ДАЙДЖЕСТ

Олексій Данілов: Росія розпадеться ще при нашому житті

[07:00 23 апреля 2022 года ] [ Українська правда, 22 квітня 2022 ]

Господь дає нам зараз шанс, і нам цей шанс треба не втратити. Тому що він уже неодноразово нам його надавав: в 91-му, в 2004-му, в 2014-му році.

Якщо ділити команду президента Зеленського на умовних “яструбів” та “голубів”, секретаря РНБО Олексія Данілова можна було би віднести до першої категорії.

Він був одним із ідеологів закриття телеканалів, що входили в орбіту кума Путіна Віктора Медведчука, та санкцій для проросійських політиків. РНБО за часів його керівництва стала одним із найефективніших інструментів влади Зеленського, у той час, коли дехто вважав ці рішення репресивними.

Данілов запевняє, що українська влада готувалася до війни і РНБО так само приймала усі необхідні рішення.

В інтерв'ю “Українській правді” Данілов розповідає про перші дні війни, замахи на президента, секретну зброю українців та чи вірить він особисто в мирний договір з росіянами.

— Зараз представники влади діляться на дві категорії: ті, хто був готовий до вторгнення, та ті, хто цього зовсім не очікував. Ви як секретар РНБО до якої категорії себе відносите?

— Починаючи з певного періоду часу, нам стала надходити інформація, що буде напад. 30-го жовтня вийшла перша публікація про скупчення військ у західних ЗМІ, це був Washington Post і ми навіть давали їм відповідь по цій ситуації.

Фактично підготовка до війни почалася набагато раніше. Ми були свідомі того, що Російська Федерація рано чи пізно буде намагатися забрати нашу країну. І одним із перших наших кроків був початок боротьби з п'ятою колоною, початок боротьби з їхнім інформаційним простором.

Сьогодні інформаційний простір — це одна з головних тем, яка буде протягом цієї війни багатьма аналітиками розглядатися, аналізуватися. Бо до того, що робить зараз з інформацією Російська Федерація, слово зомбування не зовсім підходить, це є зброя — дуже-дуже потужна.

Повертаючись до питання про напад: 6-го вересня 21-го року вийшла стаття Шойгу, яка мала назву “О новых городах Сибири”. Мало хто звернув увагу на цю публікацію, але ми на такі речі звертаємо увагу.

Уважно її тоді прочитавши, ми мали розуміння, що бажання за рахунок наших громадян, саме нашої країни, розбудовувати Сибір, як це вже було неодноразово, у них ніколи не зникне.

Шойгу прямо озвучив цей план — побудувати від 3 до 5 великих міст від 300 тисяч до мільйона населення. І, відповідно, це мали бути українці.

— Тобто це звідти, ви вважаєте, пішла ідея про табори, про які ще до вторгнення писали західні медіа?

— Звичайно. Коли вони це намоделювали, нам було зрозуміло, про що йдеться. Шойгу у своїй статті написав, що будуватимуть громадяни країн СНД.

Якщо подивитися на громадян країн СНД, тут же крім нашої нації, хто ще має будувати? Немає у інших народів спроможності, фізично такої кількості, щоб можна було реалізовувати такі проєкти. Тим паче, що стосується видобутку нафти і газу в Росії, переважна більшість це були наші громадяни, які їздили на заробітки.

Тому для нас напад, який стався, не був такою новиною. Але були неприємності, що Білорусь вирішила брати в усьому цьому участь.

Ми дійсно не очікували, що так буде. Я можу сказати, що за пару днів до цього були телефонні дзвінки міністру оборони Білорусі, і нас запевняли, що вони не будуть брати в цьом участі.

— За пару днів до 24-го лютого?

— Так, були дзвінки нашого голови прикордонної служби своєму білоруському колезі. Але, на жаль, так сталося, що територія Білорусі була безпосередньо використана для цього нападу.

— Якщо всі розуміли, що війна буде, чому все ж таки вона стала несподіванкою для вищого керівництва держави?

— Дивіться, війна — взагалі несподівана штука, це перше. Друге — ви не можете повністю прорахувати війну від слова ніяк. Тому що вона іде по своїх правилах, по своїх законах.

