Шість причин, чому Україні потрібен цивільний міністр оборони

Оскільки я досліджував цю тему в рамках своєї роботи в Міністерстві оборони, то принаймні спробую тезово викласти основні постулати.

1

Військовими має керувати цивільна людина. Це принцип підпорядкування військової машини цивільному Уряду, який так чи інакше але є утворенням демократичного вибору суспільства. 

“Служу народу України”, через демократично обраних і призначених посадових осіб. 

Міністр оборони — або ознака хунти, або тиранії/автократії. Так є в Росії. Боремося з драконом щоб стати драконом?

Ієрархія здорового демократичного суспільства полягає у наступному: Цивільний Президент (Прем‘єр, Канцлер) — Цивільний міністр оборони — головний військовий (Головнокомандуючий). Це принципи належного врядування, який також є основоположним в НАТО

2

Одна з причин, через яку Міністр оборони — цивільний, і не просто цивільний, бо зняв погони для посади вчора, як Полторак, а цивільний 5 або 10 років — це, щоб у такої людини перервалися зв‘язки зі своїми співлуживцями, щоб не потурати непотизму чи військовому кумівству. 

Щоб військові через свої зв‘язки не могли обходити інструменти і запобіжники цивільного контролю над збройними силами.

3

Ще одна з причин — це професійна деформація. 

Військовий мислить як військовий. Політична посада, політичні обов‘язки та політика як така — це не справа військових. 

Не можна змішувати політику і військову справу. Окрім того, що це не те, до чого готують і чому вчать військових на будь якому рівні — це ще і ризик перетворення апарату цивільного міністерства на військову частину з усіма її звичаями. 

Якщо ви думаєте що у військових частинах порядок, “по воєнному”, то це з мого досвіду роботи з військовими, не так. Назвімо це “оперативним хаосом”, де є головний принцип — “ПВО” (рос), “Зажди можливо відмінять”. 

Інший фактор, надзвичайно впливовий і перший, який мене шокував у вже далеких 14/15 роках, — абсолютна, за рідкісними вийнятками, безініціативність військових/колишніх військових у апараті Міністерства. 

Хто служив той зрозуміє. Хто не служив — безініціативність є першим наслідком звичаїв військового управління. 

Якщо ти проявлятимеш ініціативу — тебе принижуватимуть, булитимуть, або просто навісять на тебе всіх собак, поки безініціативні або такі що зрозуміли підступ, колеги, удуватимуть із себе інфузорій, щоб не виконувати додаткову роботу. 

Звісно, існують винятки з правила, але ознак що змінились правила, я не зустрів.

4

Як ця безініціативність впливає на апарат Міністерства оборони? Забудьте про реформи. Забудьте про все, окрім того, що накажуть робити вище. 

Замкнення управлінських рішень на найвищий рівень, а це означатиме, що у підсумку військовий міністр зіткнеться з таким рівнем мікроменеджменту, що не зможе виконувати всі свої обов‘язки. Він буде Міністром Збройних Сил в кращому разі, а не Міністром оборони.

5

Ну і насамкінець, це поверне і посилить плутанину у тому, хто ж є головним військовим, той хто керує військами, чи той хто керує Міністерством. 

Рішення, які Головком має приймати сам, тепер можуть переглядатися старшим за нього військовим.

6

І зовсім наостанок. Якщо в тебе в руках молоток, то будь-яка проблема буде цвяхом. 

Повторюю, що цивільний Міністр оборони — член Уряду, тобто Кабінету Міністрів, який спільно приймає рішення щодо багатьох питань життєдіяльності країни, а не лише військових питань. І факт війни це не змінює. 

ЦИВІЛЬНА ПОЛІТИКА — НЕ ВІЙСЬКОВА СПРАВА, особливо якщо ми не в Росії, чи інших країнах з військовими при владі.

Тут можете ознайомитися з публікацією екс-міністра оборони А. Загороднюка на цю тему.

Фото Кужугетовича щоб ще краще продемонструвати хибність напрямку, Мар'яна Безугла (депутатка від “Слуги народу”, заступниця голови комітету з питань нацбезпеки і оборони — ред.).

Артур ПЕРЕВЕРЗЄВ, керівник Проєкту реформи оборонних закупівель