Приниження Зеленського: розмова Байдена та Путіна стала апофеозом провальної зовнішньої політики Банкової

Небажання президента Байдена поінформувати Київ про результати своїх переговорів з Путіним про Україну після їх завершення стало апофеозом провальної зовнішньої політики Києва. У цілому нині “екватор” президентського терміну, тобто, два з половиною роки біля керма держави для Володимира Зеленського продемонстрував, що у сфері зовнішньої політики, за яку президент безпосередньо відповідає згідно з Конституцією, панує піар та суцільне запаморочення від невдач. Чому Зеленський на цій ниві не зміг досягти хоч скільки-небудь виразних результатів та підмінив ефективність самохваленням, — читайте у матеріалі “Апострофа”.

Про Україну без України

У вівторок, 7 грудня, відбулася онлайн-розмова президентів Джо Байдена та Володимира Путіна, однією з головних тем якої стала Україна. Втім, обговорювали нас, за недоброю традицією і завдяки зовнішньополітичним “успіхам” Банкової, без нас. У трактуванні нинішньої влади формула “нічого про Україну без України” перетворилася на “ніяких рішень щодо України без України”, але й такий варіант, як бачимо, тепер не діє, каже “Апострофу” політичний експерт МЦПД Микола Капітоненко.

“Це був якраз той випадок, коли про Україну говорили без України. Я не думаю, що якийсь вплив на перебіг переговорів мала попередня розмова Блінкена з Зеленським. Розмова, яка відбудеться завтра (у четвер, 9 грудня — “Апостроф”) між Байденом та Зеленським — це, швидше за все, буде просто заради галочки, інформування про підсумки розмови з Путіним, а також якісь особисті побажання, тобто це не формат якогось сильного залучення України до цієї розмови, яка, звісно, стосувалася насамперед її самої”, — зазначає експерт.

З ним погоджується публіцист, член політради “Демсокіри” Віктор Трегубов, який має негативні враження від розмови двох президентів.

“Справа не стільки у контенті цієї зустрічі, як у тому, що Україна не брала участі в обговоренні власної долі, нам пообіцяли про все повідомити постфактум”, — сказав Трегубов в ефірі “Апостроф-ТВ”.

Підтримує колег та директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала. На його думку, формула “не можна про Україну без України” залишилася у минулому, і це результат діяльності нинішньої влади на міжнародній арені.

“Можна багато розповідати, які були зроблені помилки в минулому, але ми бачимо вже реальний результат, що Джо Байденом узгоджуються позиції з іншими країнами — з керівниками Великобританії, Франції, Німеччини, Італії до цього віртуального саміту, і після цього. Що стосується президента України, то розмова з Держсекретарем Блінкеном, який подавався як добрий сигнал, то, на мій погляд, це не зовсім так, тому що за дипломатичним протоколом президент повинен говорити з президентом, і в цьому випадку, якщо телефонував Держсекретар США, то він повинен був говорити з Міністром закордонних справ України”, — наголосив експерт.

Приниження Зеленського

Утім, обговорення України без України — це ще півбіди. Після того, як закінчилося спілкування Байдена та Путіна, стало відомо, що американський лідер переніс розмову з Володимиром Зеленським на 9 грудня: до цього часу Байден вже двічі поспілкується з лідерами Франції, Німеччини, Італії та Великобританії. Тобто, Зеленському зателефонують за два дні після розмови з Путіним — більше приниження для президента України придумати важко.

“Це дуже велика пауза, це нестандартна пауза. Я взагалі такого не пам'ятаю в історії України, щоб через кілька днів офіційний Київ повідомляли про те, що офіційний Вашингтон та офіційна Москва вирішили з приводу її долі. Це неправильно, навіть якщо рішення на нашу користь. “Більш того, це не означає, що наступне рішення буде на нашу користь. Фактично, ми на якомусь етапі втратили зовнішньополітичну суб'єктність, а це дуже погано”, — додав Віктор Трегубов.

Щодо змісту розмови президентів, то весь офіційний реліз Білого дому фактично був побудований на тому, що Байден спочатку пояснював Володимиру Путіну, як серйозно налаштовані Штати та їхні союзники щодо можливого вторгнення російських військ, і що за цим піде.

