Путін загрожує економіці України

Крім глобальних загроз для економіки України, є ще більші небезпеки з боку окремих осіб, які у своїх країнах посідають високі державні пости, використовуючи їх у власних економічних інтересах.

Найзначніший з них — прем'єр Росії Володимир Путін, який володіє 4,5% акцій “Газпрому” і 18% акцій “Роснафти”. У 2006 році про це заявив політолог Станіслав Белковський, якого нині негласно підтримує президент Росії Дмитро Медвєдєв.

Низький рівень цін на нафту та газ шкодить особистим інтересам Путіна, який контролює і деякі інші російські компанії та банки. Останні намагаються захопити привабливі активи в Україні.

Однак головне те, що під гаслами захисту інтересів Росії Путін проводить політику підвищення цін на нафту і газ, яка передусім віддзеркалює його особисті інтереси.

Як відомо, загострення міжнародної обстановки підвищує ціни на нафту, а через неї — і на газ. Через це потерпають економіки держав, залежних від імпорту енергоресурсів, у тому числі й Україна.

Саме тому під керівництвом Путіна Росія посилено озброює держави, які просувають ідеї ісламу, створюючи при цьому загрозу миру.

У 1960-1980-і роки заради посилення ідей комунізму ними були Єгипет, Йорданія, Сирія, пізніше — Венесуела та Іран, а нині — Іран, Сирія, Ліван, а через них — радикальне шиїтське угрупування “Хезболла”.

В пік розвитку світової економіки, восени 2006 року, при високій ціні на нафту Росія постачала зброю в Іран та Сирію, яка через прозорий кордон потрапляла до Лівану, що опосередковано призвело до другої Ліванської війни.

Хто від цього вигравав? Нафтовидобувні компанії Росії, Ірану, інших країн Близького Сходу, а також Венесуели. На ціні газу Росія вигравала найбільше. А хто програвав? Країни Європи, в тому числі Україна.

У 2009-2010 кризових роках стабілізація низьких цін на нафту на рівні 70-80 доларів за барель призвела до значного збільшення Росією постачання зброї в Іран, Сирію та інші близькосхідні країни.

Росія була генпідрядником і головним постачальником обладнання для АЕС в іранському місті Бушер та підтримувала в Ірані виробництво збагаченого урану. Одночасно вона не раз безпідставно накладала вето на спроби Ради безпеки ООН засудити Іран за порушення резолюції щодо нерозповсюдження ядерної зброї.

Затягуючи введення міжнародних санкцій щодо Ірану, Путін від імені Росії грав роль троянського коня, який на словах виступав за контроль над іранською ядерною програмою і одночасно захищав право Ірану на реалізацію цієї програми.

За його вказівкою була підписана угода з Іраном про поставки в цю країну сучасних протиракетних комплексів СС-300. Фактично Москва готувала Тегеран до регіональної війни. Схаменувся Путін лише тоді, коли Іран міг загрожувати Росії.

Зараз Росія, згідно з угодою із Сирією, почала облаштування нульового циклу будівництва військово-морської бази на її узбережжі задля контролю проходження кораблів країн НАТО через Босфор.

Ця робота ведеться і після укладення Харківської угоди щодо продовження терміну перебування російського флоту в Севастополі до 2042 року. Хто в Україні замислювався над цим?

Навіщо, маючи сучасні засоби радарного та космічного контролю, Путін намагається мати дві військово-морські бази? Нема куди дівати гроші? Чи робиться це задля створення нового вогнища міжнародної напруги?

В останні місяці Росія знову збільшила поставки до Сирії новітнього озброєння. Вочевидь, воно теж потрапить до Лівану для озброєння угрупування “Хезболла”, яке вже має 40 тисяч ракет середньої дальності.

У лютому 2011 року Росія оголосила про намір постачати до Сирії крилаті ракети “Яхонт”. Військові експерти вважають, що ці ракети можуть стати головним елементом озброєння “Хезболли” і створити загрозу миру на Близькому Сході.

В управлінні ці ракети складні, тому будь-яка технічна помилка загострить ситуацію у регіоні і підвищить ціну на нафту, а через неї — і ціну на російський газ для України. Оскільки серед міжнародних спекулянтів є чимало росіян, які працюють на себе і на Путіна, то результат цінового скачка буде для України жахливим.

Навряд чи є випадковим, що за три дні після оприлюднення угоди про поставки в Сирію ракет відбулася зустріч Путіна з міністром оборони Росії Сердюковим, який заявив, що Москва не відмовиться від цього контракту.

Таким чином, невдовзі Україна може стати заручником дій сирійського та ліванського державного керівництва і персоналу, який обслуговує ракети “Яхонт”.

Однак і цього Путіну виявилося замало. Апарат прем'єра оприлюднив намір Росії поставити до Сирії протикорабельні комплекси “Бастіон”.

Хоча чиновники уряду Росії стверджують, що ці комплекси не потраплять до “Хезболли”, але оскільки його представники вже очолюють уряд Лівану, така можливість доволі ймовірна.

Таким чином, економічний розвиток України залежить не тільки від внутрішніх чинників, але і від зовнішніх, важелі управління якими знаходяться у руках Путіна.

І це лише частка економічного впливу російського прем'єра. Він також впливає на економіку Європи та світу. Європейці вже зрозуміли це і почали вживати заходи. Натомість в Україні можновладці лише чухаються. Може, їм вигідно, аби українська економіка пала долу, щоб тоді легше і дешевше було скупити знецінені активи?

Україна вже втратила кошти через невиконання Лівією, у якій йде війна, зобов'язань з фінансування виробництва українських літаків та ракет класу “повітря-земля”.

Постійний економічний програш Києва Москві став правилом. Все можна змінити лише шляхом збільшення видобутку в Україні власних нафти та газу.

Наразі ж керівництво України робить вигляд, що не розуміє використання найбільшим приватним акціонером “Газпрому” та “Роснафти” фактора загострення міжнародної обстановки, що прямо впливає на економіку України.

Але у світі вже починають розуміти: одна з найбільших загроз світовій економіці — це прем'єр Росії Путін.

Марко ОЛІВЕНСЬКИЙ, кандидат економічних наук