Про підготовку до зими
В українських сховищах 12,3 млрд кубометрів газу. Ми видобуваємо більше газу, ніж споживаємо, тому щомісяця закачуємо в підземні сховищах більше мільярда кубів газу.
Але взимку ми споживатимемо більше, ніж видобуваємо. Зі сховищ ми не можемо підняти весь газ, коли захочемо — є добові обмеження пропускної здатності. Якщо буде холодна зима, навіть для покриття потреб населення нам потрібні будуть додаткові обсяги імпортованого газу — від 4 до 6 млрд кубометрів газу.
Втім до опалювального сезону малореально закачати 19 млрд кубометрів газу згідно з планом Кабміну. Причина — величезна ціна та технологічні обмеження щодо того, скільки газу на добу можна імпортувати і скільки — закачувати. Теоретична можливість є, практичної — немає.
З іншого боку, на рівні розуміння є, що, по-перше, мова йде про кризовий сценарій. По-друге, не так важливо забезпечити 19 млрд кубометрів газу саме у сховищах перед початком опалювального сезону. Важливо, щоби ці додаткові 4−6 млрд кубометрів газу були доступні в опалювальний сезон. Для нас краще, аби взимку газ заходив по трубі — це набагато ефективніше.
Як особисто я готуюся до зими? В мене є дизельний генератор і запас дизелю; є можливість обігріву житла як газом, так і за рахунок електроопалення; поряд є дрова; є теплий одяг і ковдри. Кожен українець має робити все можливе і неможливе, щоб краще підготуватися в умовах повномасшабної війни. І взагалі, ми не можемо собі дозволити марнувати природний газ при таких цінах в Європі.
Про гроші на імпорт газу
Питання імпорту — це питання фінансування з боку держави. “Нафтогазу” потрібно закуповувати імпортований газ по цінах, які в 10 разів більші, ніж ціна продажу.
У парламенті нещодавно був прийнятий пакет законів, що очікує на підпис президента. Це закон про компенсацію різниці в тарифах. Держава встановлює мораторій на підняття тарифів, але компенсує різницю.
Про яку суму йдеться? Спочатку мало бути 266 млрд грн, потім зменшилося до 180 млрд грн, але може бути збільшення. Це навіть питання не суми, а принципу. Відповідний закон або навіть просто нормативний акт Кабміну мав бути прийнятий ще у квітні.
Ми підписали контракт із ЄБРР на $300 млн, але ще не отримали грошей. По-перше, тому що цей контракт — під державні гарантії, а дотепер договір державних гарантій не підписаний міністром фінансів. Але дійсно, поки йде реструктуризація, у нас є розуміння, що цей процес поставлений на паузу.
Також намагаємося продати якісь активи, які нам зараз не потрібні, щоб ці кошти витратити на закупівлю газу.
Про закупівлю газу в українських компаній
Ми викуповуємо газ приватних компаній, більше ніж 100 млн кубометрів на місяць. Решту вони закачують у сховища. У нас немає грошей для того, аби викупити всі вільні обсяги. Потрібне фінансування з боку держави.
Ціна на ринку — близько 45 000 грн за 1000 кубометрів. Приватні компанії хочуть продавати нам ще дорожче. В окремих приватних видобувників, для розуміння, максимальна рента, за нашими розрахунками — 47 500 грн. Розумію їх біль. Останній місяць вони починають видобувати менше, ніж можуть, саме тому, що не можуть продати свій газ.
Кошти, які були на рахунках компанії, ми витратили на імпорт газу, який вже законтрактували, він іде. Чекаємо на реструктуризацію бондів. Ми чесно говоримо інвесторам: країні потрібно, аби ці кошти пішли на закупівлю газу. Також у нас конструктивне спілкування з урядом про плани фінансування імпорту з боку держави, є певні внутрішні резерви, плюс нам потрібно отримати додаткові доходи, щоб витратити їх на газ.
Про реструктуризацію євробондів
Будь-яка реструктуризація — це проблема. Ви приходите до кредиторів і говорите: ми не заплатимо вам зараз $390 млн, які ви хочете отримати. Люди, які кажуть, що річ у неправильній комунікації, просто не розуміють, про що говорять.
У формальній звітності, яка затверджена урядом, ми чесно говоримо, що були прибуткові минулого року і спроможні обслуговувати зобов’язання. Але ми не казали, що обов’язково заплатимо ці $390 млн, ніхто цього не обіцяв! Початок повномасштабної війни для всіх був шоком, але міжнародні партнери запевнили, що допомагатимуть Україні фінансувати всі її потреби. Були очікування, що завдяки цьому грошей буде достатньо, і на газ теж.
