Про свободу слова та ціну на гречку

Несподіванки не сталося. “5 канал” і ТВі, попри всю публічність процесу та низку заяв від авторитетних міжнародних організацій, не змогли відстояти свої ліцензії, отримані в останньому конкурсі.

Київський апеляційний адміністративний суд, ніби дочекавшись, допоки Віктор Янукович відбуде зустріч з Ангелою Меркель і розповість іноземним журналістам, як він зацікавлений у демократії та свободі слова, після трьох днів засідання підтвердив незаконність рішення Нацради з питань телебачення і радіомовлення про надання цих частот.

Зараз канали підраховують збитки і думають, що робити далі. Те саме варто зробити всій країні. Адже головним постраждалим у цій справі виявилася саме держава Україна, навіть якщо усвідомлення цього прийде потім.

І річ не лише в тім, що йдеться про наступ на свободу слова та подальше запровадження цензури. Бо ж розвивати мовлення не можуть єдині два телеканали, не пов’язані з нинішньою владою, телеканали, які завжди провадили незалежну та збалансовану редакційну політику.

Значно гірше — це втручання суду в рішення регулятора, це перегляд уже досягнутих і підписаних угод. Це, зрештою, те, що у випадку з Юлією Тимошенко називали реприватизацією, а нині називають досягненням законності.

Ви можете уявити собі інвестора, котрий нині захоче вкласти гроші у розвиток бізнесу в країні, де можна переглянути через суд будь-які рішення і забрати ліцензії, за які сплачені гроші? Крім того, це ж роблять не зі спиртозаводом чи тютюновою фабрикою, це стосується найбільш публічного бізнесу — телевізійного.
Микола Княжицький каже, що інвестор ТВі як громадянин Великої Британії звертатиметься до Єврокомісії з проханням захистити його інвестиції, оскільки між Євросоюзом та Україною діє договір про взаємний захист інвестицій.

Можна уявити, що повинен думати після цього бізнесмен, який теоретично хотів би мати бізнес в Україні. Він має перехреститися, що той бізнес залишився в теорії. І він так і зробить.

Бо заяви влади про відданість демократії та законності — це одне, а конкретні судові рішення, переділ ліцензій, нерозслідувані вбивства та неприхований тиск на бізнес — це інше. І це значно переконливіше.

Які висновки зробить влада? Чи зрозуміє Валерій Хорошковський, що судове подання від компанії його дружини завдало серйозних збитків, зокрема, і національній безпеці, якою він за посадою та за наші гроші мав би опікуватися? Питання риторичне.

Валерій Хорошковський досягнув своєї мети. Томас Гоббс казав, що вона виправдовує засоби. Але Гоббс жив давно, тоді не було глобалізації, вільного руху капіталів та інтернету. В сучасному світі іміджеві втрати дуже часто коштують чимало, що трансформується і в конкретні збитки.

Мене часто переконують у тому, що для українців свобода слова не є цінністю. Що це дуже неконкретне і неусвідомлене право, за яке не боротимуться, за що не підуть на вулицю. Мовляв, висока ціна на гречку — це значно більший удар по владі, по її рейтингу, аніж десятки фактів тиску та цензури. Адже свободу слова на хліб не намастиш. Але це помилкове уявлення.

Насправді ці речі взаємопов’язані. Адже ціни у продуктових крамницях безпосередньо залежать від економічної політики уряду, а ця політика буде успішною, коли буде прозорою. Ціни залежать від інвестицій, які ніколи не прийдуть в країну, де держава не рахується з правом власності. Де немає чесного суду, а відтак не можна відстояти свої законні права. Де немає вільних ЗМІ, які роблять процес прозорим. Ціни залежать від конкуренції, що можлива лише за умов незарегульованого державою ринку.

Права, свободи, вільний ринок, вільний оборот капіталів, їхній захист, економічна активність — усе це взаємозалежне. Без певних сегментів система, яка довела свою економічну ефективність і до якої на словах прагне влада, не працює. Система, що будується на ідеології лібералізму.

Хоча вже нікого не дивує, що слова нинішніх керманичів дуже сильно відрізняються від справ. Президент говорить про реформи, а уряд Азарова подає Податковий кодекс, від якого в підприємців волосся стає дибки на голові. Президент говорить про відданість ідеям демократії, а міліція силою відтісняє опозиційних мітингувальників якнайдалі від акцій протесту. Влада каже про відкритість і відверто ігнорує будь-які зауваження чи пропозиції громадськості. Президент твердить про свободу слова, а незалежні канали втрачають частоти, журналісти зникають, у них стріляють, їм погрожують та звільняють із роботи.

Усе це не збіг обставин. Це речі одного порядку. Просто система, яку реально запроваджують в Україні, називається зовсім не демократією, і до теорії лібералізму вона не має жодного стосунку.

Вікторія СЮМАР