Президент посилює “Сім’ю” і дистанціюється від Партії регіонів

Попереднє місце роботи — перший заступник очільника Нацбанку — він отримав одразу після того, як “головним банкіром” зробили Олександра Арбузова, якого вважають людиною сина президента Олександра Януковича.

Сімейним колом

Розпочатий відставкою міністра фінансів Федора Ярошенка та призначенням замість нього екс-голови Служби безпеки Валерія Хорошковського процес переформатування влади охопив спочатку силові структури, які очолили не хвалені професіонали з ПР (з так званого кадрового резерву влади), а маловідомі, проте особисто віддані родині президента люди. 3 лютого СБУ очолив колишній керівник охорони Януковича Ігор Калінін, а 8 лютого посаду міністра оборони обійняв Дмитро Саламатін, тепер уже екс-керівник державного концерну “Укроборонпром”, який під час “силової ратифікації” Харківських угод у квітні 2010 року продемонстрував не лише свої бійцівські якості, а й готовність виконувати будь-яке поставлене Банковою завдання. А вже за тиждень в Кабінеті Міністрів знову змінювали таблички на дверях: першим віце-прем’єром замість Андрія Клюєва став Валерій Хорошковський, а міністром охорони здоров’я замість Олександра Аніщенка — Раїса Богатирьова (вона ж за сумісництвом тепер ще й віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань). Клюєва відправили керувати Радою національної безпеки та оборони. Порожнім залишається наразі крісло міністра економіки.

Кадрові перестановки не обмежуються поверховою заміною керівників — супроводжуються глибоким переформатуванням очолюваних ними структур по вертикалі (що найчіткіше видно на прикладі силових структур). Це не є звичайною ротацією кадрів, метою якої могло би бути переспрямування окремих людей на більш відповідні їхнім здібностям посади, очевидні натомість зміни в балансі сил між різними групами впливу у владі. Після скасування політреформи (що дало Януковичу значно ширші повноваження, ніж мали його попередники) Віктор Федорович отримав реальну можливість ігнорувати позицію основних груп у Партії регіонів, а відтак очікувано розпочав поступовий процес заміни окремих високих державних посадовців людьми, що були пов’язані з його старшим сином Олександром: НБУ очолив Сергій Арбузов, Державну податкову службу — Олександр Клименко, МВС — Віталій Захарченко.

Логіка згаданих вище призначень свідчить про те, що президент не довіряє “безмежному кадровому резерву”, яким традиційно хизувалася ПР. Він віддає перевагу нехай і малознаним персоналіям, позбавленими авторитету в партії та відомствах, які ті очолюють, проте віддаленим від старих соратників та мажоритарних спонсорів його попередніх передвиборчих кампаній. Наприклад, перестановки в уряді призвели до фактичної ізоляції Миколи Азарова, у якого поміж міністрів не лишилося жодної своєї людини. Причому в такому статусі він певний час цілком може бути вигідний Банковій як людина, яка, по-суті, нічого не вирішуючи, поглинатиме весь негатив і водночас не претендуватиме на самостійну політичну гру. Водночас уведення до Кабміну Валерія Хорошковського завдало потужного удару не тільки по прем’єрові, а й по “старих донецьких” групах упливу — Клюєва та Ахметова. У першому випадку вже є матеріалізований результат: втрата впливової посади (РНБО завжди слугувало владі таким собі місцем для заслання відпрацьованих на певний момент кадрів). Натомість Ахметов, схоже, отримав додатковий шматок упливу у вигляді крісла ще одного — на додачу до Бориса Колеснікова — гуманітарного віце-прем’єра та міністра охорони здоров’я. Проте питання: чи надовго?

В опалі чи в підпіллі?

Попервах здавалося, що Андрія Клюєва перекидають у РНБО, щоб той сконцентрувався на виборчій кампанії. Однак днями Янукович дав зрозуміти, що той уже не очолюватиме виборчий штаб Партії регіонів. За інформацією джерел, однією з причин його усунення стало те, що він, усвідомлюючи неможливість здобути на перегонах навіть просту більшість без масштабного застосування адмінресурсу та фальсифікацій, виступав за досягнення перемоги в жовтні 2012-го “за будь-яку ціну”, навіть якщо після цього Україна набуде іміджу “другої Білорусі”. Банкова ж нібито була проти, мовляв, така перемога не варта остаточної міжнародної ізоляції, про яку вже зараз недвозначно попереджають на Заході. 

Не виключено, що глибинні мотиви переведення Андрія Клюєва в РНБО та його усунення з посади керівника виборчого штабу ПР на найближчих перегонах виявляться не такими однозначними, як це видається на перший погляд. Реакція в партії може свідчити якраз про те, що його справді “пішли” в результаті боротьби всередині партії влади. Зокрема, член президії політради ПР Василь Хара заявив, що рішення щодо усунення Клюєва підготовлене “людьми, близькими до тіла Віктора Федоровича, але далекими від нього за суттю, за духом”.

Запасний варіант

Чимало питань виникає і з приводу того, чи можна все ще вважати Сергія Льовочкіна та Валерія Хорошковського людьми з групи впливу Дмитра Фірташа. Адже в першого достатньо підстав і можливостей, щоб вести свою гру. А другий на нинішньому етапі цілком може пов’язувати перспективу реалізації своїх політичних амбіцій безпосередньо з Віктором Федоровичем. У будь-якому разі кадрові перестановки, що тривають останнім часом, уже порушили рівновагу, наявну досі у владі, й найближчим часом варто очікувати активних пошуків її нового формату. Такого, який був би здатний забезпечити якомога довше збереження теперішнього режиму, зокрема й шляхом жертвування окремими складовими колись єдиного табору. У цьому контексті з наближенням виборів можливе зближення позицій двох центрів упливу: АП та “Сім’ї”, перспективи яких однаково залежні від долі самого Януковича і значно менше від майбутнього Партії регіонів. Тоді як присутність у владі старих спонсорів біло-синіх значно більше визначатимуть результати ПР на парламентських виборах і водночас їхні політичні перспективи не перебувають у такій тісній залежності від політичної долі нинішнього гаранта.

Імітація “оновлення урядової команди”, спроба надати їй ореолу дистанційованої від Партії регіонів групи “різнокольорових” професійних технократів-реформаторів (усі новопризначенці не є членами партії) можуть свідчити про підготовку запасного сценарію на випадок поразки регіоналів на виборах за партійними списками. Адже за нині чинної Конституції стратегічною метою Банкової є вирішення проблеми 2015 року. Проблема 2012-го є лише ланкою в цьому процесі, і якщо досягнути потрібного результату восени не вдасться, а голосування зафіксує рейтинг ПР на рівні не вище ніж 20%, то пріоритетом для Банкової може стати зміна конфігурації у владі шляхом дистанціювання від Партії регіонів і позиціонування гаранта над партіями і таборами. Можливо, Льовочкін готує римейк ініціативи Віктора Балоги зі створення такого собі “Єдиного центру-2” як рівновіддаленої центриcтської сили, на яку спирався б Янукович під час президентської кампанії 2015 року. Провідну роль у ній відігравали б різношерсті депутати-мажоритарники, які могли б претендувати на статус “незалежних і конструктивних”, а відтак були цілком прийнятною основою для укладання альянсів із “поміркованими опозиціонерами”.