Російський асимілятивний геноцид

 Після початку повномасштабного російського нападу на Україну у 2022 році однією з найпоширеніших асоціацій, які викликатимуть росіяни в українців та багатьох народів світу, буде зовсім не Достоєвський, балет чи ікра, а саме геноцид.

Хоча путінські окупаційні війська вчиняють багато злочинів, зокрема військових та проти людяності, але все частіше обговорюються саме геноцидні дії проти українців. 

В цьому тексті йтиметься про те, чи можна вже говорити про геноцид і чим дії росіян відрізняються від геноцидів минулого? 

Крім того, на підставі ретельного аналізу Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, виділяються два можливих типи геноциду і обґрунтовується який із них застосовує росія як інструмент імперської асиміляційної політики.

Трохи теорії: що таке геноцид і як його довести?

Геноцид є злочином системним і організованим. Його не можна вчинити випадково чи з необережності. Зазвичай, він більш складний і важче доказуваний, ніж навіть, воєнні злочини чи злочини проти людяності. Для того, щоб в юридичному сенсі діяння було визнано геноцидом, повинні виконуватися дві ключові умови:

1. має бути доведено, що метою злочинців є намір знищити повністю або частково етнічну, національну, расову чи релігійну групу як таку;

2. винуватці мали вчиняти проти жертв якусь із цих дій — вбивство, завдання серйозних тілесних чи ментальних ушкоджень, створення умов неможливих для виживання, примусова передача дітей до іншої групи або заходи із перешкоджання дітонародженню.

Саме поєднання цих двох пунктів становлять зміст поняття геноцид. Якщо хоча б одна з них не доведена, то йдеться про якийсь інший злочин, а не геноцид.

Незважаючи на те, що росіяни та їхня армія неодноразово здійснювали злодійства, передбачені в другому пункті, і свідками цього був весь світ, перший компонент геноциду, — а саме намір, — потрібно довести в форматі трибуналу чи суду.

До того часу ми можемо говорити про геноцидні дії, про наявність ознак геноциду, але вирішально констатувати його повинен суд. Відкритий, публічний, міжнародний, максимально прозорий та авторитетний.

Саме тому зараз дуже важливо збирати докази, документувати заклики російських політиків, фіксувати фактично програму геноциду та спонукання до нього, які ширить російська державна пропаганда. Так само цінним матеріалом є свідчення російських військових, які розповідають про злочинні накази своїх офіцерів та загалом про антигуманну атмосферу та налаштування в російській окупаційній армії.

Еталонний геноцид

В історії першим системно визнаним та засудженим геноцидом вважається Голокост. 

Саме після Другої світової війни термін отримав міжнародний юридичний статус, а нацистська расова політика, метою якої було повне знищення євреїв, була визнана найбільшим злочином. Хоча автор терміну Рафал Лемкін багато років вивчав злочини, в яких одна група мала на меті знищити іншу (зокрема і ті, що були задовго до Другої світової війни), але до 1948 року жоден із них юридично не був так названий.

На жаль, і після того як весь світ дізнався й засудив Голокост, а міжнародні інстанції визначили геноцид ледь не найтяжчим із можливих злочинів, геноциди не припинилися.

То в Африці у 1994 (проти тутсі в Руанді), то у Європі в 1995 (проти босняків колишньої Югославії), то в Азії у 2017 (проти рохінджа у М’янмі) спалахували жахливі масакри, в яких одні групи намагалася повністю або частково знищити інші.

Якщо говорити сухо і дещо узагальнено, то “еталонним” геноцидом зазвичай називають такий, який і має на меті вбивство, повне чи часткове винищення. Не залякування, асиміляцію чи пацифікацію, а саме знищення. 

Власне, і Голокост, який послужив фінальною підставою юридичного формування терміну геноцид, задумувався нацистами саме як “остаточне вирішення єврейського питання”. Тобто повне фізичне знищення усіх євреїв без винятку. Цілком правомірно такий геноцид називати онтологічним або екзистенційним, адже він покликаний незворотно припинити існування певної групи.

Однак тут є одна важлива деталь — не завжди геноцид має на меті саме вбивство членів іншої групи.

Особливість російської геноцидної політики

Враховуючи, що нація чи релігія не є чимось фізично видимим та незмінним, а також, що, наприклад, насильницька передача дітей з однієї групи до іншої не є фізичним убивством, то можна стверджувати, що геноцидом також є насильницьке змушування до відмови від самих себе, від своєї ідентичності та спільноти.

