Радіо вмерло! Хай живе радіо!..

Оголошення про закриття радіомовлення Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі українською, російською, китайською та багатьма іншими мовами і переведення низки мовних секцій на роботу для аудиторії виключно в Інтернеті майже співпало з оприлюдненням статистичних даних про слухання радіо у Великій Британії.

Статистична служба Radio Joint Audience Research з'ясувала, що зараз 90,5% британців слухають радіо щотижня. Аудиторія радіо в цій країні зберігає тенденції до зростання, навіть у порівнянні з зареєстрованим у серпні 2010р. рекордним показником 46,8 млн. слухачів.

Радіо в Британії завжди мало багато шанувальників, але в останні роки цю популярність підтримують новітні технології, які дають йому нове дихання.

Майже чверть прослуховування радіо в цій країні зараз відбувається з цифрових каналів. Приймачі з DAB (Digital Audio Broadcasting) стають дешевшими і доступнішими. Також уперше подолало 3% бар'єр слухання радіо-станцій через Інтернет. Нові можливості слухати радіо надають і цифрові канали нового покоління телевізорів.

З невеликими показниками, але зростає слухання радіо ще й з мобільних телефонів. А у віковій категорії 15-24-річних британців аж 30,7% заявили, що слухали радіо саме з мобілки.

Британія — орієнтир для України?

Так склалося, що 1930-40 роки двадцятого сторіччя, які були “золотою добою” радіо в багатьох країнах, в Україні були добою Голодомору, коли радіо було одним з інструментів комуністичної державної пропагандистської машини.

“Радіоточка” була дешевою й охоплювала майже все населення, але вона також була і способом обмеження можливості слухати різні радіостанції.

Альтернатива — слухання іноземних станцій — була досить ризикованим хобі для тих, хто міг дозволити собі придбати часто дефіцитного короткохвильового приймача. При цьому батькам часто доводилося нагадувати дітям, щоб вони десь у школі чи у дворі не обмовилися, що вдома чують закордонні “голоси”.

Фактично, перестрибнувши золоті часи радіо, українців у 1990-х роках заполонило бурхливе море комерційного багатоканального телебачення.

Ні для кого в Україні не дивно, якщо у когось вдома немає радіоприймача. Натомість, не мати телевізора — ознака серйозних або матеріальних проблем, дивацтва, або, рідкісно, свідомого вибору тих, хто намагається позбутися комерціалізованого та політизованого впливу “ящика”.

Радіо в Україні за понад два десятиріччя також спалахнуло феєрверком музичних мереж, за винятком однієї національної мережі розмовного радіо, “Ера ФМ”, але державне радіо, яке мало би виконувати суспільну функцію, опинилося на колінах.

Смілива і певний час результативна спроба запустити проект Громадського радіо так і не змогла дати життєздатного плоду, бо не знайшла ні комерційної, ні державної підтримки.

Можна лише припускати, що нові технології таки можуть дати “друге дихання” радіо навіть в Україні.

Збільшення кількості власників авто в Україні підживлює комерційні ФМки. Уявити собі сучасний автомобіль без радіоприймача важко.

Можливість слухати радіо дає кожен комп'ютер, а також багато мобільних телефонів. Ipad торує шлях в Україні для планшетних комп'ютерів, у яких, окрім радіопотоків через Інтернет, є ще й така новинка як Подкасти (отримання аудіозаписів у вигляді МР3, на які користувач може підписатися в Інтернеті).

Транзисторний радіоприймач, з якого стирчить телескопічна антена, і справді незабаром може стати застарілим пристроєм. Наші нащадки можуть навіть не пробувати називати ті аудіопрограми радіо, проте воно буде і з нашим, і, ймовірно, з наступними поколіннями.

Головною особливістю його має залишитися зручність, на яку вказав один зі слухачів Української служби Бі-Бі-Сі, який написав, що на відміну від телебачення чи Інтернету, “радіо завантажує лише вуха, залишаючи вільними очі і руки” для поєднання з іншими важливими справами у щоденному житті.

Богдан ЦЮПИН