Олігархи, партії та вибори. Чому “слуги народу” обнулили ідею-фікс Зеленського

Між Кабінетом міністрів та керівництвом партії “Слуга народу” спалахнула законодавча війна. Суть у тому, що уряд на виконання обіцянок Володимира Зеленського розробив законопроект, який ліквідує тіньові схеми фінансування олігархами політичних партій. Однак ця ідея категорично не сподобалася верхівці партії “Слуга народу”, і в парламенті з'явився альтернативний законопроект, який уже одержав підтримку профільного комітету і незабаром може стати законом. Отже, “слуги народу” за мовчазною згодою офісу Зеленського зберегли схеми олігархічного фінансування.

Що обіцяв Зеленський

Нагадаємо, що два роки тому боротьба із олігархами була головною темою української політики. І ця боротьба не обмежувалася одним лише законом про олігархів. Наведемо коротку хронологію подій 2021 року:

• 2 червня Зеленський вніс проект закону про олігархів. Його повна назва: “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)”.

• 4 червня у відеозверненні до українців Зеленський анонсував: “Цей законопроект — лише перший крок. Це створення фундаменту для протидії олігархічному впливу”.

• 15 червня на форумі “Україна 30. Економіка без олігархів” у Києві Зеленський закликав на основі його законопроекту про олігархи якнайшвидше розробити пакет законодавчих ініціатив для подолання олігархічної системи. Він наголосив, що “політичні партії… повинні працювати без підтримки та впливу великого олігархічного капіталу”.

• 2 вересня, виступаючи у Стенфордському університеті під час свого візиту до США, Зеленський заявив, що Україна “мінімізує вплив олігархів на економіку та політику країни”.

• 23 вересня закон про олігархів ухвалено Верховною Радою.

• 5 листопада закон про олігархів підписано Зеленським.

• 24 листопада Кабмін розпорядженням №1582-р затвердив план заходів щодо запобігання зловживанню надмірним впливом особами, які мають значну економічну та політичну вагу у суспільному житті (олігархами). У цьому плані 15-м пунктом записано “мінімізацію потенційного олігархічного впливу на політичні партії та виборчі кампанії”. Для цього НАЗК у строк до вересня 2022 р. мало розробити законопроект про внесення змін до закону “Про політичні партії в Україні”.

Велика війна з Росією, звісно, не скасувала ці плани, але зсунула терміни. 1 лютого 2023 р. стало відомо, що НАЗК подало на затвердження до Кабміну законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо мінімізації потенційного олігархічного впливу на політичні партії, залучення до діяльності політичних партій осіб з інвалідністю та вдосконалення механізму державного фінансування статутної діяльності політичної партії”.

Як видно з цієї довгої назви, НАЗК втиснуло в один законопроект три ідеї щодо партій. Нас зараз цікавить перша з них — “мінімізація потенційного олігархічного впливу на політичні партії”. Це те, що пообіцяв українцям та західним партнерам Зеленський у 2021 році.

Мінімізація без мінімізації

Майже півроку проект лежав у Кабміні без руху. Нарешті, 24 червня уряд на своєму засіданні його затвердив. 26 червня проект було внесено Кабміном до Верховної Ради та зареєстровано за №9419, після чого з ним сталася дивна історія.

Дуже швидко було розроблено альтернативний йому депутатський законопроект. Його авторами записалися 35 нардепів. Його було зареєстровано 12 липня за №9419-1. Назва його також довга — “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо мінімізації потенційного олігархічного впливу на політичні партії, удосконалення механізмів державного фінансування та державного контролю за діяльністю політичних партій”. Знову ж таки, нас цікавить перша ідея, записана в назві: “мінімізація потенційного олігархічного впливу на політичні партії”. Так ось, у назві цю ідею записано, а в тексті проекту її немає. Розробники альтернативного проекту викинули пропозиції НАЗК, а власних не внесли.

Хтось наївний міг би сподіватися, що цю нісенітницю заблокує профільний комітет парламенту — з питань правової політики, який очолює “слуга народу” Денис Маслов. Але ні: 3 серпня комітет на своєму засіданні розглянув обидва законопроекти та рекомендував парламенту депутатський проект №9419-1 прийняти за основу, а урядовий проект №9419 відхилити.

Висновки комітету, підписані Масловим, могли б увійти до хрестоматії зразків, як вишукано називати чорне білим. Свій вибір на користь депутатського проекту комітет обґрунтував так: “Законопроект за реєстр. №9419-1 передусім має на меті відновлення звітування політичних партій та перевірок відповідних звітів. Враховуючи зазначене, на думку комітету, зміни, запропоновані законопроектом за реєстр. №9419-1, в більшій мірі відповідають заявленим цілям”.

Тобто логіка навиворіт тут така: проект №9419-1 взагалі не має на меті мінімізації впливу олігархів — і тому, на думку комітету, він більшою мірою відповідає заявленій меті мінімізації впливу олігархів.

Якщо хтось наївний тепер сподівається, що нісенітницю виправить Верховна Рада, то не заперечуватимемо йому. Просто наведемо першу трійку авторів проекту: перший віце-спікер парламенту Олександр Корнієнко, голова фракції партії “Слуга народу” Давид Арахамія, голова партії “Слуга народу” Олена Шуляк. Також до авторів увійшли голова фракції партії “Голос” Олександра Устінова, голова депутатської групи “Довіра” Олег Кулініч, колишній лідер забороненої ОПЗЖ Юрій Бойко.

