Рух по колу: звіти ПАРЄ щодо України прикро схожі між собою

Моніторинг триває, зобов’язань не виконують, змінюються президенти й прем’єри, і в кожної нової української влади знаходяться щоразу новіші пояснення, чому ми далі не відповідаємо європейським стандартам.

Колишня доповідачка з питань України Ганне Северінсен якось зазначила: “Всі мої рекомендації з минулих років можна знову запропонувати до обговорення. Вони не застаріли”.

Зауваження пані Северінсен стосувалося передусім нинішнього керівництва. Але не тільки. За Кучми та Ющенка багатьох зобов’язань, які взяла на себе Україна, вступаючи до Ради Європи, й не планували до втілення. Реформа прокуратури, відокремлення слідства від нагляду, забезпечення рівності між захистом та слідством під час судових процесів, ухвалення нової Конституції, вдосконалення кримінального законодавства, затвердження Єдиного виборчого кодексу... Можна довго перелічувати. Погортайте лишень звіти й резолюції за 2010, 2005, 2001, 1997 роки...

Читайте також: Тарас Чорновіл здивований наївністю доповідачок ПАРЄ

Чому все так? Бо за 20 років незалежності Україна так і не навчилася бути повноцінною, самостійною, самодостатньою державою. Вітчизняна влада не відчуває відповідальності за обіцянки, дані від імені держави її попередниками. Чиновники, коли їм доводиться звітувати в Страсбурзі, трактують себе не як частину європейського політичного класу зі спільним кодом орієнтирів та цінностей, а як речників певного клану. І звертаються в зарубіжних промовах зовсім не до фізично присутніх у залі європейських колег, а до керманичів та спонсорів власних політичних сил. Або, як варіант, до внутрішніх українських опонентів.

Громадянське суспільство у нас лише формується. Тому реальний тиск виборців на владу виникає спорадично, а не системно. Емоційно, а не методично. Відносини громадянина з державою і надалі відповідають схемі патерналістського суспільства. Коли народ делегує владу своїм обранцям і відсторонюється від політичного процесу, а ті діють на свій розсуд і не звітують.

Чи можна вважати, що українська ситуація принципово відрізняється від вірменської чи азербайджанської? Так і ні. Бо кожна посттоталітарна країна недосконала у свій спосіб. І кожна, за тими чи тими критеріями, не зовсім відповідає європейському стандарту.

Чи рухається Україна в правильному напрямі? Офіційний Київ наполягає, що так. Як доказ пропонують перелік нових документів, нарешті затверджених у ВР. Ось і нині, на зимовій сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи представники провладних партій висунули з кількадесят поправок до проекту звіту доповідачок Майліс Репс та Марієтти де Пурбе-Лундін. “Ми сподіваємося, що Асамблея врахує позитивні зрушення у виконанні зобов’язань перед Радою Європи”, — не втомлюється переконувати пресу Олексій Плотніков із Партії регіонів.

Опозиція пропонує контраргументи. Посилається на кримінальні справи, далекі від стандартів Європейської конвенції з прав людини. Згадує про День Незалежності із забороною збиратися на площах міст і селищ під синьо-жовтими прапорами. Перелічує численні випадки рейдерства в економіці, сумнівні маніпуляції з історичними архівами, неоднозначні ініціативи у мовній політиці.

Читайте також: Костянтин Грищенко про вимір, центром якого є Страсбург

Нарешті, в перші дні зимової сесії у Страсбурзі БЮТ та НУ—НС спробували повстати проти експорту технології використання “тушок” — тепер уже в Раді Європи. Комітет з питань регламенту з подачі представників української опозиції намагався, але безуспішно, призупинити повноцінне представництво вітчизняної делегації в ПАРЄ. Привід: троє депутатів, яких було делеговано до групи народників за квотою БЮТ, в українському парламенті вже входять до опозиційної фракції, але водночас залишаються членами групи Європейської народної партії. Йдеться про Валерія Писаренка, Володимира Пилипенка та Олександра Фельдмана, які вийшли з фракції Блоку Юлії Тимошенко й нині входять у провладну більшість. Оскільки в ПАРЄ дотримуються балансу представництва влади та опозиції, ситуація з екс-бютівцями створила дуже неприємний прецедент. Імовірно, проблема вирішиться лише тоді, коли спікер Литвин надішле новий список делегації України в ПАРЄ — вже без “тушок”. “Було б проблематично припинити повноваження української делегації і водночас обговорювати в залі засідань звіт щодо України, — пояснив Тижню рішення комітету один із членів французької делегації. — Важливо, щоб українці активно брали участь в обговоренні документа”.