Якщо, умовно кажучи, вкласти в якісь формули, в якісь циркуляри ті чи інші дані щодо військових дій, то паралельно відбувається дуже багато інших подій, які впливають на ці процеси. І це треба розуміти. Якщо хтось каже, що до війни можна підготуватися — це примара. Ви не можете повністю підготуватися до війни.

І те, що сталося в Бучі, в Ірпені, в Гостомелі — це могло статися в будь-якій точці нашої країни.

— Зараз багато хто каже, що потрібно було займатися підготовкою та евакуацією населення, наприклад…

— Це кажуть люди, які не розбираються.

Наше населення ми нікуди евакуювати не могли, це по-перше. Це просто фізично було неможливо зробити. На сьогоднішній день іде війна, і у нас є території, з яких влада благає: “Давайте, від'їжджайте!”, а вони не хочуть цього робити.

Коли люди сидять і роздумують: “От, треба було евакуювати!”... Ну, послухайте, для цього треба було чітко розуміти, що це буде саме тут. Ми мали евакуювати всю країну, скажіть, будь ласка?

От треба було евакуювати Бучу. Ну, добре. А Чернігів треба було евакуювати? А Суми треба було евакуювати? А Херсон? А Миколаїв? Люди, які це кажуть, вони просто не уявляють масштабів і не уявляють, в який спосіб все це працює.

Інша справа, ми навіть уявити не могли, що росіяни, їхні війська будуть так поводитися з цивільним населенням. Це просто виходить за межі будь-якого здорового глузду.

А те, що готувалися, це було цілком зрозуміло, бо багато було і рішень Ради національної безпеки і оборони з цього приводу, було багато навчань, було сформовано офіцерський склад усіх батальйонів територіальної оборони. Ми тут разів 7 так точно проводили наради в апараті Ради щодо створення підрозділів тероборони.

Я дуже добре пам'ятаю, коли десь за тиждень, мабуть, а, може, навіть за 5 днів, у нас тут була велика нарада, і ми запросили Кличка і всіх комбатів у Києві, які були призначені керівниками територіальної оборони.

— Як і коли ви дізналися про вторгнення? Підозрюю, що раніше за інших?

— Вторгнення почалося в 3:40 в Луганській області на ділянці Мілове, але ми думали, що там вони заходять саме по території Донецької і Луганської областей. Ми вважали, що їхня мета після визнання “республік” забрати їх в межах областей.

Але потім вже через годину двадцять наступ почався скрізь. Я одразу поїхав до президента, там вже був Денис Монастирський, я приїхав другим. Володимир Олександрович був у білій сорочці, і мені це так, знаєте... запам'яталося...

Каже: “Ну, що? Будемо боротися!”

— Десь о 5:30 ви мені написали, що скликане термінове засідання РНБО, це я дуже добре пам'ятаю…

— Так, усі зібралися терміново. У нас проєкти рішення були заготовлені.

Я пам'ятаю, за день до цього у нас було засідання Радбезу про введення надзвичайного стану. Були пропозиції, що треба вводити воєнний стан, але тоді б нас звинуватили, що ми, ввівши воєнний стан, скажімо так, провокуємо російську сторону.

І у нас була зустріч із народними депутатами. Вона мені дуже так в пам'яті. Ми з ними сиділи в кабінеті у голови Верховної Ради. Голови всіх фракцій сидять, кожен пункт розглядають, я на них дивлюся і кажу: “Люди добрі, ви розумієте, що завтра вам треба буде зовсім інше рішення приймати, а ви тут зараз — кома не така, тут треба виправити”. Ну, наврочив.

А вже наступного дня, коли я зайшов в зал, представляючи указ президента, рішення Ради національної безпеки і оборони про воєнний стан, то зал був такий, знаєте, напружений, він був наелектризований.

Перші 3-4-5 днів війни — це взагалі найскладніші часи. Тому що в ці дні приймається дуже багато рішень, для багатьох вони є фундаментальні: хтось хоче збігти, хтось хоче якісь свої статки терміново вивезти. Перші дні вони абсолютно визначальні.

І в перші дні нам дуже багато надходило інформації, і вона підтверджувалася, про плани фізичного знищення нашого президента.

— Ви про це знали ще до початку війни?

