Прощай Кабмін

Бо не має в Україні політичної волі на безкомпромісну, широкомасштабну війну з корупцією. Навіть, якщо це стосується гвардії Януковича. Не люструвати їх треба, а саджати, їх активи повертати державі. І не лише тих, хто офіційно були при владі, а в першу чергу тодішніх “смотрящих”, які навіть під закон про люстрацію, що у ВР не підпадають. Але генпрокуратура давно нікого не арештовує, а навпаки загальмовує справи...

Певно я себе буду картати все життя, чому не поставила таку очевидну крапку раніше. Я могла би останні місяці бути поряд з чоловіком,бути собою, бути в справах. Корисніше для країни бути рядовим, ніж урядовим уповноваженим при відсутності політичної волі...

В принципі рішення поставити крапку я прийняла під час останнього перебування в батальйоні “Азов”. Однак повернулася в Київ сподіваючись доробити кілька справ, яким не вистачало останнього поштовху. Як я ПОМИЛИЛАСЯ. Я так їх і не зробила, а чоловіка не стало.

Я опишу кілька марудних днів перед КІНЦЕМ для розуміння.

Зокрема, в позаминулу середу Мінюст намагався винести на Кабмін законопроект про створення спеціалізованого силового (слідчого) органу протидії корупції. Таке собі міні ФБР. Я двома руками “за”. Коли на Майдані оголосили про призначення мене керівником неіснуючого Антикорупційного бюро, мова якраз йшла про створення відповідної структури.

Законопроект про створення такого органу я вже раз презентувала на засіданні Кабміну. Однак Мінюст подав на Кабмін інший законопроект — дітище “Удару” (нардепа Чумака та заступника мінюсту Рябошапки), який був написаний ще в часи Януковича. Родзинка цього чудо-проекту в тому, що він дозволяє новоствореному органу не чіпати священу корову (не розслідувати корупційні справи можновладців), а... громити приватний бізнес. (Виявляється мало у нас силових структур, які тиснуть бізнес! Треба ще одна?)

При чому “бомба під бізнес” хитро закладена у перехідних положеннях законопроекту. Там чітко прописано, що слідчі Національного бюро антикорупційних розслідувань здійснюють розслідування злочинів здійснених в приватному секторі, якщо розмір предмету злочину або завданої шкоди перевищує в 500 раз мінімальну зарплату (600 тисяч грн. на сьогодні)

Якщо є така можливість, хтось може повірити, що слідчий НБАР почне розслідувати корупційні дії Президента чи генпрокурора? При чому можна не чіпати великий бізнес — досить “боротьби з корупцією” в середньому. Тобто це найгірше, що може бути.

Щоб не допустити прийняття такого “жаху” я примчалася з АТО, хоча внутрішньо вже була налаштована писати заяву на початку серпня.

Жах, полягає ще й в тому, що окрім “Удару” цей законопроект лобіює цілий перелік громадських організацій та активістів (у них комерційний інтерес — грантові гроші, а також хворі амбіції та вроджена підлість) та навіть ЗМІ. (Це ілюстрація, що кривавий Майдан, нас не вилікував. Хворим залишається не лише політикум, а також громадський сектор, надзвичайно залежними та заангажованими є ЗМІ. Наприклад, розмову Шепелева, яку я оприлюднила в блозі, перед цим відмовилися надрукувати аж чотири сайти. Далі я вже не зверталася — принизливо).

В середу вдалося добитися того, що міністр юстиції Петренко пішов мені на зустріч та запевнив, що в наступну середу мінюст подасть законопроект, який я вже презентувала на Кабміні. Довелося лишатися в уряді, ще на тиждень.

Тим паче нагальних справ було неймовірна кількість. В четвер намагалася переконати мінюст, що нам потрібно переймати світовий досвід встановлення бенефіціарів (справжніх власників бізнесу). В усьому світі цю інформацію офіційно збирають банки під час відкриття юридичними особами рахунків. Такий підхід працює адже бізнесмени не ризикують оформлювати рахунки на підставних осіб, а якщо і оформлюють, то на вузьке коло надійних людей. Тому в Західному світі з такою легкістю були встановлені та арештовані рахунки Фірташа, Іванющенка, Клюєва. А в нас вирішили винайти велосипед з квадратними колесами — зобов'язати бізнес відкривати власника (фізичну особу) в єдиному реєстрі підприємств. Який результат? Попіаримося, а потім отримаємо в реєстрі інформацію про цілу армію підставних осіб замість справжніх власників бізнесу. Для чого?