Що відбулося далі? Держава прийняла рішення проводити реструктуризацію всіх боргів, зокрема й національної компанії “Нафтогаз України”. Коли мені сказали, що є такий загальнодержавний процес, я одразу відповів: у “Нафтогазу” своя специфіка.
У нас є зовнішньоекономічна діяльність, на відміну від держави, від “Укренерго”, “Укравтодору”. Також наші облігації не гарантовані державою, на відміну від “Укренерго” і “Укравтодору”.
Але нам дали завдання: складно — не складно, робите, скільки можете. Я, скільки міг, робив свою роботу. Якщо є хтось інший, хто гарантує, що інвестори на це погодяться і уряд йому повірить, це рішення уряду, це життя. Якщо є кращий менеджер, будь ласка.
У мене немає бондів “Нафтогазу”. Це було б порушення закону, так званий insider trading. Бонди “Нафтогазу” розміщені на міжнародній біржі, insider trading — це типове правопорушення “білих комірців”, яке перевірятимуть відповідні органи за кордоном. Потрібно бути дуже нерозумною людиною, не дбати про свою міжнародну репутацію і не збиратися ніколи їхати за кордон, аби робити такі речі.
Про Фірташа, Коломойського та Ахметова
Ми багатьом незручні. Ми забрали облгази у Фірташа. Коломойський і Ахметов теж думають, що проблеми, які в них є — через “Нафтогаз” і через мене особисто.
У Ахметова можуть бути претензії до мене, тому що ДТЕК не може експортувати газ, а це — величезні кошти. У Коломойського — тому що його структури, які займаються нафтовим бізнесом, не могли робити те, що їм хотілося.
Найяскравіший приклад, зрозумілий для всіх — це Фірташ. Його газзбути втратили всіх споживачів, а облгази забирає держава і передає “Нафтогазу”. Зараз “Нафтогаз” — постачальник для близько 100% всіх побутових споживачів. Чи легко газзбути Фірташа віддали нам своїх клієнтів? Не легко. Але ситуація була дуже проста. У них не було газу для поставок.
До 1 травня між “Нафтогазом” і компанією Фірташа “Є-енергія” був контракт, за яким він отримував від “Нафтогазу” газ по 7,42 грн/кубометр і міг його спокійно перепродавати не тільки населенню, а ринкові ціни були потім в рази вищими. Це великі гроші — до 100 млрд грн за рік.
У травні не було регулятивних обмежень, вони теоретично могли підняти ціни для населення. Але ніхто цього не зробив. Я, до речі, сам здивувався: на ринку щонайменше 30 приватних постачальників! Усі вони очікували, що буде якесь рішення, що дозволить їм купувати дешевший газ, аби вони могли дешево його продавати. Цього не сталося.
Про стосунки з премʼєр-міністром
Кабмін може прийняти рішення про моє звільнення в будь-який час, це взагалі не питання. Посаду в “Нафтогазі” я не просив із самого початку, не просив продовжувати мені контракт, який закінчився 28 квітня. Повторюся, у мене дуже проста мета: щоб моя країна просто перемогла у війні.
Є керівник уряду, я — керівник найбільшої компанії України. У нас були і є питання на сотні мільярдів гривень, але не було і немає особистих конфліктів із премʼєр-міністром. У нас робочі відносини, ніколи не було сварок.
З Денисом Анатолійовичем у нас були різні відносини. В перші дні війни ми обіймалися і просто по-людськи виглядало так, що ми практично брати. У складні моменти ми могли відносно нервово обговорювати деякі теми. Є певні хвилі, напруження. І мені іноді психологічно дуже складно, і йому. Ми всі через це проходимо. Коли хтось гине, когось убивають, щось руйнують — усе непросто.
Раніше набагато частіше обговорювали газові питання з президентом. Але зараз я розумію, що у президента пріоритет — війна, тому навіть із цього погляду я набагато більше спілкуюся із премʼєр-міністром.
Про імпорт дизелю “трубою Медведчука”
Імпорт іде, але не в тих обсягах, які були навіть формально закладені у контракт із новим керівником “Укртранснафти”.
Фактично модель, яку організував новий менеджмент, полягає в тому, що вони просто надають транспортні послуги для імпортерів дизелю.
Я думав, що “Укртранснафта” буде закуповувати дизель у Європі і прокачувати вже власний дизель із Угорщини до України.
Все, що відбувалося навколо дизельної труби — це дуже нервовий процес. І я впевнений, що ця історія не закінчилася, і після війни там буде багато в чому розбиратися.
Ігор ОРЕЛ