Джо Байден Фото: Getty images

Якими саме будуть ці санкції — невідомо, але світові ЗМІ з посиланнями на джерела писали про обмеження щодо банків та виробників енергії. Окрім цього, офіційні особи в США та Великобританії обговорювали впровадження більш жорстких санкцій щодо оточення російського президента, заборону російським олігархам використовувати платіжні картки Visa та Mastercard та обмеження на поїздки до Великобританії та ЄС, а також інші види санкцій, які можуть швидко “привернути увагу Путіна”, але й завдати збитків американській та європейській економіці. Втім, поки це лише розмови, а реальність полягає в тому, що Палата представників США схвалила оборонний бюджет на 2022 рік, і до нього не увійшло згадування санкцій щодо “Північного потоку 2”, відсутні санкції щодо російського суверенного боргу і не увійшли санкції проти 35 росіян із “оточення Путіна”.

Такий поворот у політиці щодо “Північного потоку-2” дуже насторожує, каже “Апострофу” американіст Сергій Галака.

“На брифінгу в Білому домі радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван, коментуючи розмову Байдена з Путіним, двічі уникав конкретної відповіді щодо “Північного потоку — 2”. Як відомо, вчора з проекту бюджету з оборонних витрат прибрали положення, внесене республіканцями про автоматичні санкції против “Північного потоку -2”. Двічі на прохання прояснити ситуацію Салліван відповідати не став, сказавши, що зараз він не вдаватиметься до деталей. Оце якось підвісило питання. Може Адміністрація Байдена робить це навмисно, можливо вони лякають, або дають зрозуміти Росії, що якщо та буде поводитися пристойно, то американці не будуть далі просувати це питання”, — говорить експерт.

На думку Віталія Бали, американські попередження щодо санкцій для Росії не є ні позитивними, ні негативними для України.

“Рішення про продовження переговорів і консультацій надалі між США та Росією, я так розумію, що від американської сторони це буде Нулланд, а від російської — Козак, говорить про те, що попередження, які прозвучали про санкції на випадок російського вторгнення, не є ні позитивними, ні супернегативними для України. Тобто все залишилося у певному статус-кво”, — заявив експерт.

На думку експерта Українського інституту майбутнього Ілії Куси, українська влада не намагається відповісти на виклики, які ставить перед нами діалог двох президентів.

“Пошук альтернативи Мінську, змінна функція РФ для Заходу, переорієнтація США на інші проблеми, деактуалізація нашої безпекової політики після 2014 року, заснованої на вірі в НАТО — на всі ці питання Банкова не хоче шукати відповіді”, — говорить Куса.

Тобто в далеко не зовсім сприятливих умовах, в яких опинився Київ, значною мірою винна непослідовна, непрофесійна та нездатна обстоювати державні інтереси нинішня влада. І ця проблема призводить до провалів за іншими напрямками.

Недосяжні ЄС та НАТО

Прийшовши на хвилі високих очікувань та оптимізму, Зеленський зіткнувся з низкою вельми непростих питань вирішення конфлікту на Донбасі, знаходження формату співіснування з Росією, вирішення проблем із західними сусідами — Польщею та Угорщиною та зближення з НАТО та Європейським Союзом. Експерти вважають, що зі складними викликами Зеленський не впорався.

Володимир Зеленський Фото: Апостроф / Роман Пєтушков

Так, за словами експерта Міжнародного центру перспективних досліджень Миколи Капітоненка, ситуація для України погіршилася за останні 2,5 роки, і в цьому винна непродумана зовнішня політика Банкової.

“Плану у Зеленського, як з'ясувалося, не було і немає по рішенню будь-якого ключового завдання у зовнішній політиці. За що не візьмися — ніде ніякої послідовності та ефективності продемонстровано не було”, — каже “Апострофу” Капітоненко.

На його думку, Україна зараз ще більше віддалилася від реального членства в НАТО та ЄС.

“У нас більш напружені відносини з Росією, і вони перебувають у глухому куті. Весь прогрес, який був у врегулюванні на Донбасі, зник, зараз ситуація нітрохи не краща, ніж була наприкінці 2018 року, а може бути й гірша. Тобто основні завдання не виконано”, — констатує експерт.