В п'ятницю проводила прес-конференцію, щоб попередити злочин: не дати Курченку з Коломойським вивезти з Одеського НПЗ арештовані нафтопродукти Курченка. Оприлюднила одну їх схему, але не факт, що вони вже не працюють над іншою. У цій війні за 1 млрд. грн. для держбюджету крім МВС мені ніхто не допомагає.

В п'ятницю також був урядовий комітет. На ньому мусила розглядатися, ще один важливий мені проект Постанови, який мусив відмінити постанову уряду Азарова N231, що запустила функціонування корупційної монопольної схеми відомого нардепа “батька тендерної мафії” Антона Яценка.

Однак секретаріат Кабіну вніс проект в додаткові питання. І я переконана, що це невипадково. Бо у Яценюка була важлива зустріч на 17 годину, тому черга до проекту не дійшла і це просто жах.

Адже корупційна схема Яценка в сфері оцінки для цілей оподаткування грабувала українців 20 днів при минулій владі, а вже 5 місяців грабує при нинішній.

І це при тому, що ще на початку червня прем'єр Яценюк розпорядився — “терміново відреагувати”. Я взялася за роботу разом з Мінюстом. Ми розробили проект постанови. Погодили з усіма міністерствами. Далі проект зайшов в секретаріат Кабміну і... ВСЕ. Як чорна діра. Місяць минув, а результату немає.

Відповідальність за це повинен нести міністр Кабінету міністрів Остапа Семерака. Це особливо не відома загалу урядова особина,але з досить вагомими важелями впливу. Міністр кабінету міністрів має в своєму розпорядженні бюрократичний інструмент, який дозволяє тягнути час з прийняттям підзаконних актів в яких він по якимось причинам не зацікавлений. Так сталося і з проектом постанови, яка ламає корупційну схему Яценка.

Я знаю, що Яценко бігає по кабінетам і щедро пропонує хабарі. А ще, я впевнена, якщо не проходять атикорупційні ініціативи, причина одна — корупціонери “занесли бабло”. В інші пояснення я не вірю, вони -лукаві.

В минулу середу я ховала свого чоловіка, а Кабміні в цей час відбувалося засідання уряду. І навіть в такий день там не пройшли ініціативи, над якими я билася місяцями. Ні законопроект про створення силового антикорупційного органу, ні постанова знищення корупційної схеми Яценка. (Я впевнена Яценко “заніс” гроші. І для мене вони в крові мого чоловіка. Вона тепер на твоїх руках — Семерак?)

***

Я не даремно так детально розписала моє життя в останні дні життя мого чоловіка. Підлість, бюрократичне болото випивало всі соки, я була пригнічена проблемами, роздратована безрезультатністю, що навіть не подзвонила йому напередодні. І тепер все життя буду себе картати.

В суботу, в останній день його життя, мене психічно добили ще дві новини. Я з'ясувала, що організатор ескадронів смерті на Майдані, спонсор сепаратистів Юрій Іванющенко, продовжує будувати нове “Міжгір'я”. Камази завозять дорогий мармур для облицювання житлового будинку на тисячу кв. метрів в Конча-Заспі, митці продовжують писати пухкеньких янголів на стелі сусіднього палацу для прийому гостей, а охоронці хваляться, що будівництво “кришують” люди від Кличка. (Я маю додаткові факти, які підтверджують щирість їх слів).

І потім знову розмова з міністром кабінету міністрів Семераком. Я дізналася, що він скоротив апарат урядового уповноваженого з трьох до двох людей. Уявіть -дві людини...Наче в цій країні взагалі не існує такого явища, як корупція!!!