“Ми звернемося до голови ПАРЄ з проханням надіслати листа голові Верховної Ради Володимирові Литвину, — розповів Тижню керівник Комітету з питань регламенту Еґідіюс Варейкіс. — Наполягатимемо, щоб Україна навела лад у пропорціях представництва різних політичних сил”.

Напередодні обговорення звіту стосовно України, яке відбудеться 26 січня, запропонувала поправки не лише вітчизняна влада, а й опозиція. Серед них — вимога встановити, під загрозою санкцій, чіткі терміни для виконання резолюції ПАРЄ. “Йдеться не лише про авторитет України, який за президентства Януковича неймовірно впав — пояснив Тижню Григорій Немиря, колишній віце-прем’єр-міністр України, — а й про репутацію самої Ради Європи, цінності якої в сьогоднішній Україні безкарно паплюжаться”.

Скандал №2. Епізод із Головатим

“Відпрацьованим матеріалом” для нинішньої влади виявився перебіжчик попередньої хвилі Сергій Головатий. Старожила Моніторингового комітету Ради Європи позбавили членства, а на його місце обрали рідну сестру глави Адміністрації президента нардепа від Партії регіонів Юлію Льовочкіну. У 2007 році Головатий претендував на обрання суддею Європейського суду з прав людини і, як говорили тоді в кулуарах ВР, саме з цієї причини він тоді залишив “Нашу Україну” та увійшов у Антикризову коаліцію ПР, КПУ та СПУ — начебто сподіваючись за це отримати рекомендацію його кандидатури на омріяну посаду в Страсбурзі від Мін’юсту уряду Януковича. Проте Віктор Ющенко тоді заблокував урядове подання шляхом скасування Указу про порядок рекомендації кандидатів на посаду судді Європейського суду від України. Тож бажаної оплати за перехід до ПР Головатий так тоді і не отримав.

В ПАРЄ представники від опозиції говорили, що заміна Головатого на Льовочкіну (в межах квоти української влади) — це вдало проведена операція Банкової, яка діяла через голову української делегації регіонала Івана Попеску. В кулуарах пояснювали, що Головатий займав “надто незалежну” позицію, яка зводилася до спроб догодити і “нашим і вашим” та балансувати між настроями європейців та Банкової. Схоже, що в нинішніх умовах, коли українській владі потрібно будь-що відвернути увагу європейських структур від розвитку подій в Україні, Головатий її більше не задовольняв. Адже Моніторинговий комітет фактично виконує функцію “очей та вух” ПАРЄ (формуючи позицію щодо розвитку подій у країнах — членах Ради Європи, визначає, де потрібна більш прискіплива увага у вигляді моніторингу і т. ін.), а також виконує провідну роль у підготовці резолюцій ПАРЄ. Показовим став і той факт, що регіоналам вдалося замінили “незалежного” Головатого на “свою” Льовочкіну буквально в останні години перебування на посаді президента ПАРЄ лояльного до нинішньої української влади турецького депутата Мевлута Чавушоглу на Жан-Клода Міньона, представника Європейської народної партії. Причому голос Чавушоглу став вирішальним для ухвалення рішення про заміну Головатого на Льовочкіну. Відтепер вона матиме протидіяти спробам єдиного представника української опозиції в Моніторинговому комітеті Ользі Герасим’юк у спробах привернути увагу ПАРЄ до внутрішніх проблем в Україні.

Алла ЛАЗАРЄВА