Путін не допоміг. Як Придністров'я здулося і як придністровців знову надурять

Принаймні чутки спочатку ходили саме такі, причому вкидалися вони з Тирасполя. А потім якось все затихло, а з Тирасполя пішли навіть обурені заяви — мовляв, це провокація, і в Росію ніхто проситися не планує. Ці заяви виглядали дивно, враховуючи, що в ПМР референдуму про приєднання до Росії пройшов ще 2006 року, і мало не відбувся ще один, такий же, 2014-го, в одному блоці з референдумами в ДНР та ЛНР. І він пройшов би, але з Москви наказали тему тимчасово відставити. У зв'язку з неясністю питання про сухопутний коридор із Росії через Україну до самої ПМР.

Дуже схоже на те, що з урахуванням досвіду взяття Києва за три дні, з Москви наказали пригальмувати і цього разу, і не загострювати стосунків із Кишиневом уже до крайньої межі.

У результаті з'їзд, що пройшов 28 лютого, прийняв абсолютно невиразну і багатослівну резолюцію і таку саму декларацію, в якій ухвалив звернутися до ДД РФ, з проханням “про реалізацію дипломатичних заходів щодо захисту Придністров'я в умовах посилення тиску Молдови з урахуванням факту постійного проживання “на території Придністровської Молдавської Республіки понад 220 тисяч громадян Росії та унікального позитивного досвіду російської миротворчості на Дністрі, а також статусу гаранта та посередника у переговорному процесі”.

Тут, правда, є нюанс: ухвалити рішення звернутися і звернутися — речі дещо відмінні. Різниця приблизно така сама, як ухвалити рішення одружитися — і, власне, одружитися, а самого звернення до ДД поки що ніхто не бачив. Ну що ж, почекаємо. Але запам'ятаймо, що звернення нам поки що не показали.

Крім цього, з'їзд ухвалив звернутися з того ж приводу до генсека ООН, до учасників міжнародного переговорного процесу у форматі “5+2”, ОБСЄ, Міжпарламентської Асамблеї СНД, до Європарламенту, Червоного хреста — загалом усюди, за винятком хіба що Світової ліги сексуальних реформ, та й те тому що її розгромили нацисти 1933-го, а так би, напевно, звернулися. Одним словом, повітря потрясли добряче — але жодних реальних рішень не ухвалили.

І Путін, виступаючи наступного дня, про ПМР ніяк не згадав.

Проте деякі рухи навколо Придністров'я пішли.

По-перше, того ж дня, коли в Тирасполі проходив з'їзд, до Роскомнагляду надійшов лист з МО РФ від 28.02.2024 № 10-5678/7/11-П “Про тимчасові обмеження у висвітленні ЗМІ завдань, що виконуються Збройними Силами Російської Федерації “. Лист рекомендував зобов'язати ЗМІ “утриматися від висвітлення виконання ЗС РФ завдань щодо забезпечення безперешкодного доступу до Придністровської Молдавської Республіки та Калінінградської області”, — мовляв, розголос веде до зриву певних таємних планів Генштабу ... Все було дуже багатозначно і малозрозуміло.

Між іншим, особливих проблем з доступом до Калінінградської області Росія поки не має, хоча, якщо п'яний Дімон Медведєв і надалі загрожуватиме світові ядерною зброєю, вони напевно можуть з'явитися. Але поки Росії лише обмежили, а не закрили зовсім сухопутний транзит через Литву. А от для Придністров'я, яке Молдова вважає своєю законною частиною, обмеження жорсткіші. Це дає придністровським пропагандистам привід істерити про “220 тисяч російських громадян”, які нібито живуть там, і піддаються утискам молдавської влади, але ця цифра дута. По-перше, у всьому Придністров'ї зараз не мешкає 220 тисяч осіб, з будь-яким громадянством. По-друге, більшість власників російських паспортів мають кілька громадянств, включаючи і громадянство Молдови. Громадян тільки Росії у цьому регіоні Молдови, за приблизними оцінками, від 5 до 10 тисяч. Ніхто не заважає їм там жити, дотримуючись законів Молдови, або зібрати валізи та виїхати до Росії. А от російській державі дійсно обмежують можливості розпоряджатися в ПМР, як у себе вдома, щоправда, теж досить м'яко, але водночас і послідовно, крок за кроком. І саме це викликає занепокоєння в Москви, оскільки на своїх громадян та їхню долю Росії завжди було начхати.