А керівником управління корупційних ризиків в секретаріаті з яким я вповноважена працювати Семерак призначив Андрія Жовнера. Зі мною цей кандидат жодним чином не погоджувався, бо думаю Семерак його погоджував з іншими людьми. Жовнер в свій час був довіреною особою на виборах Артема Пшонки та працював в генпрокуратурі Пшонки-старшого, керівником управління захисту... прав та свобод громадян. І це в часи Майдану!!!

Однак найгірше, це навіть не окремі факти, а причина підленької поведінки міністра Кабінету Міністрів, від якого я нажаль дуже залежна, бо не є членом уряду. А причина проста — позиція відносно мене прем'єра Арсенія Яценюка. Семерак виляє хвостиком, і повзає на пузі перед усіма, хто в ходить в орбіту Яценюка, а інших для власного самоствердження він завжди готовий вкусити за гомілку.

Взагалі Яценюк — це головна причина чому мені вже давно треба було звільнитися з уряду. Справа в тому, що прем'єр і урядовий уповноважений з антикорупційної політики працюють в одному приміщенні, але при цьому взагалі не перетинаються.

Яценюк просто не вважає за потрібне працювати з уповноваженим з антикорупційної політики. Я не можу озвучити йому, якусь проблему або питання, я не учасник вузьких нарад за участю прем'єра в профільних питаннях: антикорупційного законодавства чи стосовно знищення окремих корупційних схем. Про результати таких нарад я дізнаюся останньою. Тоді навіщо весь цирк зі мною?

Хоча це зовсім не означає, що Кабмін геть не бореться з корупцією. Яценюк намагається отримати додаткові надходження в бюджет, а для цього треба ламати корупційні схеми. Я свідок, що чимала кількість корупційних схем знищена цим Кабміном. Функції антикорупціонера в уряді в основному виконує міністр фінансів Шлапак.

Стосовно мене певно Яценюк вирішив, що з мене достатньо ролі ганебного стовпа. На Майдані, всій країні він повідомив, що Чорновол відповідає за боротьбу з корупцією, от прапор їй в руки, нехай і відповідає. Я насправді готова нести негатив, я цього не боюся. Мені головне для себе усвідомлювати, що я корисна для країни. Проте тонути в бюрократичному болоті, в цьому не має нічого корисного.

Я все сподівалася налагодити контакт з Яценюком. Справа в тому, що на мою суб'єктивну думку Яценюк — хороший прем'єр, на своєму місці. Але мої зусилля виявились марними. Чому? Може тому, що виглядати в очах суспільства Яценюк хоче ще кращим. А це зв'язує руки. Адже почни наприклад війну з олігархами, тебе демонізують ЗМІ, що належать олігархам. А народ повірить не справам, а “телеку” і будеш ти найгіршим прем'єром. Така правда життя в нашому хворому суспільстві, де на для безкомпромісних дій потрібна готовність до повної самопожертви. А її не має.

Саме тому, в час, коли я кричу, що Юрій Бойко намагається витягти (вкрасти) з “Нафтогазу” газ вартістю 2 млдр. доларів, я зустрічаю цього пана, не де не будь, а в Кабміні. Саме тому, Кабмін не може продати арештоване пальне Курченка, адже це викликає роздратування Коломойського, бо той вирішив, що це його паливні матеріали. Саме тому, я не можу зламати корупційну схему квотування експорту металобрухту, що грабує бюджет в інтересах Ахметова- Пінчука.

І це тільки з того переліку справ, якими я опікувалась. І мені такі правила гри гидкі. Тому я звільняюсь.

Я не хочу бути лялькою, я не хочу займатися самопіаром, а також скочуватися до тупого критиканства. Тому звільняюсь.

Хоча повторюся: уряд не є поганим. Просто наша країна така ще хвора, ще мало патріотизму, що навряд чи можна чекати кращого від влади на даний момент. Так, влада хвора корупцією, політичними інтригами і бозна ще чим. А суспільство, в якому мастер піару на крові — Ляшко має найвищу електоральну підтримку — здорове? Я стикнулася випадками того, як колишні близькі колеги журналісти проявили шокуючу підлість, побратими з якими на Майдані ходила під кулі, раптом опісля перемоги потягнулися до красивого життя...