— Усі повідомлення, які нам надавала розвідка партнерів, була про концтабори, фільтраційні лагеря, а також фізичне знищення президента і вищого політичного керівництва на першому місці.

І у мене була така доля, що я мав кожного разу президенту наголошувати про таку загрозу. І його це, звичайно, дратувало, але я не міг, у мене є циркуляр.

І вперше, це було 22-го лютого увечері о 19:10, коли ми отримали цілком таємний документ, де мова йшла, що найближчим часом може бути скоєно напад на президента.

Я відразу зв'язався з президентом, ми зустрілися, він каже: “Що, знову?”. Я кажу, що до цього треба дуже уважно відноситись, ви — вища посадова особа великої країни. І не треба з цим ні в якому разі жартувати, тому що це дуже серйозна річ.

Відповідно було повідомлено особисту охорону, голову Верховної Ради, прем'єр-міністра, керівника МВС, управління державної охорони.

— Чи був план на випадок, якщо росіяни все ж таки змогли б реалізувати план щодо ліквідації політичного керівництва?

— Я мав розмову з президентом в той самий день, і я чітко усвідомив, що наш президент нікуди звідси не збирається. Він сказав: “Я не можу це кинути, будь що буде, ми будемо лишатися тут, в Києві, тому що це столиця”. Пропозицій щодо того, щоб він покинув місто, було дуже багато.

Чи є у нас інші центри, звідки можна керувати країною і приймати рішення? Так, звичайно, вони є. Вони були у підготовленому стані, так само, як об'єкт номер один. Вони були до цього готові заздалегідь.

Я запитав потім президента, чи є якісь зауваження стосовно того комплексу, який був підготовлений, він каже: “Ні, все працює”.

І тут одна з головних і фундаментальних особливостей — під час війни обов'язково має бути зв'язок. І ми цьому приділяли дуже багато уваги. Ми заздалегідь зробили дуже багато роботи, щоби зв'язок був сталий, щоб він ні в якому разі не пропав.

Це дуже важливо. Тому що коли ви залишаєтеся без можливості, до якої ви звикли, то відразу у великої кількості населення виникає панічний настрій. Це питання, на яке мало хто звертає увагу.

Це було одне з наших фундаментальних завдань, які ми мали обов'язково зробити, тримати. Нам навіть в крайній день допомогли наші партнери — ми отримали додаткове обладнання. Ми його роздавали вже 24-го десь о 10-11 годині дня.

— Скажіть, будь ласка, щодо РНБО. Ми бачили, що РНБО була ньюзмейкером протягом усього останнього року. Як змінилися функції і завдання РНБО вже в активній фазі війни? І апарату, і самої РНБО?

— Ми працюємо так само, тільки по протоколах воєнного часу. У нас вони є, як і в кожної установи.

Десь за тиждень до війни ми проводили спільно з прем'єр-міністром Денисом Анатолійовичем Шмигалем в моїй присутності велику нараду в Кабінеті міністрів. Ми ще раз проговорювали, в який спосіб міністерства мають працювати, де вони мають знаходитися у разі критичної ситуації.

Все це було заздалегідь проговорено, заздалегідь визначено. Ми працюємо в звичному режимі. З'явилася також ставка Верховного Головнокомандувача.

Ну, і зараз військовий час — відповідно, вся повнота влади умовно переходить до військових. Вони відповідають за дуже багато питань.

В перші дні було багато бажаючих телефонувати Залужному для того, щоб пояснювати йому, як треба воювати. Були пропозиції від тих людей, які раніше цими питаннями займалися. Ми не відкидали нікого, місця на фронті вистачає всім. Інша справа, що є фронт, а є тил. Бажаючих в тилу працювати багато. На фронті, завдяки нашому народу, також багато.

…Повертаючись до 24-го лютого, після голосування про воєнний стан, президент запросив всіх голів фракцій до себе.

Була зустріч, де він сказав: “Давайте все, що було, ми забуваємо, працюємо як одна команда, ми — Україна, ми — одна команда, займаємося”. Не всі це витримали, тому що, на превеликий жаль, у багатьох політиків політична складова переважає національні інтереси.

Потім ми провели три селектори з усіма головами обласних державних адміністрацій, вони вже стали головами військових адміністрацій. Було на 9-ту годину, на 12-ту, на 15-ту і, якщо не помиляюсь, на 18-ту.

