Російсько-українська війна як війна перехідного періоду

 Досвід нашої боротьби стане в пригоді всім, хто шукає шлях до миру. А шлях до миру може лежати й через війну.

“Si vis pacem, para bellum” — слова, які приписують давньоримському історику Корнелію Непоту, на жаль, ідеально підходять демократичному суспільству й сьогодні, в ХХІ столітті. Хочеш миру — готуйся до війни.

Так, це абсолютно правильне твердження. Це підтверджую і я, якому довелося бути в ролі головнокомандувача Збройних сил України, і увесь український народ, який справді добре й болісно це засвоїв.

Коли я народився, то від моменту завершення однієї з найжорстокіших і найкровопролитніших воєн в історії людства минуло двадцять вісім років. Коли я народився, вже не падали бомби на міста і села, танки не чавили землю і все, що на ній є. Вже не лунали пронизливі звуки сирен повітряної тривоги, не тріскотіли автоматні черги.

Але вже сьогодні я молюся сам і прошу всіх вас молитися й просити в Бога, щоб наші онуки ніколи не побачили того, що бачили наші діди, що побачили ми і, на жаль, наші діти.

Заради цього не можна ні на хвилину зупинятися в боротьбі за право жити. Зло поруч, і воно прийшло вбивати.

Незважаючи на те, що найціннішим багатством людства на планеті Земля є можливість жити, майже вся його історія пов'язана з війнами. А точніше зі вбивствами людей. Ці війни, чи правильніше — вбивства, з плином часу за масштабністю подій і кількістю жертв ставали безпрецедентними й набули статусу світових.

Лише в минулому столітті сталося два таких конфлікти — Перша та Друга світові війни, які в часі розділило трохи більше як двадцять років, і які забрали життя приблизно 60 мільйонів людей.

Чи готове людство спокійно сприйняти наступну за масштабами страждань війну — вже Третю світову?

Певною мірою це залежить і від нас, професійних військових, які знають про війну майже все. Бо саме професійні військові ведуть війни і знають їхню справжню ціну. Ціну поразкам і перемогам.

Звертаючись до подій 2022—2024 років вже десятирічної війни України з Росією, треба чесно сказати людству — що саме відбувається і до чого людство має бути готовим.

Вільні та демократичні нації та їхні уряди мають прокинутися й задуматися: як захистити своїх громадян та їхні країни.

Ми готові поділитися усіма своїми знаннями, досвідом та думками з тими, хто не полишив Україну у важкі часи і хто шукає миру та спокою для своїх народів.

Отже, чого ж нас, українців навчила ця війна, а особливо її повномасштабна складова, яка вихором увірвалася в наше життя 24 лютого 2022 року?

Насамперед воєн необхідно уникати! Але якщо війна все ж таки прийде, необхідно бути до неї готовим.

Саме готовність до війни потрібно розглядати як величезний комплекс заходів, який охоплює не лише суто військові аспекти, а й усі сфери діяльності держави. Чи не найскладніша й найважливіша складова — це готовність суспільства, що ґрунтується на чесній і прозорій комунікації між урядом і людьми.

Суспільство має погодитися тимчасово відмовитися від цілої низки свобод заради виживання.

Сучасні війни, на жаль, тотальні. Вони потребують зусиль не лише армії, а й суспільства загалом.

Мобілізувати суспільство можуть і повинні політичні діячі. Для цього комплексно залучаються військові та інші ресурси держави.

Серед таких ресурсів — економіка, фінанси, населення та союзники. Такі дії, звісно, вплинуть на політичні процеси в державі.

Таким чином, готовність до війни буде визначатися не лише готовністю армії до відбиття агресії, а й готовністю суспільства до протистояння ворогу.

 

По-друге, війну жодним чином не можна розглядати як частину внутрішнього політичного процесу.

Війна — це максимальна концентрація сил для виживання. І лише для цього!

“Війна — це продовження політики іншими засобами”, — казав прусський генерал Карл фон Клаузевіц. Тому видається дивним, коли в глобальному масштабі війна в Україні навпаки формує внутрішню політику в інших країнах, чим зрештою користуються вороги у власних цілях.

Переконаний, що війна за свободу в одній країні має стати політикою виживання демократії в решті вільних країн.

Війна — це наука. Наука зі своїми законами і правилами, які необхідно знати й вивчати.

Використання війни у власних цілях або намагання впливати на її хід задля власних інтересів є злочином, наслідком якого є величезні жертви.

Демократичній армії, армії вільного суспільства завжди важко воювати з армією феодала.

Ворог якраз і вважає демократію нашою найбільшою слабкістю і щосили намагається це використати. Фейки, брехня, знецінювання національних інтересів, зневіра в керівництві — ось неповний список засобів, який росіяни використовують понад десять років, а демократичні суспільства й досі не знайшли методів протидії.

Ще у V столітті до нашої ери відомий усім китайський мислитель Сунь-цзи виклав основні принципи війни, які залишаються злободенними й нині та будуть актуальними доти, доки війною керуватимуть люди. Проте це всього лише базові принципи, які потребують наповнення зброєю, формами та способами її застосування, арміями з їхніми структурами. Саме в цій послідовності змінюється війна.

Уважно аналізуючи наш досвід, підкріплений цифрами та фактами, розумію що ми стоїмо на порозі не тільки величезної праці, а й, саме головне, перед складним вибором. Для нас, українців, це не лише слідування закону “виклику і відповіді” британського історика Арнольда Джозефа Тойнбі.

Не тільки саме існування Росії вже є загрозою.