Тож депутатський проект буде ухвалено, а обіцянка Зеленського та Кабміну мінімізувати вплив олігархів на партії тихо помре. І про це, звісно, не розкажуть на телемарафоні.

Олігархічна заначка на вибори

Головна норма урядового проекту №9419, яку викинули автори депутатського проекту, стосується обмеження розміру партійних внесків від однієї фізичної чи юридичної особи. Одразу наголосимо, що йдеться про гроші, які вимірюються в мільйонах гривень, яких 99,9% українців ніколи не бачили наживо.

У чинній редакції закону про партії записано, що сума внесків на підтримку партії від фізичної особи протягом року не може перевищувати 400 мінімальних зарплат, від юридичної особи — 800 мінімальних зарплат. Зараз мінімальна зарплата — це 6700 грн. У такому разі річний внесок обмежений сумою 2,68 млн грн для громадянина і 5,36 млн грн для фірми.

Ці норми поширюються на внески до виборчого фонду партії. Цей фонд, згідно з Виборчим кодексом, на парламентських виборах не може перевищувати 90 тис. мінімальних зарплат. Нині це 603 млн грн. Щоб зібрати цю суму, потрібно 225 спонсорів по 400 мінімальних зарплат.

Не секрет, як ця проблема вирішувалася досі: олігарх роздає кеш підставним особам, а ті одразу переказують ці гроші на партійний рахунок. І всі задоволені. Щоправда, журналісти потім можуть покопатися у звітності та виявити фіктивних спонсорів, які за все життя не заробляли таких сум. Але це може вплинути лише на імідж партії, а не на юридичний бік справи.

НАЗК про все це знає, напевно, не гірше за керівників партійних штабів. І у своєму законопроекті воно вдарило саме по цьому хворому місцю. По-перше, воно запропонувало знизити максимальний розмір річного внеску громадянина до 600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (ПМПО), а фірми — до 1200 ПМПО. Зараз ПМПО — це 2684 грн. У такому разі річний внесок було б обмежено сумою 1,61 млн грн для громадянина та 3,22 млн грн для фірми. Неважко підрахувати, що порівняно з чинними нормами максимальний внесок знизився б на 40%. І для наповнення виборчого фонду партії довелося шукати вже не 225, а 375 багатих спонсорів.

Але це не найстрашніше для системи фейкового спонсорування партій. Є ще й по-друге: річний внесок від громадянина чи фізичної особи-підприємця не може перевищувати 20% його сукупного доходу за останні п'ять календарних років. Аналогічно — річний внесок юридичної особи. На практиці це означає, що якщо фізична чи юридична особа захотіла подарувати своїй улюбленій партії, скажімо, 1 млн грн, то ця особа має підтвердити документами, що вона за останні п'ять років отримала дохід не менше 5 млн грн. Зрозуміло, що ця вимога значно ускладнила б тіньові схеми фінансування партій олігархами.

В урядовому проекті є ще одне цікаве уточнення. Замість формулювання “внесок на підтримку політичної партії” запропоновано писати “внесок на підтримку політичної партії (включно з місцевими організаціями політичної партії)”. Напевно, у НАЗК ця ідея виникла не на порожньому місці, а як відповідь на систематичні спроби використати місцеві партійні осередки для легалізації олігархічного фінансування партій.

Звісно, на виборах гуляють колосальні суми готівкою. Проте партіям потрібні і великі суми на офіційних рахунках, щоб оплачувати зовнішню рекламу, ролики на телебаченні і радіо, оренду приміщень, транспортні витрати, офіційні зарплати персоналу тощо.

При цьому олігарх не може проводити мільйонні внески через десятки своїх фірм — чинне законодавство каже, що якщо особа має вирішальний вплив на кілька компаній, то внески всіх цих компаній вважаються внеском однієї особи. Тому головним каналом легалізації олігархічного фінансування стали фейкові спонсори. І якщо керівництво “слуг народ” вирішило зберегти цю схему, це можна розцінювати як свого роду декларацію про наміри: як було раніше, так буде й надалі, а про обіцянки Зеленського забудьте.

Чому Банкова це допустила

Теоретично можна припустити, що для Банкової підступність Корнієнка, Арахамії та Шуляк стало повною несподіванкою. Але з моменту появи їхнього законопроекту №9419-1 пройшов уже майже місяць. Навіть якщо самого Зеленського зараз не хвилює доля його обіцянок, мусить хтось у його офісі курирувати внутрішню політику. І цей хтось мав достатньо часу, щоб зателефонувати до Дениса Маслова і сказати, що потрібно підтримувати урядовий законопроект, який реалізує обіцянку Зеленського мінімізувати вплив олігархів на партії.

Втім, більш імовірно, що жодної реальної боротьби з олігархією на Банковій не хотіли, а хотіли лише пустити пилюку в очі українцям і західним партнерам. Але навіть у такому разі бачимо нездатність Банкової грамотно організувати процес. Можна було від початку сказати прем'єру Денису Шмигалю, щоб він доручив розробку законопроекту Мін'юсту. Або, якщо вже допустили до процесу НАЗК, то ще взимку можна було сказати Шмигалю, щоб він відправив проект НАЗК на доопрацювання до того ж Мін'юсту.