Ми подивилися, що всі знаходяться на своїх робочих місцях. Був один невеличкий трабл по одній області, але він відразу виправився.

— Ви зараз про Херсон? Там голова військової адміністрації виїхав через кілька днів після початку війни. Також там був розмінований перешийок, який мав бути замінованим, щоб ускладнити наступ… Чи можете ви дати оцінку цим фактам?

— Думаю, що прийде час, будемо розбиратися з усіма питаннями, які є. Під час війни з'ясовувати стосунки — це сама хибна справа. Нам треба зараз воювати.

Єдине, що хотів би застерегти: хто вважає, що перемога у нас вже в кишені, що все добре, і таке інше — враг підступний, враг непростий. Попереду ще дуже багато, слово “робота”, мабуть, тут не дуже коректно, дуже багато тих речей, які нам треба буде робити.

Це наш історичний шанс взагалі побудувати країну. Більш того, я можу сказати, що, якщо після закінчення війни в нашій країні будуть продовжувати існувати ті процеси, які були 30 років, то Господь нам цього не простить. І він не дасть нам можливості побудувати державу.

Маємо усвідомлювати, що має бути абсолютно нова держава — щира, відверта, така, як наш президент зараз. Те, що він робить, і те, що він зробив — це не очікував ніхто.

І я пишаюся, що у нас такий президент. Він — єдиний президент у світі, який мав можливість виступити майже у всіх провідних парламентах світу. Це спільна робота і Володимира Олександровича, і наших громадян, і основні, звичайно, наші військові.

Я можу вам зараз сказати, що одна з розвідок давала максимально 21 день для повного захоплення нашої країни, і війна мала би перейти в режим партизанської війни.

— Можна сказати, що нам одразу це пророкували — саме партизанську війну?

— Звичайно. Нам одразу пророкували партизанську війну, і вони вважали, що у нас не буде спроможності встояти проти другої армії світу.

І коли ми намагалися їм довести, що це не зовсім так, вони трошечки такі були роздратовані, що ми не усвідомлюємо, що ми не розуміємо всіх цих проблем. І всі їхні розрахунки вказували на те, що у нас спроможностей і можливостей не може бути.

Але є одна річ, яку я постійно казав їм — у мене дуже багато зустрічей було. Я їм казав, що у нас є одна зброя, про яку мало хто знає. І коли вони питали, що це за зброя, я їм казав, що це наша воля, воля нашого суспільства, воля нашого народу. Це є одна із самих потужних зброй, які сьогодні є. Це наша земля, нам нема куди з неї уходити.

— Десь у грудні, коли я спілкувалася зі своїми іноземними колегами, вони й собі говорили зі своїми джерелами у Кремлі, й аргументація Кремля полягала в тому, що Україна втомилася від війни і військові деморалізовані.

— “Вони не хочуть воювати, їм все це набридло”…

— Я так розумію, що таке саме повторювали і західні розвідки?

— Так. Але треба просто знати нашу душу. Вони її не знають. Нас багато хто не знає. Коли є загострення, людина відкривається.

Я вже казав, як самий старший, мабуть, в команді Володимира Олександровича, я проходив, умовно, 2004-ий, 2014-ий, але тоді суспільство було розділене.

А зараз це була єдина країна, і є єдиною країною, і більш того, вона і буде.

— Сьогодні під Києвом немає російських військ, у Чернігівській області немає військ, Сумська область також звільнена. Але ситуація на фронті залишається дуже складною.

Можете розказати про поточну ситуацію? І чи є вихід із того становища, в якому зараз опинився Маріуполь?

— Давайте повернемося до територій, про які ви сказали — Київська, Житомирська, Сумська, Чернігівська область. Вони були звільнені саме через наших військових, через опір.

По Сумській області я можу сказати, що слабо хто уявляє, як там працювали партизани. Сумська область була номер один по партизанському руху.

— Ви маєте на увазі лісників, так?

— Це неперевершені хлопці! Такі дядьки, знаєте, давали жару.

Я поїхав у Чернігів з керівником нашої прикордонної служби вшанувати пам'ять чернігівського отряду, територія якого була повністю знищена. Там ракети залітали в будівлю, пробивали стелю, вся техніка горіла — живого нічого немає.