 

Вже сьогодні ми маємо повномасштабну й кровопролитну війну, яка привела нас вже до нового виклику — фізичного виживання. Саме виживання нації визначається її вибором. Як відповісти на цей виклик? Як вижити в умовах неоднозначності й суперечності навколишнього світу?

Зараз ми маємо усвідомити, що саме від нас, українців, залежить, чи будемо ми жити і чи є майбутнє у наших дітей.

Без сумніву, історія й сьогодні вкотре дає українському народу шанс. В холодну ніч 24 лютого 2022 року, коли весь світ насолоджувався мирним життям і ніжився в теплих ліжках, українці нагадали самі собі, чия кров тече в їхніх жилах, і вступили в жорсткий бій з поконвічним ворогом.

Життями звичайних українців ми вибороли собі шанс. Шанс не просто продовжити споконвічну боротьбу, а шанс перемогти. Він дорого нам коштував — багато життів найкращих синів і дочок.

Але це був лише початок. Зовсім скоро ми зрозуміли, що витримати удар, дати гідну відсіч ворогу — це лише початок складнішого етапу протистояння, який полягає в пошуку свого особливого шляху перемоги. Саме пошук цього особливого шляху привів нас до розуміння вже осяжних контурів революційних змін насамперед у військовій справі.

Як не дивно, але цілком логічно, ймовірно, саме ці зміни, які були винайдені на полях боїв російсько-української війни, будуть визначати обриси війн і воєнного мистецтва в ХХІ столітті. І найголовніше, стануть фундаментом усієї глобальної системи безпеки майбутнього.

Ще зовсім недавно можна було з упевненістю сказати, що саме безпілотні системи стають основною причиною змін стратегій, форм та способів застосування. Але вже сьогодні в поняття нової стратегії ведення війни, імовірно, необхідно вносити ширше поняття — технології.

Війна, яка прийшла до нас у 2014 році, абсолютно відрізняється від тієї, що увірвалася в наше життя 24 лютого 2022 року. Хоч вона й базувалася на концепціях 2014 року, проте була вже іншою й швидко виснажила наші сили в травні 2022-го. Саме інтенсивність бойових дій змусила нас відновлювати рівень початку 2022-го, а необхідність вижити на полі бою привела нас вже в іншу війну, з якою ми зіткнулися влітку 2023-го.

 

Воюючі сторони на деякий час зупинилися в пошуках нового озброєння, а доречним був би пошук нових форм застосування вже новітніх технологій. Саме винайдення нових способів застосування логічно мало б призвести до змін у структурі підрозділів, частин та Збройних сил в цілому. Саме такий рух є науковим і обґрунтованим.

Розвиток технологій впливає на форми їхнього застосування, і лише нові форми застосування впливають на структуру армій, що воюють. Ця тенденція є невідворотною і буде зберігатися. Технології як сукупність не лише інноваційних рішень, а й комплекс заходів щодо розробки, наукового супроводу, підготовки, розробки доктрин, які змінять ситуацію на полі бою в умовах наявних переваг противника у воєнному потенціалі та ресурсах.

Говорячи простіше, вже сьогодні ми винайшли спосіб, як воювати і перемагати проти сильніших армій у ХХІ столітті. Очевидно, що саме технології мають забезпечити стійкість української нації.

Разом із цим абсолютно погоджуюсь, що російсько-українська війна ще не є війною майбутнього. Вона є лише війною перехідного періоду. Але саме наша війна формує нові правила.

Ми, українці, своєю кров'ю та спрагою до перемоги формуємо нові лекала нової війни. Війни, яка буде війною майбутнього.

Мусимо визнати, що жага вижити на полі бою є чи не основною причиною пошуку шляхів удосконалення зброї. Сукупність таких факторів, як обмеженість ресурсів, відсутність належної підтримки, неможливість зосередитися на виробництві традиційних засобів боротьби призвело до значних змін на полі бою українсько-російської війни.

Фактично розпочався новий етап у формах і способах воєнних дій. Ми бачимо, як науково-технічний прогрес привів у рух колесо історії та вивів на поле бою технології, які, найімовірніше, стануть вирішальними в цій війні і, найголовніше, стануть основою глобальної безпеки майбутнього. Хто швидше оволодіє цими технологіями — демократичний світ чи світ тиранії, буде залежати саме від нас.

 

Війна — це ресурси і час. Якщо розглядати під ресурсами саме технології, то станом на сьогодні внаслідок різних причин ні Україна, ні Росія самотужки найближчим часом не зможуть їх опанувати. А значить, єдиним виходом може бути збільшення кількості людського ресурсу, залученого до бойових дій.

Водночас технології чекатимуть на сміливих і здатних їх опанувати. Хто їх опанує, той і буде вирішувати питання глобальної безпеки. Важко сказати, як буде розвиватися ситуація надалі.

Напевно зрозуміло лише одне — тиранам війна буде потрібною постійно для внутрішнього користування як інструмент утримання влади. Решта ж має вибудувати надійний захист від них.

Сьогодні як ніколи саме в Україні знаходять шляхи для виживання та створюють технології. Але через зрозумілі причини не можуть їх масштабувати. З іншого боку, в наших партнерів є ресурси, але немає прикладного й практичного поля, щоб їх випробовувати. Тільки разом ми зможемо ефективно використати ресурс, адже час вже працює не на нас.

“Дотримання вчорашніх правил війни не приведе до успіхів сьогодні або завтра. Саме усвідомлення цього може врятувати багато життів. Ми мусимо почати боротися з наслідками нових правил війни”. Ця цитата взята мною в американського генерала у відставці Стенлі Мак-Крістала.

А далі в нього були такі слова: “Інакше всі ми залишимося далеко позаду”. Але я б сказав категоричніше: інакше ми всі загинемо.