У травні поточного року Центр соціальних досліджень „Софія” провів дослідження, в межах якого вивчалися, зокрема, особливості патріотичної свідомості українських громадян та критерії національної ідентичності*.
Як показало опитування, одним з найпоширеніших проявів патріотичних почуттів українців – це вболівання за успіх представників України під час спортивних змагань, гордість за „своїх”, коли вони перемагають. Переважна більшість (86%) опитаних тою чи іншою мірою погодилися з тезою „Я пишаюся Україною, коли вона перемагає в спортивних змаганнях”.
Патріотизм українців не має нічого спільного зі сліпим фанатизмом. Переважна більшість (81%) респондентів визнають: „У нас у країні є речі, які змушують мене переживати сором за свою країну”. Більшість (64%) опитаних тою чи іншою мірою погоджуються з тезою: „Я менше пишаюся своєю країною, аніж хотілося б”. Чимало (15%) респондентів не виключають для себе можливості стати громадянином іншої країни.
Українці не схильні переоцінювати власні чесноти і спроможні до критичної самооцінки. Тільки 24% опитаних схильні думати, що „світ став би кращим, якби люди з інших країн були більше схожі на українців”. Не згодних з цією тезою – значно більше.
Під час опитування респондентам також поставили питання, які стосувалися національної ідентичності. (Респонденти мали оцінити важливість певних критеріїв – кожного окремо). На думку опитаних, щоби вважатися справжнім українцем „дуже важливо” або „скоріше важливо” відчувати себе українцем (вказали 95% респондентів), знати історію України та її культурну спадщину (86%), поважати політичний устрій України та її закони (83%), а також мати українське громадянство (80%).
Що стосується „чинника крові” (походження), то на його важливості наполягають значно менше опитаних. Наявність батька-українця вважають „дуже важливим” або „скоріше важливим” 53% респондентів, матері-українки – 51%, обох батьків-українців – 45%.
Місце народження відграє хоча й значну, але все ж таки другорядну роль. На важливість народження в Україні вказали 59% опитаних. Водночас, 77% вважають „дуже важливим” або „скоріше важливим” теперішнє проживання в Україні.
На важливості вживання української мови наполягають 58% опитаних. Менше половини (41%) респондентів вважають важливим для справжнього українця сповідування традиційної для України релігії – православ’я.
Отже, для переважної більшості українських громадян стан самосвідомості, певні ціннісні орієнтації та правові установки, а також факт проживання в Україні є визначальними для того, щоби вважатися справжнім українцем. Обставини походження (національність батьків, місце народження), мова та віросповідання є менш значущими, вони важливі для меншої кількості громадян.
Один з лідерів націоналістів якось сказав, що націоналіст – це той, хто любить свою націю, а патріот – це той, хто любить свою країну. В цьому сенсі можна сказати, що в основі національної ідентичності українських громадян визначальними є саме громадянсько-патріотичні орієнтації. Етнонаціональні та етнокультурні установки є також впливовими, але вони відіграють скоріше другорядну роль.
P.S. Одна з патріотичних американських пісень (неофіційний гімн США) містить такі слова: „Боже благослови Америку, землю, яку я люблю” (God Bless America, Land that I love.). Саме любов до своєї землі реально об’єднує українців різних національностей, поглядів, конфесій, творить Україну як цивілізаційний і геополітичний феномен. Любов до своєї землі – важливе підґрунтя для забезпечення цілісності країни в її теперішніх кордонах. Спекуляція на етнонаціональних, мовних та історичних питаннях, на темі остаточно цивілізаційного вибору спроможні лише розколювати українське суспільство. На жаль, саме до цього спонукають наших політиків іноземні недоброзичливці.
Олександр ЛЕВЦУН
керівних соціологічних програм Центру соціальних досліджень «Софія»