Ми привезли прапори наші, і командир вишикував отряд, який лишився, стали піднімати прапор, і почали співати гімн. Я плакав. От я зараз вам кажу, і в мене сльози навертаються.

А потім ми зайшли в приміщення, яке було розбите: ні дверей, ні вікон, все повиносило і все розтрощено. А на стіні висить мапа України. Вона не впала, вона висить, вона ціла — з Кримом, з усіма територіями. Є місця, де трошечки підбита. Але вона висить, і вона ціла.

Ну, і коли я був у Харкові. Я не роблю селфі, не висвітлюю свої поїздки. У мене донька навчалася в Харкові, і у неї квартира прямо недалеко від адміністрації, яку знищили.

І коли їхали по Харкову, який під постійними обстрілами, на вулиці жіночка біля свого подвір'я прибирала. Дивишся на цих людей, як їх можна перемогти?

Те, що стосується Маріуполя. Я хочу, щоб ми з вами були свідомі того, що зараз завдяки тому, що хлопці там знаходяться, те, що вони там робили і роблять, вони відтягують на себе великі угрупування у російський військ саме на себе.

— Наскільки я розумію, мова йде про 14 тисяч російських військових?

— Ситуація складна. Але я можу сказати, що вона там ніколи не була легкою. Повірте, робиться все, що можливо і неможливо.

Це не треба казати, але я вам скажу, що коли ми почали туди відправляти гелікоптери вночі, і коли питали, що треба, вони просили боєприпаси. Ні воду, ні їжу, хоча це теж доставляли.

Повірте, якщо була б хоча б одна фізична можливість для того, щоб вирішити це питання, ми б його вирішили.

— Я хотіла би запитати щодо швидкої війни чи затяжної війни. Ви самі вже про це говорили. Нещодавно з'явилися заяви, що війна буде тривати ще кілька місяців, можливо, до кінця року. Ваше особисте враження, зважаючи на дані, на настрої росіян, в тому числі, як все це вплине на перемовний процес?

— Складне питання. Справа в тому, що в Росії почнуть відбуватися процеси. Я неодноразово казав, що результатом цієї ситуації буде розпад Російської Федерації. Вона розпадеться на частини як штучне утворення, і це буде при нашому житті.

Єдине, що я хочу сказати — що нам буде складно. І коли люди кажуть, що вже все пройшло, ні, ще будуть битви. І це все залежить від нашого війська. Ну, і, звичайно, від партнерів.

Тому що нам партнери спочатку дуже обережно надавали ті чи інші засоби, особливо це було в перші дні, тому що вони не вірили в нас. А потім степ бай степ ми стали отримувати, отримувати й отримувати. Я думаю, що ця допомога буде збільшуватися.

Більш того, в перший день, коли я мав розмову з президентом тет-а-тет, він знає мою позицію, я йому розповідав, вона збігається з його позицією, що нам треба самим боронити нашу країну, за нас цього робити ніхто не буде.

І чим міцніше буде стояти наша армія, чим міцніше будемо стояти ми, тим міцнішою буде ця допомога.

Те, що стосується Маріуполя, ми звертаємося до всіх, до кого тільки можливо, але маємо на увазі, що для декого саме Азовці, які там знаходяться, як червона ганчірка. Вони чомусь вважають, що вони є нацисти, як і всі ми.

Зараз ідуть перемовини, ви знаєте, що Офіс президента в процесі перемовин із Російською Федерацією. Коли вони почалися? Вони почалися майже відразу, пам'ятаєте, 28-го числа. І то були навіть не перемовини, то були консультації.

Чи потрібні вони були чи ні? Дивіться, нам потрібно було вирішити питання гуманітарних коридорів, нам з кимось треба було говорити, треба вирішувати питання обміну полоненим.

І хто вважає, що це зрада-зрада, що цього не треба робити, ми маємо розуміти, що це життя людей. І ми не можемо так відноситися, нам в будь-якому випадку з кимось треба говорити з цього приводу.

Чи мають тут бути посередники? Складно сказати, хто мав би бути посередником. Ми пам'ятаємо вже посередників німців і французів, які 8 років робили нам посередництво що стосується територій Донецької і Луганської областей, так звані формули Штайнмаєра. Вони наполягали на тому, що ми маємо під окупацією проводити вибори. Вони й до цього часу не розуміють, чому ми так на це звертаємо увагу.

