Розпад Росії: що про це думають на Заході

Останні місяці на Заході, зокрема в наукових та журналістських колах, точиться широка дискусія щодо перспектив розпаду Російської Федерації. Переважна більшість учасників сходяться на думці, що це — один із найімовірніших результатів російсько-української війни, одного з епізодів у тривалому процесі деколонізації пострадянського простору. Вони пропонують розглядати історію, що розгортається на наших очах, у ширшому контексті падіння імперій.

Професор політології Ратґерського університету, автор відомої праці “Підсумки імперій: занепад, розпад і відродження” Олександр Мотиль, спостерігаючи за трагічними подіями в Україні, називає розпад Росії “цілком можливим, напевно, навіть імовірним” сценарієм розвитку подій. Тому Захід має підготуватися до її зникнення в тому вигляді, в якому ми її знаємо, аби мінімізувати подальші геополітичні виклики.

Мотиль нагадує, що свого часу для багатьох лідерів західного світу крах Радянського Союзу став несподіванкою. Він не входив у їхні плани, мало того — вони чинили опір такому сценарію розвитку подій, з огляду на безпекові чинники, та все ж він реалізувався. Автор згадує хрестоматійну промову тодішнього президента США Джорджа Буша-старшого, виголошену ним у стінах Верховної Ради, в якій він закликав зберегти цілісність СРСР, а прагнення до незалежності охрестив “суїцидальним націоналізмом”.

На думку Мотиля, така ж сама доля чекає й Росію, оскільки вона не менш недієздатна, як і СРСР, із такими вадами, закладеними в систему, як гіперцентралізація, корупція тощо, що все вкупі веде до інституційного занепаду. Тож, наголошує автор, варто очікувати нового “параду суверенітетів”, внаслідок якого Російська Федерація “може перетворитися на 10 або більше держав, тільки одна з яких називатиметься Росією”.

У своїй наступній колонці для EUobserver, опублікованій 30 червня, Мотиль разом зі співавтором Максом Пизюром зазначає, що “кандидатами на вихід” можна вважати Інгушетію, Чечню та Дагестан (Південь); Сахалінську область, Приморський край, Хабаровський край, Камчатський край та Республіку Саха, тобто Якутію; Татарстан і Башкортостан (Центр). На думку авторів, якщо війна закінчиться перемогою України або зайде у глухий кут, то нестабільність путінського режиму значно зросте, що, своєю чергою, може привести до відокремлення деяких зі згаданих регіонів.

Доцент міжнародних відносин Університету Конкордія, директор Канадського центру стратегічних досліджень Джуліан Спенсер-Черчилль, у своєму матеріалі для The National Interest також розглядає сценарій лібералізації російського режиму з подальшим відокремленням територій, на яких переважають етнічні меншини, як дуже ймовірний.

Автор вважає, що розпад Росії не буде таким катастрофічним, яким був розпад СРСР, зважаючи на більш гомогенне населення, і проходитиме переважно на периферії, зокрема на Кавказі та Далекому Сході. За такого чи іншого розвитку подій перший може стати об’єктом інтервенції Туреччини та Ірану, а другий — відповідно КНР. Спенсер-Черчилль доходить висновку, що Захід може відмовитися від подальшої дезінтеграції Росії задля протидії експансіоністській політиці комуністичного Китаю (але не демократичного).

Старший науковий співробітник фундації “Джеймстаун” Януш Бугайський розглядає розпад Росії як третю фазу руйнування імперії після краху соціалістичного табору та, власне, СРСР на початку 90-х років. Автор теж дотримується думки, що цей процес прискорило повномасштабне військове вторгнення Росії в Україну, яке не досягнуло своїх цілей, а також економічні санкції, накладені Заходом у відповідь на агресивні дії Кремля. Його праця “Мапування деволюції Росії”, опублікована наприкінці червня, — спроба проаналізувати можливі сценарії процесу розпаду (включно зі зміною режиму) та його ймовірні наслідки.

