники напряму не задіяні у бойових діях, то на “енергетичному фронті” вони доволі активні. Йдеться, насамперед, про санкції. Наприкінці 2022 року країни Заходу ввели цінову стелю на російську нафту, а напочатку 2023 року — аналогічні обмеження на нафтопродукти, вироблені в РФ.
Але країна-агресорка знайшла способи обходити нафтові санкції, причому досить вдало.
“Досвід показує, що будь-які обмеження врешті обходяться, оскільки йдеться про дуже великі гроші, — сказав у коментарі “Апострофу” експерт “Нафторинку” Олександр Сіренко. - Проте запровадження додаткових заходів контролю за санкціями дозволяє створити перешкоди і на певний час скоротити цей потік. Через деякий час він знову відновлюється, і настає пора впроваджувати нові заходи, які збільшують час і витрати на обхід санкцій”.
За словами керівника спеціальних проєктів науково-технічного центру “Псіхея” Геннадія Рябцева, доходи РФ від експорту нафти в 2022 році склали 169 мільярдів доларів, тоді як у 2023 році — лише 102 мільярди доларів. Проте значна частина цього падіння пов’язана зі зниженням цін на нафту, тому якщо виключити цей фактор, то виявляється, що через запроваджені обмеження Росія втратила близько 20 мільярдів доларів.
“Тому актуальним залишається подальше впровадження санкцій країнами Європейського Союзу, Британської співдружності і “Великої сімки”. Ці обмеження спрямовані на те, щоб не дозволити Росії обходити санкції і стелю цін”, — сказав експерт у розмові з виданням.
Добре відомо, що обходити санкції Росії допомагає танкерний флот, частина якого працює “в чорну”, а решта — “в сіру”. До других належать судна деяких грецьких компаній, відносно яких ще наприкінці минулого року США розпочали розслідування. В результаті кількість грецьких танкерів, що перевозять російську нафту, впала із 40 у середині 2023 року до восьми в січні цього року, оскільки у судновласників немає бажання потрапляти під американські санкції. Так судна, що належать компаніям з Греції, повністю зникли з торгівлі російською сирою нафтою, яку завантажували на тихоокеанських терміналах РФ і везли покупцям у Китай та Індію.
Все це добре, але недостатньо.
“Наступним етапом санкцій може стати заборона танкерам заходити в російські порти. Звичайно, це не стане нездоланним бар’єром для російської нафти, проте значно ускладнить життя росіянам, оскільки їм доведеться вивозити нафту в море власними танкерами і вже там переливати в інші, — розповідає Олександр Сіренко. - І буде досить легко виявити порушення, адже якщо легальний танкер вийде в море пустим, а повернеться з вантажем, то йому доведеться пояснювати, звідки цей ресурс. А навігація покаже, де саме в морі корабель стояв, приймаючи вантаж. Якщо ж навігацію відключити, то такий корабель може сприйматися як військовий, і його можуть потопити”.
На думку Геннадія Рябцева, західні санкції мають рухатися в трьох напрямках. По-перше, це “тіньовий флот” танкерів, а також фіктивні компанії, які числяться формальними власниками цих суден. По-друге, банки, які надають фінансові послуги при укладені контрактів на купівлю російської нафти: “В цьому плані показовим є випадок з китайським банком, через який здійснювалася оплата російської нафти, — він призупинив роботу з російськими партнерами (йдеться про Chouzhou Commercial Bank — “Апостроф”)”.
Дія санкцій за третім напрямком, вважає експерт, буде націлена на держави-посередники, які займаються придбанням російської нафти, змішуванням її з іншими сортами і постачанням нафтопродуктів на світовий ринок. Зокрема це стосуватиметься Індії. “Від цих держав вимагатимуть не повної відмови від таких операцій, а здійснення оплати у власній валюті, — каже Рябцев. - Тобто, наприклад, Індія змушена платити за російську нафту рупіями, які не є конвертованою валютою, і можуть використовуватися тільки в самій Індії”.
