Потреба самовираження

Середній клас відіграє провідну роль у забезпеченні стабільності та демократичності держави в соціальній, економічній і психологічній сферах. З економічного погляду сильний середній клас — це стабільна і прогнозована база оподаткування, стабільний споживач із високою купівельною спроможністю; соціальний вимір середнього класу — це розвантаження держави в частині виконання соціальних функцій, адже він зазвичай здатний самостійно оплачувати надані йому медичні, освітні та інші послуги, не потребує соціальних субсидій, пільг тощо. Врешті, потенційно середній клас за певних умов може бути дуже стійкою соціальною базою влади. Цікаво, що коли створення Української держави було лише в проектах, то в суспільній думці багато уваги приділялося пошуку середнього класу як соціальної опори нової країни. Наприклад, у роботах Липинського його прообразом виступала “провідна верства” “братів-хліборобів”.

Утім, якщо хтось думає, що середній клас — лише добрий інструмент у руках держави, він дуже помиляється. Особливо коли йдеться про Україну. В останнє десятиріччя ми стали свідками самоідентифікації та усвідомлення середнім класом своїх політичних інтересів. Помаранчева революція продемонструвала, на що він здатний. Це і ті люди, які з власної ініціативи носили бутерброди протестувальникам, і ті успішні й добре вдягнуті кияни, які здіймали хвилю протесту в перші три дні після фальсифікації виборів 2004 року.

Якщо “булижник” був зброєю пролетаріату, то інтернет став знаряддям боротьби середнього класу. Не дивно, що вже Помаранчеву революцію називали революцією користувачів мережі. Революції в Африці нарекли бунтом користувачів Facebook. Всесвітня павутина на сьогодні стала унікальним майданчиком комунікації, який дає змогу не лише обговорювати певні політичні проекти, а й вести повноцінну організаційну роботу.

Золота середина

Напевне, визначення середнього класу, його класифікація є одним із найдискутованіших питань у середовищі соціологів, політологів, управлінців. Очевидно, що основна ідентифікаційна ознака цього соціального прошарку випливає з буквального тлумачення: це клас між найнижчою бідною соціальною верствою та фінансовою, управлінською елітою. Традиційно виокремлюють кілька критеріїв, за якими визначають середній клас: 1) матеріальне становище; 2) освітньо-професійний рівень; 3) соціальний статус; 4) відповідна самоідентифікація особи.

Найскладніше встановити матеріальний та фінансовий мінімум зарахування до середнього класу. Залежно від країни ці показники дуже різняться. Проте вважається, що критерієм віднесення за матеріальним та фінансовим становищем може бути наявність нерухомості, заощаджень, автомобіля, стабільного прибутку, що дає змогу забезпечувати належні витрати на харчування, побутову техніку, відпочинок, розваги тощо. У соціальному розрізі середній клас відповідно до згаданого вище критерію становлять представники малого бізнесу, добре оплачуваний менеджмент, кваліфіковані працівники приватного і державного секторів.

Іншою ознакою є наявність відповідного освітньо-професійного рівня. Звичайно, цей критерій треба враховувати комплексно — вища освіта не може бути єдиним мірилом під час зарахування до середнього класу. Разом із тим вважається, що її наявність майже у 2,5 раза знижує ризик переходу особи в категорію бідних людей і більш ніж у 1,5 раза підвищує перспективу отримання середніх доходів.

Має значення і соціальний статус. Так, керівник підприємства, посадова особа органу влади навіть за невисоких доходів не можуть бути зараховані до категорії бідних людей. Хоча, поза сумнівом, є специфічно українські статусні особливості. Приміром, у більшості розвинених країн медичних працівників, педагогів, представників місцевого самоврядування автоматично відносять до середнього класу, зважаючи на освіту, статус і матеріальне забезпечення. Тоді як в Україні соціальний статус та освіта медпрацівника чи освітянина зі $100—150 заробітної плати суттєво знижують шанси опинитися поміж середнього класу.

Найвищий його відсоток можна зафіксувати, виходячи із самоідентифікації особи. Як свідчать соціологи, у нашій країні впродовж останніх 10 років стабільно асоціюють себе із середнім класом близько 45—50% людей. Між тим у 2001-му, як ми вже зазначали, у Посланні президента за сукупністю критеріїв його частка становила 12%, Центр Разумкова у передкризовий період зараховував до нього близько 17% українців, у післякризовий — ті самі 12%.

Проте, формальний підхід до визначення середнього класу має серйозну ваду, адже дозволяє зарахувати туди тих, хто не має до нього стосунку. Наприклад, “обслуговуючий персонал” олігархів, який має досить високий дохід, але надто залежний від милості господарів і не має бажання змінити олігархічну систему.

Прагматично-політичний

Для політичних цілей середній клас — це значною мірою явище психологічне, ознакою якого є не лише соціальне, матеріальне становище, а й очікування входження.

Як сказали б Ільф і Петров, у середнього класу сьогодні “ісканія”. Цей клас в Україні сформувався за 20 років з тих, хто на власний ризик вів свою справу чи займався професійною діяльністю, і лише нещодавно кількість таких людей переросла в якість. пошук політичної самоідентифікації цих людей пов’язаний із такими ідеологемами-цінностями: 1) професіоналізація управління. Середній клас моделює ефективне керівництво за зразком ефективного менеджменту: компетентність, усунення корупції і суб’єктивізму під час ухвалення рішень. У зв’язку з цим у його середовищі поширена теза про прихід до влади нового покоління управлінців, менеджменту 30—40-річних; 2) послаблення податкового тиску на бізнес, спрощення процедур започаткування і ведення бізнесу; 3) дистанціювання від ідеологічних конфліктів через створення лояльних до держави політико-ідеологічних паліативів; 4) проєвропейська орієнтація; 5) неприйняття жодних форм сваволі влади і насильства над особистістю.

Політики, які прагнуть представляти інтереси середнього класу, мають чітко усвідомлювати ще одну його особливість: критичне мислення і налаштованість на прагматичний аналіз обіцянок та дій. Це думаючий, інтелектуальний виборець, здатний аналізувати і робити висновки. Тому слід розуміти, що йдеться про дуже електорально примхливу виборчу категорію, яка потребує професіоналізму, цікавих ідей, сильних програм. Робота із середнім класом без права на помилку. Це підтверджують приклади Віктора Ющенка, Арсенія Яценюка і Сергія Тігіпка. На них середній клас покладав надії — і розчарувався.

Відтак можемо констатувати: в Україні не лише є середній клас, він уже став класом політичним. І готовий підтримати — інтелектом, ресурсами, прямою дією — політиків чи акції, у щирість та потрібність яких вірить. Однак для такої підтримки висуваються дуже високі вимоги щодо наповнення політичних пропозицій реальним змістом.

Андрій ДУДА