Можна перераховувати багато аналогічних прикладів. Майдан не очистив нас. Він тільки став початком важкого шляху. По-суті, Майдан і АТО, є аналогом надвисокої температури, яка бореться з хворобою організма України, але так само загрожує його і вбити. Однак той факт, що Україна ще жива дає високий шанс на позитивний результат. У війні, у крові, у кризі нині народжується наша нація.

Я вірю, що все буде добре для країни (хоча може короткочасно стати і гірше) і ми ще дорого ми заплатимо, і ще багато помилок зробимо.

Головне не втрачати гідності і духу боротьби. Краще бути самою, ніж бути з підлими. Краще бути ніде, ніж лялькою в кабміні. Це не гідно, це беззмістовно і безрезультатно. Може я себе, ще знайду... І дякую Кабміну за досвід, за знання, як працює державна кухня.

Тільки такий неймовірний жаль, що я не прийняла це рішення раніше. Я була би собою. Я би мала кілька місяців ЖИТТЯ. Я би може порятувала мого Миколу. Адже попередньо ми домовилися бути разом. І дев'ять днів тому він помер не від кулі, а від того, що втратив кров. Мене не було поряд і я не перетягнула жгутом його ногу.

А ще я винна, що дозволила цьому бюрократичному болоту мене засмоктати, що в останні дні життя він не відчув мою підтримку. Мені було не до нього, я жила війною з бюрократією в тому клятому будинку на Грушевського. І тепер я просто тупо ненавиджу те життя.

Останні дні я прокидаюся з жахом. І уявляю, як в останній світанок він спостерігав, як над соняшниковим полем розливалося червоне марево і зі сторони Московії сходило сонце. Тоді він встав раніше за всіх. Певно думав про смерть. Мені розказали, що, коли батальйон виїжджав з бази, він зауважив побратиму, що його годинник зупинився. “Поганий знак”, — сказав він. Він справді в таке вірив. Саме тому він не спав і о 4.33 ранку написав мені СМС: “Я тебе люблю”.

Коли він “клікнув” відправити, під Києвом, майже за тисячу км. на захід, де ще була темна ніч, на тумбочці біля мого ліжка телефон прожужав прихід СМС.

Я схопилася, але так не зрозуміла, що мене підняло. Підійшла до сина, але малюк був сухий.

Сон не йшов. Він не йшов багато годин, бо це Микола намагався дотягнутися до мене ниточками думок, але я думала про Семерака, про Яценюка, про справи, які не йдуть, в моїх думках урядовий уповноважений бився головою об стіну, я так і не згадала про чоловіка, що мене так любив.

А йому так потрібна була моя підтримка, тільки її можна було протиставити фаталізму.

До телефону я підійшла тільки пізнього ранку. Коли я читала слова любові від нього, він вже годину, як був мертвий і писала відповідь: “Я тебе теж дуже люблю” я вже мертвому.

Моє СМС пішло в нікуди. Я не знаю де його телефон. Певно залишився в залитих кров'ю штанах, які викинули медики. Яке це вже має значення...

А далі був морг Маріуполя, його скляні очі горіхового кольору. Я підняла покривало з його ноги, я хотіла лишити собі шматину з його кров'ю і побачила невелику рану, від кулі невеликого калібру, яка була перев'язана лише бинтом. Виявляється це він сам себе перев'язав. Певно він забув жгут... Ми завжди виправляли помилки один одного, ми були командою. Він стік кров'ю, бо мене не було поряд. Бо я ВЧАСНО не написала заяву про звільнення. Хоча в мене стільки було часу. Я мусила це зробити ще в травні місяці, коли я вперше вирішила, що це не моє, що моє місце в АТО. Він звісно не вітав це,звісно був проти, але приймав, бо єдиний розумів мене.

Ми могли би бути разом аж три місяці. Натомість я мала три місяці безсилля і ганьби, пустого життя. (дещо правда вдалося зробити, але в тому рахунку,який я виставляю собі цього мало). Бюрократичне болото це не те місце, де я можу бути ефективна.

Треба бути собою.

Тетяна ЧОРНОВОЛ