Яскравим прикладом непродуманих дій у зовнішній політиці, зокрема у європейській та євроатлантичній співпраці, є численні заклики президента Зеленського, Дмитра Кулеби та інших посадових осіб негайно прийняти Україну в НАТО, що були не узгодженими із зовнішніми партнерами України.

“Несподівані заклики до Заходу щодо членства в НАТО дали можливість усім зрозуміти, що Україна є недостатньо прогнозованим партнером, тому що ніхто нас негайно в НАТО не прийняв, а порушувати знову це питання таким різким чином — це ставить під загрозу нормальну комунікацію”, — вважає Микола Капітоненко.

“Успіхи” в Берліні та непостійність щодо Донбасу

Утім, недостатньо продуманими виглядають не лише заяви влади щодо інтеграції України до НАТО та ЄС. Так, влітку глава Офісу президента Андрій Єрмак заявив, що добре було б якби питання “Північного потоку-2” почали розглядати в Нормандському форматі. Але ні Німеччина, ні Росія не обговорювали б це в “Нормандії”, а такі заяви лише підтверджують низьку прогнозованість, зрозумілість і надійність Києва для західних партнерів, і в цьому точно немає нічого доброго.

“Ми не змогли пролобіювати хоча б у Німеччині нормальну кампанію проти “Північного потоку-2”. Те, що ми бачили це значною мірою якісь дуже незначні зусилля, і український інтерес можна було побачити у кампанії в США, але ніяк не в Німеччині. Дуже поганий, слабкий діалог із Німеччиною, можна навіть сказати, що по суті цього діалогу немає”, — каже Ярослав Божко.

Підтвердженням зіпсованих із Берліном відносин оглядачі називають провальні переговори Зеленського із канцлером ФРН Ангелою Меркель, які відбулися 12 липня у столиці Німеччини. По суті, Зеленський не привези з Німеччини нічого: домовленості щодо обсягів газу, який має гарантовано прокачуватися через українську ГТС, питання модернізації української ГТС та обсяги фінансування цих робіт, та й надання фінансової допомоги Україні було перенесено для вирішення новим урядом Німеччини. Замість гарантій та компенсацій президент України отримав від Меркель заяву про те, що “нам потрібна імплементація так званої формули Штайнмайєра”.

Експерти звертають увагу на те, що підписати формулу Штайнмайєра, і почати реалізовувати спроби реінтеграції Донбасу без зміни статус-кво російської сторони — було початковим курсом Володимира Зеленського, якого він доволі довго дотримувався. В результаті було втрачено майже 2 роки часу, який Україна могла б витратити на переконання Заходу в тому, що Мінські домовленості слід переглянути відповідно до реалій та національних інтересів України.

Володимир Зеленський та Франк-Вальтер Штайнмайєр Фото: president.gov.ua

Провали з Вашингтоном та катастрофа з послами

Не видно особливих успіхів і на американському напрямі зовнішньої політики України.

“Здебільшого Україна не виконала значної частини “домашнього завдання” від США. Це і антикорупційні реформи, і реформа судової системи, і реформи СБУ, і інституційна незалежність НБУ. Їх виконання для США значною мірою є критерієм успішності нашої держави та її руху у “правильному напрямку”, — каже Ярослав Божко.

Окрім іншого, владній команді не вдалося як слід прореагувати на всі іміджеві скандали, які, зокрема, створювалися російськими агентами впливу та українською олігархією для погіршення нормального контакту між Києвом та Вашингтоном. Так, за останні 2 роки до Києва так і не було призначено нового посла США. Відносини значною мірою стали об'єктом низки токсичних інформаційних кампаній, таких як медійна кампанія проти посла Марі Йованович, що розгорнулася в 2019 році, кампанія Андрія Деркача проти сім'ї Байденів в Україні — всі ці епізоди, на жаль, не знайшли повноцінного відображення в політиці Банкової та реакції української сторони загалом. Показник довіри у відносинах України зі США значно постраждав під час таких кампаній.

Водночас, американіст Сергій Галака підкреслив, що дивно дивуватися, що у нас досі немає посла зі США, адже й Україна не поспішає направляти своїх дипломатів у низку країн.