А що ж такого таємничого може планувати МО РФ щодо Придністров'я через два роки взяття Києва за три дні та чотири місяці битви за Авдіївку з величезними втратами? Відповідь: нічого. МО РФ лише намагається імітувати бурхливу діяльність, із серйозним обличчям.

Друга новина підтверджує першу. Як пишуть російські пабліки, Красноярський машинобудівний завод, де збирають ракетний комплекс РС 28 “Сармат”, згаданий Путіним у зверненні до Федеральних Зборів, відчуває серйозну нестачу електронної компонентної бази для виробництва ракет. База, ясна річ імпортна, оскільки російська електронна промисловість залишилася, в основному, в добі радіоламп, а санкції потихеньку працюють. І “Сармати” доводиться збирати з того, що є, навіть жертвуючи виробництвом комплексів ППО С400, дуже потрібних для військової авантюри в Україні. Немає ясності і з випробуваннями — хоча “Сармати” ставлять на бойове чергування з 2023 року, абсолютно незрозуміло, як вони реально поведуться при запусках. Тобто, насправді зрозуміло, з огляду на якість інших російських виробів.

Обидві новини складаються в російський план: “Сарматів” не запускати, але шантажувати світ можливими пусками. Аж раптом хоч один злетить — і саме на цьому одному стоятиме реальна ядерна боєголовка, а не масогабаритний макет. Придністровцям, а також іншим пригнобленим росіянам (ТМ) можна буде сказати, що Батьківщина чує і бореться, а ви ще потерпите небагато.

І, нарешті, третя новина — вона вже ближча до реалій.

Як повідомляє Мінфін РФ, законопроект про майнінг, що дозволяє, зокрема, використати зроблену в Росії криптовалюту для розрахунків у міжнародній торгівлі, може бути ухвалений у поточну парламентську сесію. Тим часом, Придністров'я буквально обставлено майнінговими фермами, які є найважливішою частиною газоелектричних схем за участю МолдГРЕС та неоплаченого явно ГАЗПРОМівського газу, переробленого на ній в електроенергію. Щоправда, до кінця 2024 року прокачування російського газу через Україну буде припинено, але взаємозаліки цілком можливі.

Отже, підсумовуємо.

Проект ПМР не закриють — із Молдовою домовляться. До речі, підприємства холдингу “Шериф”, за чутками, якимось дивним чином зовсім не постраждали від нових митних правил, запроваджених Кишиневом. Див тут, зрештою, ніяких немає — а є продумана схема, але про неї поговоримо іншим разом. Решта — всі виробництва, — у Придністров'ї вмирає, що після підвищення витрат на митницю, що до них. Підвищення витрат лише прискорить цей процес.

У результаті “Шериф” утримуватиме свої виробництва, побудовані на поєднанні визнаності Молдови та невизнаності ПМР. МолдГРЕС майне біткоїни для оплати таємних поставок в обхід санкцій — втім свою частку отримуватимуть і в Тирасполі, і в Кишиневі. Все, що не “Шериф” і не МолдГРЕС, припинить існування. З ПМР поїдуть ще кілька десятків тисяч людей, а приблизно 20-30 тисяч пенсіонерів, що залишаться, зображатимуть із себе “220 тисяч громадян Росії” і кричатимуть за командою “Путін, памагі!”. Це і є “єдність з Росією” — реальна, без будь-яких прикрас. І, до речі, це ще не найгірший її варіант. Принаймні ПМР не перетвориться на поле бою. Воно буде просто тихо конати в тіні Молдови та в постсовковому лихолітті.

Сергій ІЛЬЧЕНКО