П’ять відмінностей справи Шеремета і Гонгадзе

Головне завдання всіх тих, хто стоїть за цією історією — нагнітання страху. Саме страх стає головною домінантою політичної боротьби

1. Єдине, що об'єднує обидві справи — з політичної точки зору в середині країни немає жодної політичної сили, якій потрібно було б убивати як Шеремета, так і Гонгадзе. Простіше кажучи, у Порошенка, Яценюка, Коломойського, Бойка чи будь-кого іншого не було і немає жодного, підкреслюю, жодного резону вбивати цього білорусько-російського журналіста. Він не був розслідувачем, він не викривав схеми, він був журналістом-політологом, яких є доволі багато в нашому суспільстві. І, що не менш важливо, не був відомим за межами тусовки. Політична помста як головний мотив цієї справи, просто не витримує жодної критики.

2. Публічність вбивства. Так вбивають лише для того, щоб зробити максимальний резонанс, який потрібен або у випадку бандитських розборок, або для того, щоб привернути увагу мас. Якщо це вбивство (суспільство не повірить у будь-яку іншу версію), то воно зроблене для того, щоб про це кричали всі, хто ніколи в житті навіть не цікавився політикою. Більше того, ця історія стане серйозним міжнародним фактором. Всі політики всіх рівнів будуть змушені реагувати на неї.

3. Цілком імовірно, що замовники цієї історії хочуть повторити систему політичної розкрутки “Справи Гонгадзе” на новому етапі. Я не сумніваюся, що найближчим часом з'явиться маса заяв, що вбивство замовив хтось із найвищих чинів держави і почнеться політична розкрутка. Тут є свої плюси для всіх нас — повтори завжди фальшиві і викликатимуть значно більше сумнівів, ніж 14 років тому. Якщо цей сценарій справді запускається, то за класикою жанру хтось із друзів Шеремета має вийти на прес-конференцію і показати якісь матеріали, які він мав опублікувати, але не встиг. Якщо цього не станеться протягом наступних 5-7 днів, можна з упевненістю говорити, що тоді вся ця справа з політичної площини перейде в напівсонну стадію, і тоді ми всі будемо тільки гадати, навіщо було все це робити.

4. Сьогодні і МВС, і Генпрокуратура не зав'язані на Пукачі чи будь-кому з високопосадовців, а тому у них не зв'язані руки. Вони можуть дуже швидко провести розслідування. Будемо сподіватися, що вони навчені і справою Бузини, а тому не повторять низки помилок тієї справи.

5. І, нарешті, сьогодні, як мінімум половина суспільства, навіть ті, хто ненавидить Порошенка, впевнені, що вся ця історія — справа рук російських спецслужб. І тут ми стикаємося з іншою проблемою — в суспільство запускається теза про те, що держава не може нас захистити. Нагнітання відчуття незахищеності — можливо, це є основою цієї історії? Півроку кілька проєвропейських сил нагнітають соціальний страх. Зараз буде нагнітатися історія про те, що страшно ходити по вулицях. А при цьому “всі вони продовжують красти”.

Чим відомий Павло Шеремет

Білорус Павло Шеремет останні п'ять років працював в Києві, працював на “Українській правді”, був ведучим на “Радіо Вєсті”. До приїзду в Україну керував відділом спеціальних інформаційних проектів ОРТ, згодом — “Першого каналу”, працював на Громадському телебаченні Росії. Журналістську діяльність розпочав у Мінську на Білоруському телебаченні. Став відомим після затримання його білоруськими силовиками на кордоні з Литвою у 1997 році, де Шеремет знімав репортаж. Був засуджений до двох років позбавлення волі умовно і до одного року іспитового строку, провівши у в'язниці в цілому три місяці.

Серед найвідоміших авторських робіт Шеремета документальні фільми “Дике полювання” і “Дике полювання-2”, “Остання висота генерала Лебедя”, “Єгор Гайдар. Окаянні дні” та ін. Автор книг “Випадковий президент” про президента Білорусі О.Лукашенка, “Саакашвілі/Грузія. Загиблі мрії”. Був засновником опозиційного сайту “Білоруський партизан”.

У березні 2010 р. Шеремета позбавили білоруського громадянства на підставі наявності у нього громадянства Росії.

Вадим ДЕНИСЕНКО