Прийшов час втратити незалежність

Глави урядів країн СНД вирішили, що прийшов час підписати договір про зону вільної торгівлі без вилучень (цей договір не підписали тільки Азербайджан, Туркменістан та Узбекистан). На перший погляд відбулося те, про що говорили багато років. Зараз з усіх екранів українцям будуть змальовувати усі принади цього кроку. Зокрема, говоритимуть про те, яким дешевим буде бензин, яким дешевим буде газ, як ми будемо щасливо і радісно торгувати з сусідами і як наш товарообіг буде рости як на дріжджах. І справді, очевидно доля істини є в усіх цих запевненнях. Але слід наголосити, що ключовим словом в попередньому реченні є слово “доля”.

Адже, попри всі запевнення про здешевлення всього і вся нічого такого ми глобально не відчуємо. Не кажучи вже про те, що реально ніяких економічних розрахунків перед підписанням договору ніхто не проводив — всі цифри традиційно бралися зі стелі і мали виключно політичне забарвлення. І скільки б Азаров не говорив, як це здорово — бензин нижче нинішньої позначки в 10,50-10,80 за літр А-95 не опуститься. Газ очевидно ми отримаємо за спеціальною ціною в $230-250, але до зони вільної торгівлі це не має жодного відношення. Просто через деякий час буде створений газовий консорціум між Україною, “Газпромом” і… “дочкою” “Газпрома”.

Але найгірший в усій цій історії — політичний антураж. Про те, що підписання зони вільної торгівлі співпало з початком холодної війни з Брюселем ми вже писали. Але більш цікаво подивитися на останні заяви Путіна щодо того, як він бачить майбутнє Росії. На офіційному сайті прем ´єра Росії є заява, яку він зробив на одному з російських телеканалів: “Ми пережили розвал країни. Радянський Союз розпався.. А що таке Радянський Союз? Це Росія і є, тільки називалася вона по-іншому”. Напередодні саміту СНД в газеті “Известия” Володимир Путін дав інтерв´ю з промовистою назвою “Євроазійський Союз”. На думку Володимира Володимировича Євроазійський Союз — це “сильне наднаціональне об´єднання, яке може стати одним із полюсів сучасного світу і при цьому грати роль ефективної зв´язки між Європою та динамічним Азіатсько-Тихоокеанським регіоном”.

Безумовно, Путін розпочав президентську кампанію. Зараз не можна розпочати війни проти Грузії, тактика вибрана трохи інша — він грається в збирача земель. Але при цьому ми всі стаємо пішаками в його передвиборчих планах. Більше того, на офіційному рівні ніхто із провладної команди не надрукував статті про те, що ми (Україна) не потребуємо ніяких наднаціональних проектів. Нам не треба ніяких наднаціональних союзів і т.д.

Чому мовчить наша влада? Тому що вона не знає, що і як їй робити. Росія відкрила свої карти — Путін хоче бачити себе великим керманичем Росії, таким же збирачем земель, як Іван Грозний чи Петро перший. У нас же, на Банковій, Президенту доповідають, що риторика Путіна — це всього лише передвиборча гра. Оточення нашого Президента чи то зумисне, чи то з переляку (щоб не зіпсувати настрій гаранту), чи то через елементарне невігластво не пояснюють йому всього того, що зараз відбувається. Росіяни будують імперію — і від поглинання сусідів можуть відмовитися лише в двох випадках: перший, як це не парадоксально, можна назвати казусом Назарбаєва. Він, обнімаючись з росіянами, входячи в інтеграційні процеси вибудував таку схему, при якій за нього в будь-який момент можуть заступитися і китайці, і американці і, навіть європейці.

Другий варіант — грузинський. Маленька переможна війна показала, що Росія не може воювати в сучасний момент із народом, який консолідовано (і опозиція і влада) виступає проти експансії. Тим більше, що на боці цього народу стоїть світова спільнота. Тут принагідно можна згадати Радянський Союз, який не зміг, а точніше побоявся воювати проти Йосипа Броз Тіто. Є перед нами і третій варіант — Білорусь, яка є найбіднішим членом ЄЕП і потерпає від того, що не має можливості маневрувати між Москвою та іншими столицями.

Власне парадокс ситуації полягає в тому, що Віктор Янукович вибрав саме Білоруський варіант. Чому? Можна звичайно жартома згадати його білоруське коріння. А якщо серйозно, то вся проблема полягає в тому, що він і його команда не мислить категоріями історії, які так важливі для Володимира Путіна. Міцні “хозяйствєнніки” епохи 90-х мислять категоріями бариг, бандитів, зрештою базарних мінял чи навіть базарних баб. Але вони не мислять ані на сто років назад, ані на 5-10 років вперед. Історія для них — це череда партійних п´янок, бійок, саун, перших мільйонів і перших поїздок закордон. Підручник історії ж для них — це набір дат, які вони не знають і не хочуть знати. Окрім однієї — дати власного приходу до влади. При цьому вони вважають, що другої дати — виходу з влади нема і не може бути.

На відміну від Януковича і його команди Путін знає, що він смертний і окрім грошей, він дуже хоче мати не один нікчемний рядок в історії Росії, а як мінімум одну главу. І він готовий заради цієї глави винищувати народи, принижувати Ходорковських і давати покомандувати Медвєдєвим. І Янукович для нього не партнер і навіть не ворог — він лише частка його великого плану. От тільки Віктору Федоровичу його оточення не пояснило, яку роль йому відводить Путін.

Вадим ДЕНИСЕНКО