Олександр Бічев: “Інвестори поки що не знаходяться. Зараз є лише “партнери”

Гірники вирішили, що немає сенсу видавати на-гора нові порції “чорного золота” через відсутність площ для його складування. Оскільки вугілля не має попиту, у підприємства немає коштів на виплату зарплати шахтарям. “Передстрайкову пожежу” днями вдалося загасити завдяки профільному міністерству: “Луганськвугілля” отримало певні квоти на відвантаження продукції. Але перспективи держпідприємства дуже туманні, якщо його сьогоднішні “партнери” не наважаться стати офіційним інвестором. Про свою тривогу за долю рідного підприємства в інтерв’ю “УК” розповів голова Луганського теркому профспілки працівників вугільної промисловості України Олександр БІЧЕВ.

— Чому на двох шахтах “Луганськвугілля” припинено видобуток, невже не можна працювати на запас?

— Рішення щодо припинення відвантаження вугілля на шахтах “Лутугінська” та імені 19 партз’їзду — не спонтанна акція. На складах скупчилося майже 70 тисяч тонн нереалізованого вугілля. Воно горить, перетворюється на золу. Ще трохи, і його буде неможливо продати. Якщо говорити про відповідальність сторін, які підписали Галузеву угоду, то її виконання міністерством, на наш погляд, позитивно охарактеризувати не можна. Виробнича ситуація у ДП “Луганськвугілля” дедалі більше набуває масштабів неконтрольованої або, навпаки, спланованої катастрофи.

— Чи є у вас підстави для таких серйозних підозр?

— У цілому по країні на складах вугільних підприємств накопичилося приблизно 4 млн тонн вугілля. Тому ця проблема актуальна для всієї галузі. На IX пленумі ЦК нашої профспілки з порядком денним “Про виконання Галузевої угоди й колективних договорів на підприємствах вугільної промисловості України в 2011 р.” про це говорили шість представників від нашої територіальної організації з 12 виступаючих.

— Можливо, причини слід шукати у тому, як здійснюється менеджмент на державних вугільних підприємствах?

— Люди хочуть і можуть працювати. У нас гірничими роботами підготовлено кілька очисних вибоїв, а деякі стоять без обладнання вже по три—чотири роки. Та й ситуація така з реалізацією не тільки в державних підприємств. Наприклад, на шахті “Білоріченська”, яка працює з інвестором (уже не входить у ДП, але залишається на обліку в нашій профспілковій організації). Там теж майже 90 тисяч тонн вугілля на складах. Причина відсутності реалізації вугілля — інша, але лихоманить тритисячний трудовий колектив: проблемою стала виплата зарплати.

— А ваш колектив теж “лихоманить”?

— Звичайно. Іде відтік кадрів із підприємства. У порівнянні з відповідним періодом минулого року чисельність працівників зменшилася на 565 чол. І йдуть не гірші. Прийому немає, молодь не тільки по закінченні навчальних закладів, а навіть для проходження виробничої практики на підприємство потрапити не може. Для цього навіть введений подекадний контроль руху кадрів.

Через відсутність грошей наші працівники забезпечені спецодягом, спецвзуттям лише на 10—11%. Півчобота виходить. А не хочеш ходити в одному чоботі — доведеться купувати на ринку. Брак фінансових коштів не дозволяє своєчасно й у повному обсязі фінансувати літню оздоровчу кампанію, вирішувати інші соціальні питання.

До того ж, у цьому році як ніколи погіршилося забезпечення трудящих паливом на побутові потреби на шахтах, які не працюють із видобутку вугілля.

— Нині собівартість однієї тонни товарної продукції “Луганськвугілля” становить 2152 гривні при середній ціні реалізації 630 гривень. Дорогувато...

— Це через те, що питання нормального фінансування техніко-економічної програми не вирішуються вже кілька років. І тим більш прикро, бо Президент України Віктор Федорович Янукович ще в лютому минулого року зазначив: видобуток вугілля має зрости до 100—105 мільйонів тонн на рік. Від цього залежить енергетична безпека країни.

— Але, можливо, таке завдання під силу лише за умови залучення інвесторів?

— Щоб підняти “Луганськвугілля” з того рівня, на якому воно нині, жоден інвестор не прийде. Скажімо, на шахтоуправлінні “Луганське” із трьох очисних вибоїв є один. Дві лави підготовлені гірничими роботами, але не заряджені обладнанням. Тож при плані 2670 тонн шахтоуправління видобуває 700 тонн на добу. Та й ті не реалізуються належним чином. По суті, треба було б зупиняти видобуток, як і на шахтах “Лутугінська” та імені 19 партз’їзду. Розуміємо також, що наше підприємство цілісним майновим комплексом ніхто не візьме. Занадто великими повинні бути фінансові вкладення.

— Рік тому в інтерв’ю нашій газеті керівник вашого підприємства відзначав певні побоювання гірників з приводу інвесторів...

— Тепер інші часи. Є шахти, де з квітня минулого року або з лютого нинішнього взагалі немає жодної лави (імені Артема, Фащевська). Гірники очисного забою змушені працювати на проходці, монтажі, обслуговуванні стаціонарного обладнання. Вони втрачають кваліфікацію. На цих підприємствах люди говорять: хто прийде, нам все одно. Утриманських настроїв немає.

Але в профільному міністерстві нам чітко дали зрозуміти: інвестори не тільки в чергу не шикуються, їх навіть не видно на горизонті. А в держави коштів немає.

— Минулого року обговорювався проект реорганізації вашого підприємства. Пропонувалося поділити “Луганськвугілля” на три структури.

— Зараз профспілка готова дати згоду на створення відокремленого підрозділу (шахти) зі складу ДП за умови, що знайдеться інвестор, концесіонер або той, хто візьме її в оренду. Інвестори поки що не знаходяться. Зараз у нас є лише “партнери”. Партнер та інвестор дуже відрізняються. Партнер — це людина або організація, які виділять гроші на придбання обладнання та оснащення, а потім їх забирають. Дай Боже, аби в тому самому обсязі, не більше. Інвестор — той, що вкладає гроші в майбутнє.

Тож уже кілька років обговорюються різні варіанти реформування нашого підприємства, залучення приватних інвестицій або кредитів банків. Та всі проекти залишаються на рівні розмов.

Але є й інші питання, які не прийнято обговорювати вголос. Що робити з людьми, які залишаться без роботи, якщо інвестиції не знайдуться, концесіонери не прийдуть? А виключати такий варіант не можна.

Тоді ми проводитимемо акції протесту в рамках існуючого законодавства.

Олена ОСОБОВА