На думку Януша Бугайського, процесові дезінтеграції могло б завадити перетворення Росії на “справжню” федерацію, однак у Кремлі свого часу пішли шляхом репресій та централізації, тож тепер у картині, яку малює Бугайський, усі рішення ведуть до одного кінця — занепаду. На цьому етапі він характеризує військову поразку (або тривалу патову ситуацію на фронті) як ключову рушійну силу розпаду Росії, який неодмінно підсилюватимуть інші чинники, у тому числі й економічні. За словами оглядача “Радіо Свобода” й експерта з етнополітичних питань Харуна Сидорова, Бугайський фактично описує лівійський сценарій повалення Каддафі, згідно з яким політичні, регіональні та етнічні конфлікти накладаються один на одного.

Кейсі Мішель у статті для The Atlantic вважає, що Кремль має втратити імперію, яку досі утримує, аби уникнути подальшого кровопролиття.

Автор підкреслює: Росія — остання європейська імперія, відповідальність за відродження якої повністю лежить на плечах Заходу, зокрема США, де свого часу віддали перевагу стабільності. Там не змогли змоделювати, що кінець “імперії зла” мав би стати не лише поразкою комунізму, а й колоніалізму. Тому зараз Захід має нарешті закінчити проєкт, розпочатий у 1991 році з падінням Радянського Союзу, а саме прагнути до “повної деколонізації Росії” — підтримати її суб’єкти на шляху до “повної свободи”.

Тим часом Кейсі Мішель думає, що деколонізація Росії не обов’язково має супроводжуватися її повним демонтажем. Потужним поштовхом до деколонізації може стати утвердження реального — а не на папері — демократичного федералізму. Навіть просте визнання власного колоніального минулого та сьогодення Росією, вважає автор, матиме якесь значення.

Російська діаспора на Заході теж активно долучилася до дискусії. Так, Александр Еткінд наголошує на імперській природі Російської Федерації, а також прогнозує її дезінтеграцію внаслідок війни, так звану дефедералізацію. За його словами, крах Росії — давно передбачуваний. Певний час цей процес вдавалося сповільнювати, однак війна стала тим тригером, що значно прискорив розпад.

За його словами, наразі важко спрогнозувати, на скільки частин розпадеться Росія, — на це впливатиме безліч чинників: економічних, культурних тощо. Декотрі з молодих країн будуть демократичними, інші — авторитарними. У проблемних регіонах, як-от на Кавказі, можливі війни. Врешті-решт буде скликано нову мирну конференцію, яка зафіксує новий порядок у Євразії.

Своєю чергою Леонід Бершидський у статті для Bloomberg зазначає, що військова поразка в Україні вкупі із західними санкціями може призвести до ситуації, що передувала розпадові Радянського Союзу, посиливши відцентрові тенденції. Хоча він і відмовляється вірити в розпад Росії, проте визнає: вона “погано справляється зі своїми розмірами”. Крім того, автор сумнівається, що “деколонізована”, “дефедералізована”, “розколота” Росія перестане загрожувати своїм сусідам. Якраз навпаки — це може призвести до зростання реваншистських настроїв. Внаслідок такого приниження, стверджує Бершидський, крайні націоналістичні та популістичні сили можуть прийти до влади, і вони успадкують ядерний арсенал Росії, який не зникне, навіть якщо Росія розпадеться.

Рано чи пізно імперії розпадаються. Російська Федерація — не виняток. Частина дослідників на Заході впевнена, що нинішній етап російсько-української війни лише прискорив цей цілком природний процес, який запустив розпад СРСР. Він може привести як до повної, так і до часткової дезінтеграції Російської Федерації, внаслідок чого на мапі світу, ймовірно, з’являться нові національні держави. Тому вже зараз потрібно готуватися до можливих геополітичних викликів. 

Іван ГІСЕМ, аналітик Школи політичної аналітики Національного університету “Києво-Могилянська академія”