Взагалі, я можу сказати, що Володимир Олександрович своєю поведінкою, своїми відвертими зверненнями поміняв політики багатьох країн.

Він пропонує повернути правду в політику. Не всі на це погоджуються, тому що звикли, знаєте, на телебаченні одне, у власному колі — друге, в парламенті — третє, для населення — четверте, а називати речі своїми іменами, називати так, як воно є, це те, чого бракує сучасним політикам.

— Апарат РНБО готує якусь аналітику для перемовин чи допомагає? Ви в цьому берете участь?

— Ні, ми в цьому участі не беремо, це окрема група.

Апарат кожного ранку готує для ставки Верховного Головнокомандувача звіт за день, який минув.

Нас не залучали до процесу перемовин, є окремі фахівці, вони всі відомі. Є людина, яка займалася Будапештським меморандумом, а потім в 97-му році займалася великим договором з Російською Федерацією… (посміхається — УП) У нього точно досвіду більше (мова йде про Олександра Чалого — УП).

— Ви взагалі особисто вірите у перспективу цих переговорів? Чи можна взагалі про щось домовлятися з Росією?

— Перемовини з Російською Федерацією — це дуже непроста робота. І наші надії можуть бути одні, а їхні дії можуть бути зовсім інші. І це було неодноразово.

І у росіян є одна проблема — вони вважають, що у нас не існує Конституції. І це їхня велика проблема. Їм для того, щоби спочатку про щось говорити, треба ознайомитися з нашим Основним законом. В нашій Конституції прописано дуже багато положень, які вони не визнають. Їм це треба пояснити, що Конституція — це Основний закон, який не може порушувати ніхто.

— Все ж таки щодо затяжної війни: перспектива цього яка?

— Це вкрай складне питання. В один “чудовий” момент в Росії може щось відбутися, і війна може відразу закінчитися.

— Вони ж хочуть якусь перемогу до 9-го травня. Що може бути умовною перемогою для них?

— Вони хочуть перемогу не до 9-го травня. Вони хочуть перемогу над нашою країною. Завдання їхнє не змінюється: знищення нашої країни, нашої нації, ну, і, відповідно, знищення президента.

Знищення президента у них має два моменти: або фізичне, або політичне. Фізичне у них не вдалося, тому що дуже багато було зроблено роботи, і я дуже вдячний одній із наших розвідок, потім ми зможемо розповісти, навіть покажемо дуже багато цікавих фактів з цих подій. Але вони можуть зараз спробувати займатися політичним знищенням.

Питання по дестабілізації нашої країни нікуди не дівається. Коли ми прийняли рішення на засіданні Ради національної безпеки і оборони, що всі телевізійні канали мають бути в одному інформаційному просторі, і ми всіх запросили до участі в телевізійному марафоні, в цьому випадку тут не про свободу слова, тут йдеться про існування країни.

Плюралізм думок, звичайно, має бути, але майте на увазі, що ми знаходимося у стані війни. У нас демократії і так було більш ніж достатньо. Хто що завгодно міг собі говорити, і ніякого за це не було покарання. Ми абсолютно демократична країна.

— Але якесь умовне перемир'я після 9-го травня може настати?

— Може наступити перемир'я. Але ми маємо на увазі, що до того часу, поки не буде перемоги чи однієї, чи іншої сторони, війна не закінчиться.

— Зараз багато говорять про можливість використання хімічної зброї, ядерної зброї. Чи є якийсь перелік дій у РНБО на рахунок цієї ситуації і, можливо, будуть якісь поради для населення?

— У нас була проведена велика робота. Були навчання з людьми, які безпосередньо відповідають за всі ці питання — раз.

По-друге — ми чітко давали завдання і його виконали, що стосується антидотів, у нас уже по лікарнях їх більш ніж достатньо.

Ми не хочемо нікого лякати, але кожен громадянин має бути обізнаний щодо даних загроз. Це не складно будь-кому зайти в інтернет і ознайомитися з тим, що треба робити в тих чи інших випадках.

Що стосується самої медичної системи, то вона на сьогоднішній день більш-менш готова до різних сценаріїв.