Уже зараз у Росії є проблеми з постачанням нафти до Індії. Після вторгнення російських військ в Україну Індія значно збільшила закупівлю російської нафти і стала другим після Китаю її покупцем. З цієї нафти індійські НПЗ виробляють бензин та дизельне паливо, яке зокрема поставляється в Європу. Проте оплачувати ці поставки Індія згодна як раз у рупіях, що не вигідно РФ, адже використовувати ці рупії вона може лише в Індії. Як результат — суттєве скорочення імпорту російської нафти з боку індійських компаній. А це означає зниження доходів для країни-агресорки, яка також не може отримати доступ до десятків мільярдів рупій, сплачених за вже поставлений товар, які зависли в індійських банках.
Потрібен системний підхід
Але повернемося до дій українського війська на цьому “енергетичного фронті”.
“Туапсинський НПЗ експортує майже 90% своєї продукції, тож, звичайно, влучання в цей об’єкт відбилося на російському експорті. І ми бачимо по російській реакції, що вони усвідомлюють, що ситуація почала якісно змінюватися, оскільки виробництва нафтопродуктів на Чорному і Балтійському морях, а також на всій європейській частині території Росії виявилися досяжними для влучань. І вони розуміють, що на всю територію засобів ППО і РЕБ не вистачить”, — сказав у коментарі “Апострофу” президент центру глобалістики “Стратегія ХХІ” Михайло Гончар
Проте, за його словами, для того, щоб досягти стійкого ефекту зниження експорту, удари по підприємствах російського нафтового комплексу мають стати регулярними. “Разові акції приносять лише тимчасовий результат. Наприклад, удари в серпні минулого року по десантному кораблю “Олєнєгорський горняк” і танкеру SIG в порту Новоросійська призвели до зростання вартості фрахту суден на цьому напрямку і страхових платежів. Проте, оскільки ці атаки не повторилися, з часом ситуація стабілізувалася”, — каже експерт.
Тож удари по нафтовій інфраструктурі РФ матимуть сенс, якщо вони стануть більш системними.
“Загальне виробництво нафтопродуктів в Росії складає близько 280 мільйонів тон на рік. Внаслідок останніх ударів по російських об’єктах нафтопереробки було пошкоджено обладнання загальною потужністю 18 мільйонів тон на рік. Тож значного впливу на ситуацію з нафтопродуктами в Росії це не справить, — каже Геннадій Рябцев. - Проте вже ясно, що НПЗ і нафтобази — дуже важливі цілі. І регулярні удари по них дозволять створити певний дефіцит пального в прикордонних з Україною регіонах, а також відтягти засоби ППО з лінії фронту”.
Російські нафтопродукти — це не тільки експорт, який забезпечує доходи бюджету, але й потреби внутрішнього ринку РФ. При цьому зниження експорту, як не дивно, створює проблеми для внутрішнього споживання.
“В Росії діє система компенсацій, в рамках якої експортні підприємства субсидують менш рентабельні, які працюють для місцевих споживачів, — пояснює Михайло Гончар. - Тому скорочення експорту знижує експортну виручку і можливості компенсувати низькі ціни на внутрішньому ринку. В таких умовах заводам, які виробляють пальне для Росії, стає важко працювати. Відтак значна кількість таких підприємств сьогодні не працюють на повну потужність, оскільки це не вигідно”.
Споживання нафтопродуктів всередині РФ, окрім іншого, це потреби окупаційної армії. Тож скорочення експорту та виробництва може створити певні проблеми для постачання пального на фронт.
Також варто розуміти, що досить скоро в Росії почнеться посівна кампанія, під час якої зазвичай збільшується попит на паливо, зокрема дизельне. Влітку минулого року в РФ були перебої з пальним, і не виключено, що і цього року буде щось подібне. Зрив посівної — це зменшення врожаю, що для Росії є дуже небажаним, оскільки аграрний експорт теж приносить їй непогані прибутки. Ну а прибутки, знову ж таки, йдуть на фінансування війни.
Таким чином, ми можемо констатувати, що “енергетичний фронт” має дуже важливе значення для нашої майбутньої перемоги. Багато чого — у вигляді санкцій — залежить від наших західних партнерів. Ну а решту зроблять ЗСУ.
