Позбавити опори. Чи залишилися у “Сім'ї” важелі економічного впливу

Схоже, у війні, яка наразі має два виміри: військового протистояння на Донбасі та “мирної” боротьби громадянського суспільства й частини представників нової влади проти старої олігархічно-чиновницької системи за проведення реформ, відкривається третій фронт. Ідеться про протиборство із привидом режиму Януковича, представники якого тихцем у різний спосіб намагаються повернути собі вплив, утрачений після Євромайдану.

Лейтмотивом протистояння, яке щоразу помітніше розгортається на “третьому фронті”, можна назвати слова Януковича, сказані під час інтерв’ю одному з російських каналів наприкінці лютого: “Тільки-но в мене з’явиться можливість повернутися — я повернуся. І зроблю все, що мені під силу, для того, щоби полегшити життя в Україні”. Нині можливість тако­­го повернення багатьом бачи­ться примарною, але підґрунтя для реваншу режиму (навіть як­­що він мімікрує і відновиться без “проффесора”) активно готують, і роблять це за кількома напрямами. Сергій Арбузов часто постить у Facebook і пише статті, виправдовуючи дії “молодореформаторів” до революції та засуджуючи владу за теперішню економічну ситуацію. Рівень його доказів відверто слабкий, але що більше в Україні буде громадян, розчарованих зубожінням, то більше з них дозволить ввести себе в оману такими аргументами. Міністр доходів і зборів в уряді Азарова Олександр Клименко уже півроку критикує роботу Державної фіскальної служби, регулярно розсилаючи прес-релізи журналістам. Останнім часом його критика зачіпає дедалі більший спектр макроекономічних тенденцій і стосується всієї влади. Деякі адепти режиму працюють над тим, щоб зняти європейські санкції з належних їм активів. Наприклад, Юрій Іванющенко зміг у грудні отримати від Ген­прокуратури, яка, до речі, донедавна всіляко блокувала розслідування його злодіянь, довідку про те, що стосовно нього жодних кримінальних проваджень не ведеться. Микола Злочевський, міністр екології в першо­­му уряді Азарова, за допомогою такого самого папірця досяг розмороження $23 млн, заблокованих у Британії тамтешнім Управлінням боротьби з економічними злочинами. Едуард Ставицький, міністр енергетики у другому уряді Азарова, з перемінним успіхом переоформлює на третіх осіб і відстоює в судах активи, накопичені за Януковича.

Прикладів такої боротьби за повернення сфер впливу представників “Сім’ї” та інших олігархічних кланів, які формували режим Януковича, нині не бракує. Ситуація починає нагадувати період після Помаранчевої революції, коли частина чиновників та олігархів, зокрема й Ахметов, утекла з України, але, діставши гарантії безпеки, через кілька місяців повернулась і в результаті не просто відновила свій вплив, а й довела країну до нової революції та кровопролиття на Майдані. Щоб не повторити помилок минулого і зробити шанси режиму на реванш мінімальними, новій владі потрібно діяти. Слід перекрити реваншистам доступ до ресурсів, передусім матеріальних. Для цього треба діяти в кількох напрямах.

По-третє, важливим фактором економічного впливу реваншистів є монопольне становище, створене ними для свого бізнесу під час перебування при владі. Нині в суспільстві, на жаль, узагалі не обговорюється ідея розбити монополії та зняти бар’єри, котрі заважають входженню на деякі ринки, для полегшення якого держава мала б зменшити податковий та регуляторний тиск на бізнес, дати йому вільніше дихати. А цей факт — запорука того, що адепти режиму й надалі отримують монопольну ренту в низці галузей. Можна поглянути на це і в більш глобальному контексті. Нині в Україні олігархи мають монополію на економічний контроль над більшістю населення, тобто або є власниками бізнесу, який наймає людей, або контролюють державні підприємства, які дають роботу українцям. Звідси їхня соціальна та ідеологічна впливовість. Цю монополію потрібно розбивати, створюючи умови для розвитку малого й середнього підприємництва або підґрунтя для масової появи у нас великого іноземного бізнесу. Обидва варіанти забезпечать альтернативу олігархам, а серед них і реваншистам, як економічній потузі, від якої матеріально, а зрештою, і ментально залежить суттєва частина українців.

По-четверте, одним зі стовпів економічного впливу представників режиму Януковича донедавна були належні їм банки, які легко відмивали гроші та викачували капітал за кордон. Нині зусиллями НБУ, який позбавляє ліцензії такі фінустанови й виводить їх із ринку, “Сім’ю” та інших адептів режиму де-факто було позбавлено значної кількості кишенькових банків, що, без­умовно, ускладнило реваншистам підготовку економічного підґрунтя для свого повернення. Зусилля Нацбанку в цьому контексті можна тільки вітати, бо прозора діяльність фінансової системи — один із факторів викорінення тіньових схем, а заодно й тих, хто не здатен перемагати у відкритій боротьбі на конкурентному ринку.

Працюючи над позбавленням представників режиму Януковича економічної опори, нинішня влада й громадянське су­спільство регулярно зіштовхуватимуться з тим, що корумповані силовики та судді, фінансовані з мільярдів доларів, які було вивезено з України режимом, саботуватимуть цей процес і намагатимуться “відмотати” його назад.

Звідси робимо висновок, що без справедливого судочинства та ефективної реформи силових структур шанси на реванш режиму Януковича помітно зростуть. Доки в Україні буде багато суддів, прокурорів, слідчих та ін., яких можна купити, доти вони захищатимуть матеріальний базис реваншистів, котрі це робитимуть. Отож-бо що успішніше Україна проводитиме реформи, насамперед Феміди та силових структур, то більше віддалятиметься від нас, утрачаючи економічний ґрунт під ногами, примара реваншу. А якщо реформи гальмуватимуть, то реваншисти не змусять себе чекати й постануть принаймні в інформаційному просторі держави на повен зріст.

Водночас, поки контрольована Києвом територія України не включає Криму та частини Донбасу, хоч би яким був економічний вплив реваншистів, їм нічого не світить на вільних виборах (доступ до невиборних посад їм наразі блокує закон про очищення влади), адже в країні з теперішніми її контурами занадто великий відсоток мешканців пам’ятає, яким був режим Януковича і що він витворяв.

Любомир ШАВАЛЮК