Наприклад, якщо людину в малому віці вкрали і віддали на виховання в іншу групу, у неї практично немає шансів дізнатися про своє походження і приналежність. Так само певну релігійну чи національну групу де-факто знищують, якщо її представників під страхом смерті чи тортур змушують відмовитися від своєї віри чи національної приналежності і розсіюють серед іншої групи.

Всі вищезазначені речі відбуваються з українцями на тимчасово окупованих росіянами територіях з 2014 року, а особливо жорстоко після початку повномасштабної російсько-української війни 2022 року.

Московські окупаційні війська та адміністрації всіляко заохочують колаборацію, примусово видають російські паспорти та вимагають від захопленого місцевого населення публічної лояльності. Цьому активно сприяють українські політичні колаборанти та російські агенти впливу, які прагнуть вислужитися перед “новою батьківщиною” та часто демонструють більшу російськість, ніж самі росіяни. 

Паралельно із тим, лояльним до Росії українцям-ренегатам, які готові відмовитися від свого громадянства, батьківщини та мови, росіяни дають гроші, державні посади та публічно славлять їх в пропагандистських медіа. Тут до прикладу можна назвати такі одіозні постаті як Олег Царьов, Катерина Алтабаєва, Сергій Цеков, Ольга Бас, Наталія Поклонська, Сергій Аксьонов, Володимир Сальдо та багатьох інших.

Знищення української групової ідентичності відбувається на ідеологічному базисі російської ідеологеми про “руський мір” та залишках радянських тоталітарних догм про “совецького чєловека” (все те, що отримало офіційну назву “рашизм”). 

Чітка і однозначна відмова від російської ідентичності і маніфестація приналежності саме до української нації практично в усіх випадках закінчується для людини на окупованих територіях ув’язненням, катуванням та фізичним знищенням. Весь світ це чітко побачив у Бучі, Бородянці, Ізюмі, Херсоні та багатьох інших населених пунктах, які були тимчасово захоплені росіянами, а потім звільнені українським військом протягом 2022-2023 років. Хоча схожі речі відбувалися, хай і не так масово, але постійно з 2014 року в Криму з українцями та кримськими татарами, але тоді міжнародна спільнота на це належно не реагувала.

Така поведінка росіян у цій війні де-факто є асимілятивним геноцидом — тобто вони діють не як гітлерівці, які не давали євреям чи ромам жодного вибору окрім смерті, а “великодушніше”, адже путінці пропонують українцям вибір: смерть або приєднання до російської групи. Таким чином вони знищують українську національну групу за всіма критеріями, які визначає Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, але при цьому розширюють свою національну групу.

Подібна стратегія не є чимось новим у світовій історії, адже це була поширена поведінка імперій, коли метрополія захоплювала нові провінції і вимагала від них покори та лояльності. Сучасна Росія так і не змогла вибудувати демократію й повернулася до звичної для неї імперської форми існування, яка характеризується насильницьким прирощенням територій, асиміляцією підкорених народів та жорстоким знищенням усіх незгодних, які відмовляються від участі в їх імперському проєкті.

Справедливості заради варто визнати, що Росія — не перша імперія, яка застосувала геноцидні практики чи військові злочини як форму асиміляції. Цим в попередні епохи грішила Іспанська імперія (винищення народів Латинської Америки), Британська імперія (винищення бурів), кайзерівська Німеччина (винищення людей племені гереро і нама), Японська імперія (масові вбивства китайців) та багато інших. 

Але Росія — перша, яка робить це системно і відкрито у ХХ-ХХІ столітті після прийняття світом конвенції про геноцид. Сьогодні мільйони росіян під керівництвом Путіна взялися системно впроваджувати та виправдовувати імперські практики загарбницьких воєн та асимілятивного геноциду. В той час як народи інших колишніх імперій світу намагаються досліджувати своє минуле, визнавати злочини імперіалізму та спокутувати зло заподіяне іншим народам, росія прагне назад у епоху імперій, колоній, провінцій та домініонів. Паралельно із тим використовуючи найбільш вживаний для будівництва імперій матеріал — трупи та зламані долі представників неімперських народів.

Тож справжнім пробірним каменем ступеня людяності та цивілізованості нашої епохи стане те, як світ відреагує на новий імперіалізм та імперіалістичну за своєю суттю практику російського асимілятивного геноциду.