Пазли Януковича

Ці політики можуть скільки завгодно заявляти про конструктив, про створення нового націонал-демократичного проекту, про небажання бути поруч з Тимошенко через її амбіції — факт полягає в тому, що вони діють в ключі, вигідному нинішній владі, і їхні кроки підхоплюють та інформаційно підтримують її, влади, спікери.

Команда Януковича прагне повністю опанувати українське політичне поле за прикладом Росії, де навіть опозиція утворюється після дозволу Кремля. Ну а купку “відморожених”, що залишилися поза зоною контролю, щомісяця гамселять кийками на Тріумфальній площі в Москві.

Яценюк з моменту приходу Януковича до влади вів окрему від інших опозиційних сил лінію. Та й, власне, в опозицію він потрапив дивно — після того як, за його ж словами, не вдалося домовитися з новим президентом про посади. Тобто, про якесь ідеологічне підґрунтя опозиційної діяльності Яценюка не йдеться.

Загалом же, саме в сфері ідеологій Арсеній Петрович робить цікаві кульбіти. Згадаймо, що на президентські вибори він йшов як заправський євразієць дугінського зразку, а ось тепер перекваліфікувався в управдоми, пробачте, в нацдеми.

Та й Петро Порошенко, який був присутнім на акції Яценюка, теж відзначається широким колом політичних інтересів і зв`язків. Свого часу він входив до числа засновників Партії регіонів, потім очолював ліву “Солідарність”, перебував на керівних посадах у переважно ліберальній “Нашій Україні”, і ось тепер новий, націонал-демократичний етап в кар`єрі?

Щодо В`ячеслава Кириленка та Анатолія Матвієнка, то тут можна лише поспівчувати. Тимошенкофобія, як виявилося, річ заразна, і одного політика, майже Месію, ця хвороба з`їла. Та найгірше, що в підсумку через це поставлено під загрозу всю державу.

Не можна запідозрити, приміром, Тараса Стецьківа, Анатолія Гриценка, багатьох інших людей, в особливих симпатіях до лідера “Батьківщини”, якщо вже в ній вся заковика. Але вони були біля Софії 22 січня, виступали на мітингу. Очевидно тому, що впевнені у своїх силах, не бояться загубитися у чужій тіні.

Складання Яценюком іграшкової української мапи ж, з іншого боку, дало владі можливість продемонструвати, що єдиної опозиції немає, заявити, що на Софійську площу прийшло мало людей і натомість показати “позитивні” кадри з Контрактової.

Немає сумнівів в тому, що влада шляхом інформаційного та адміністративного тиску намагається всадити нарешті Яценюка в головне опозиційне “крісло”.

Але технології не всесильні, а українці не настільки примітивні. Та й про який позитив можна говорити на тлі мордобою в парламенті? Або, як новоявлені нацдеми можуть бути конструктивними до того, що виробляє у своєму відомстві Табачник?

В принципі, людей, які включилися у маніпулятивну гру, затіяну владою, можна називати як завгодно, тільки не опозицією.

Є час змагатися у політтехнологічній вправності, а є час, коли країну просто треба рятувати.

Ця азбучна істина відома з давніх-давен. “Хто взяв на себе приниження країни — стає государем, і хто прийняв на себе нещастя країни — стає володарем”, — спеціально для Арсенія Яценюка написано в давньокитайському трактаті “Дао де цзін”.

Мінливість політичних масок рано чи пізно набридає, і, зрештою, симпатії людей будуть з тими, хто показує їм своє справжнє обличчя.

Євген БУЛАВКА