“Якщо у нас близько 20 послів досі не призначені, а це питання, яке залежить від Офісу Президента, то чому тут тоді дивуватися що і до нас таке ставлення? Все це трохи дає збій. Тобто це й надалі залишилося проблемою, коли не призначені посли в ключові країни. Добре, що деякі посли все ж таки призначалися, але не завжди кандидатури вселяють оптимізм, як наприклад посол України у Франції, не знаю, наскільки він володіє французькою, зате в нього вілла в Ніцці, як розкопали журналісти. Якщо це головна перевага посла у Франції, ну… Має базову освіту Харківського юридичного інституту, де випускають прокурорів”, — пояснив американіст Сергій Галака.

Але найголовніше — українська дипломатія так і не змогла надати американському істеблішменту виразного плану врегулювання конфлікту з РФ, до реалізації якого ми хотіли б підключити США.

“Сполучені Штати є єдиним міжнародним гравцем, здатним врівноважити Росію. Не воювати з Росією, вони на це не підуть через Україну і прямо про це говорять, а саме врівноважити”, — каже український дипломат, старший радник МЦПД Василь Філіпчук.

“Для переходу до реального діалогу Україна повинна не повторювати старі пісні про головне, які вже набридли в США, і в ЄС, а дати конкретні та цікаві для всіх сторін пропозиції, як досягти врегулювання на Донбасі та нормалізації відносин з РФ, які могли б бути поставлені на стіл переговорів за участю Вашингтона та Москви. З нинішньою риторикою та рівнем професіоналізму представника України не підпустять до таких переговорів навіть у передпокій”, — вважає дипломат.

“Два роки були витрачені даремно. Зараз ймовірно останній момент для того, щоб нарешті повернутися до серйозної розмови про мирні домовленості за участю України, США та РФ. Якщо ми нічого не запропонуємо, домовляться і без нас”, — вважає він.

Русофільна Франція та ворожий Китай

Але й на інших напрямах зовнішньої політики не краще. Ярослав Божко зазначає, що “Україна потроху почала втрачати Францію”.

“Керівництво Франції час від часу дозволяє собі робити все більше і більше проросійські заяви. Президент Франції залежить від компанії “Total” — найбільшого французького здобувача, що видобуває корисні копалини в Російській Федерації на ексклюзивних правах. Тобто ми бачимо тут, що українська сторона не збудувала грамотну прагматичну лінію”, — каже Божко.

Зазначимо, анонсований Еммануелем Макроном осінній візит до Києва так і не відбувся, і тут варто звинувачувати зовсім не французького президента. З організацією закордонних візитів Володимира Зеленського теж провал — багаторазово обіцяне азіатське турне так і залишається у планах та мріях Банкової.

Тобто на Заході українська влада особливих проривів не досягла. Але не скажеш цього і про Схід — зокрема про відносини України з її найбільшим торговим партнером, Китаєм, з яким, за словами Миколи Капітоненка, у нас стосунки дуже туманні, а риторика влади дуже суперечлива та дивна.

“Відносини з Китаєм і були не дуже зрозумілими, і залишаються швидше ворожими, і якогось плану, бачення Китаю у зовнішній політиці України у нас немає жодного, при тому, що Китай став альтернативним центром сили і веде активну зовнішню політику. Що ми за ці 2,5 роки стали ближче до Великої Британії та Туреччини, на мою думку не компенсує цих втрат і провалів”, — говорить експерт.

Коренем багатьох проблем у зовнішній політиці України можна назвати розбалансування повноважень між Міністерством закордонних справ та Офісом Президента. Фактично Офіс президента в особі його голови перетягнув на себе значну частину зовнішньополітичних функцій, і це явно не позитив для держави.

Прийняття зовнішньополітичних рішень віддано в жертву орієнтації на електоральні аспекти та потреби створювати хвилинні перемоги. Але без чіткої орієнтації на довгострокові, стабільні, деталізовані, по суті, національні інтереси швидкоплинні перемоги закінчаться, і почнеться смуга оглушливих провалів. Чекати, схоже, залишилося недовго.

Денис ЗАХАРОВ, Костянтин СОБОРНИЙ