Справа в масштабах і на якій території, це буде відбуватися, якщо, не дай Бог, трапляться такі події, — де.

Що стосується ядерної зброї, там складніша ситуація. Але, тим не менш, ми так само готуємося до можливих подій. Є розуміння щодо препаратів, які треба приймати, з наявністю йоду, і чим треба захищатися в цій ситуації.

— Але ви особисто вірите в таку можливість?

— Я особисто дуже хотів не вірити в цю навалу, що сталася 24-го лютого. Я усвідомлював, що це буде, але вірити я не хотів. Я можу не вірити, але це може статися. Ми маємо до цього бути готові.

— Давайте тоді трохи поговоримо про санкційну політику. До війни вводилися санкції. Скажіть, будь ласка, чи плануєте ви вводити санкції по відношенню до чиновників, до депутатів, які, наприклад, залишили країну і не повернулися під час війни?

— За те, що вони покинули країну під час війни і не повернулися, за це, мабуть, не зовсім коректно казати про санкції, тут має бути якась інша міра покарання.

— Але списки ж можна оприлюднити, і РНБО могла би це зробити?

— Дивіться, от злякалася людина. Нацарювала тут свого часу великі статки. Жила собі спокійно, частину життя в Монако чи там де? Вони ж, як птахи перельотні. Вони полетіли туди, сюди. Тут щось змінилося.

Але ж вони живляться, умовно кажучи, на нашій території. Якщо вони вважають, що так може продовжуватися, я думаю, що вони глибоко помиляються. І не від мене це залежить, не від РНБО.

— Тобто можлива націоналізація активів?

— Я боюсь, що ті хлопці, які пройшли фронт, вони перші будуть у них питати: “Коли я був на фронті, коли гинули мої друзі, ти де був? Як ти допомагав? Ти сидів у Монако, в дорогих ресторанах? Тоді, коли моя дружина плакала вдома, щоб я лишився живий?”

Таких питань буде дуже багато. І тут не санкції, тут не РНБО.

— Але, можливо, варто створити державну політику в цій сфері, щоб не було самосудів?

— Ви знаєте, є вже закон про колаборантів. Він трошечки такий складний з точки зору виконання. Причому ми бачимо, що людина вже сьогодні є колаборантом, а ми поки проведемо слідство, поки пройде суд, де його шукати на той суд? Можна заочне засудження, але це така довгесенька процедура. І над цим потрібно думати.

Я можу сказати, що у нас існує закон про геопросторові дані, який ще не запрацював на повну потужність. Як закінчиться війна, я думаю, що це буде закон номер один. Завдячуючи цьому закону, ми маємо чітке уявлення, де чия власність, оскільки зараз вже з'явилося багато ділків, які готуються переписати власність. Вже йде шалений процес підготовки до переписування активів.

Але вони не розуміють, що, якщо ти хочеш заволодіти чиїмись активами під час війни, то до тебе буде більш ніж багато запитань. А сьогодні, крім місцевих “помічників” є й діячі з боку Російської Федерації.

— Тобто розуміння, що робити з власністю Медведчука, у вас є? Чи немає поки що?

— До речі, по Медведчуку. Я, по-перше, низько вклоняюся керівнику нашої контррозвідки і всім людям, які працюють в Службі безпеки, які вели розшук. Уявляєте, які були спокуси для того, щоб це не відбулося?

— Ви вірите, що його можна обміняти, і що росіяни зацікавлені в його обміні?

— Дивіться, я не знаю, навіщо він потрібен росіянам. Ви звернули увагу, де була пресконференція дружини Медведчука — у російській Рахунковій палаті. От вони туди завели цю панночку, і вона там розповідала, хто має врятувати Медведчука.

Те, що вони накрали не тільки в нашій країні, а і в росіян, ми з вами в цьому можемо бути більш ніж впевненими.

Повертаючись до майна, президент збирає нараду з цього приводу. Вже прийнятий закон про конфіскацію і націоналізацію майна Російської Федерації та її резидентів. У свою чергу Кабінет міністрів готує всі необхідні розпорядчі документи. Я думаю, що найближчим часом будемо мати рішення.

— Чи є вже розуміння, що робити з активами людей, які потрапили під міжнародні санкції? Наприклад, щодо великих російських бізнесменів — і Дерипаски, і Фрідмана. З ними що?

— Ми не можемо бавитися і сказати, що якщо весь цивілізований світ наклав санкції, а ми вводити їх не будемо. На підставі чого? На підставі того, що був фестиваль у Львові? Ну, добре. Але рано чи пізно треба щось обирати. Я люблю дуже джаз, але, друже, ти мав зробити вибір і мав це зробити 24-го числа.

От зверніть увагу, хто із російських олігархів робив якісь заяви? Вони перелякані. Вони живуть в тотальному страху. Ви ж були на зустрічі з президентом, коли він вам дав відповідь по Абрамовичу, що ним керує. Це виключно власні інтереси. У випадку з цими людьми така сама ситуація.

— Також мене особисто цікавить зміна політики в оборонній сфері. Очевидно, що після цієї війни вона має бути переглянута…

— Те, що через 10-15-20 років буде велика війна у світі, я в цьому більш ніж упевнений. Вона обов'язково буде.

Наші здобутки в оборонній сфері, те, що ми показали, що ми можемо виробляти, і наш потенціал, і наш розум, розум наших конструкторів, дуже важливий. У світі небагато таких країн, які мають подібні спроможності.

Інша справа, що ми маємо все це систематизувати і побудувати на такому міцному фундаменті, щоб воно все працювало максимально скоординовано на користь держави.

У нас є певні проблеми законодавчого рівня, коли законодавець визначає, що має бути в армії. Яке вони до цього мають відношення? Це свого часу, за Петра Олексійовича, пан Пашинський зробив.

Військові мають робити замовлення, це замовлення держава має забезпечити. І те, що замовили військові, має бути найсучасніше, воно має бути якісне і в достатній кількості. Тоді буде перемога.

Мало хто очікував, що наш український комплекс “Нептун” прибере з поля бою найпотужніший крейсер під назвою “Москва”.

Ми з вами мали тоді розмову, я казав — почекайте, він ще горить, але він 100% потоне. І він потонув саме 15-го числа.

Там загинуло дуже багато росіян. Чим ми ще відрізняємося? Ми глибоко шануємо всіх наших хлопців і дівчат, які, на жаль, гинуть на цій війні. А росіяни на своїх загиблих просто не звертають уваги, вони для них — що є, що немає, порожнє місце.

— А скільки загинуло на “Москві”, за нашими підрахунками?

— Ми вважаємо, що вони спасли 58 чоловік. Ми не можемо це стверджувати, але попередньо виходить, що так. Але вони це приховують. Всього було на крейсері 510 чоловік. Але якщо людини немає, нема що ховати, не потрібно проводити якусь церемонію. Пропав безвісти, зник. Ось така політика у росіян.

— З ваших слів я зрозуміла, що ви готуєтесь до війни, навіть якщо буде підписаний якийсь мирний договір? Що, війна може повернутися за кілька років?

— В будь-який час..Я не вірю в жоден мирний договір з Російською Федерацією. У нас за часи нашої історії їх було вже дуже і дуже багато. І вони їх постійно порушували.

— А що особисто для вас перемога? Всі зараз говорять про перемогу. Що для вас особисто як для Олексія Данілова буде перемогою?

— Перемога? Дивіться, я вважаю, що Господь дає нам зараз шанс, і нам цей шанс треба не втратити. Тому що він уже неодноразово нам його надавав: в 91-му, в 2004-му, в 2014-му році.

Але ми якось до цих шансів відносилися дуже невідповідально.

Але за цей шанс ми зараз сплачуємо дуже велику ціну. Ми платимо життями наших громадян, наших цивільних, наших діточок, які, як янголи, зараз там на небі дивляться. Ви знаєте, в мене багато онуків. До речі, в мене онук народився вже під час війни.

І коли починаєш про них думати, ти усвідомлюєш, чому до нас таке ставлення з боку росіян? Що ми їм поганого зробили, де ми їх, скажімо так, образили, чому вони до нас так відносяться?

Тільки тому, що вважають, що ми маємо бути у них десь там під їхнім чоботом? Це нам не підходить. Тому перемога для мене — це можливість врешті-решт побудувати країну.

А її можна побудувати тільки на правді.

Севгіль МУСАЄВА