Обмін нев’їздними: український прем’єр скасував візит до Білорусі

Днями до Білорусі не впустили українського медіаконсультанта Олега Хоменка, у зв’язку з чим парламентський комітет з питань свободи слова й інформації звернувся до Міністерства зовнішніх справ своєї держави з проханням висловити протест. “Ми вимагаємо оцінити дії Посольства України в Білорусі, котре не надало жодної підтримки Олегові Хоменку, та висловити протест проти дій білоруських прикордонників”, — повідомив член комітету Андрій Шевченко. За його словами, парламентський комітет з питань свободи й інформації написав три офіційні листи з приводу цього: до МЗС, комітету з закордонних справ та Посольства Білорусі в Україні.

Як розповів Олег Хоменок, до столиці сусідньої країни він їхав “консультувати місцевий видавничий дім”. При проходженні паспортного контролю в Мінську він дізнався, що є в списку осіб, яким заборонений в’їзд до Білорусі. Того самого дня літаком його відправили до Києва. При цьому Посольство України в Мінську допомогти йому нічим не змогло. Сам Хоменок пов’язує інцидент із тим, що він є радником з питань ЗМІ Internews Network — організації, діяльність якої в Білорусі перебуває поза законом. На сайті цієї компанії зазначено, що вона займається організацією та проведенням тренінгів для медіа.

Те, що трапилося, можна списати на алергію білоруської влади на діяльність недержавних ЗМІ, а відповідно вони не потребують консультантів, тим більш закордонних. Однак таке пояснення має доволі загальний характер. Тим більш, що Україна ніяких списків нев’їздних із Білорусі не складала і ніяк не пов’язана з рішеннями країн — членів Євросоюзу. Годі й казати про те, що в Україні така сама свобода слова й демократія, як у західній та центральній частині континенту. Звісно, пізнати щось можна, лише порівнявши. Те, що можуть собі дозволити журналісти в Україні, взагалі неможливо не лише в Мінську, а й у Москві. Саме тому візити осіб, пов’язаних зі ЗМІ, не вітаються та обмежуються у найрізноманітніші способи. Однак, найімовірніше, річ не в журналістиці та медіаконсультантах. Проблеми тут значно глибші та криються у політиці та загальній ситуації відносин двох країн.

В умовах загальноєвропейської ізоляції бацька Лукашенка діє за принципом прислів’я “куди кінь з копитом, туди й жаба з хвостом”. Якщо Москва взялася за торговельні війни з Україною, то як тут Мінську оминути такі події та не слідувати уторованим Кремлем шляхом.

Запальною іскрою до бочки з пальним стало начебто необережне висловлювання заступника міністра сільського господарства та продовольства Білорусі Надєжди Котковєц. Вона припустила те, що позиція Росії щодо заборони на ввезення українських сирів буде підтримана. І попри те, що жодних офіційних кроків щодо цього зроблено не було, дещо нервова відповідь з Києва не забарилася.

Наприкінці лютого Україна, посилаючись на чутки про випадки африканської чуми свиней у Білорусі, заборонила ввезення на свою територію білоруської свинини. Також були накладені заборони на імпорт молочної продукції — ветеринарна служба України заявила, що кількість антибіотиків у білоруському молоці перевищує допустимий рівень у чотири рази. А Білорусь, щоби помститися, заявила про наміри заборонити ввезення на свою територію українських продтоварів. До втілення такої погрози справи не дійшли, однак і Мінськ, і Київ взялися вигадувати й реалізовувати якісь дрібні перешкоди один одному. Українські фахівці почали вчащати до сусідів з інспекціями й аудитами підприємств-експортерів та місцевої ветслужби.

Певна річ, Мінськ звернувся по допомогу до свого старшого партнера з Митного союзу. У Россільгоспнагляді повідомили, що “у квітні ми плануємо перевірки низки українських підприємств, котрі постачають продукцію до Росії, у зв’язку з цим департамент ветеринарного продовольчого нагляду Білорусі звернувся з проханням перевірити ще раз низку компаній — постачальників до Білорусі”. Планується влаштувати перевірки близько 20 українських підприємств.

Продуктова війна спричинює чимало клопоту Білорусі, однак не надто позначається на взаємному товарообігові. Частка поставок до України не перевищує 1% загального продовольчого експорту. Для Мінська значно важливішими є добрі відносини з Росією, насамперед через енергетичні й інші преференції. Мова йде про $2 млрд та приблизно такий самий обсяг поставок продовольчих товарів у Росію. Нині для президента Алєксанда Лукашенка, який опинився ледь не в стані холодної війни з ЄС, підтримка Москви надважлива. В таких умовах бацька вирішив бути святішим за Папу Римського. Саме так він прокоментував причини, з яких наразі не вдалося укласти угоду про перетворення ЄврАзЕС на Євразійський економічний союз в інтерв’ю каналу Russia Today. “Ми були одностайні щодо укладання угоди (Москва й Мінськ. — Ред.). Казахстан висловив заперечення проти наших пропозицій”. Прямі вказівки на винуватця гальмування інтеграційних процесів. Вже давно б тісніше інтегрувалися, та Астана вередує та чинить перешкоди. Москва про це мовчить зі зрозумілих причин, а бацька догідливо бере на себе цю незавидну роль. Преференції треба відпрацьовувати. Куди подінешся, інакше станеться те, що Білорусь пережила торік.

Зі свого боку українська влада також демонструє категоричність. Посольство України в Мінську повідомило, що візит до Білорусі прем’єр-міністра Миколи Азарова, котрий мав відбутися 22—23 березня, “переноситься на незначний термін”.

Мати таку позицію Києву тим легше, тому що нині Білорусь є найслабшою ланкою Митного союзу та ЄврАзЕс. Візит президента Януковича до Москви та його перемовини там, як і передбачалося, мав ритуальний характер. Нічого домогтися не вдалося, та за нинішньої розстановки сил як у світі, так і в СНД, та у відносинах двох країн неможливо. Дії української влади дедалі більше дратують Москву. Було обіцяно синхронну ратифікацію угоди про вільну торгівлю Державною думою та Верховною Радою. В Білокам’яній угоду ратифікували, в Києві ж почали прискіпливо вивчати та ґрунтовно готувати зауваження та свою думку. Та про яку зону вільної торгівлі може йтися, якщо понад 50 особливо важливих для українського імпорту товарів виключені. Інакше кажучи, ними вільно не торгуватимуть.

До цього ще слід додати й посилення репресій проти Юлії Тимошенко. Влада в Києві готується до того, що Європейський суд з прав людини ухвалить у її справі виправдувальний вирок та зобов’яже скасувати вирок через порушення прав колишньої прем’єрки. Однак річ не лише в цьому. До того ж Юлія Тимошенко спричинює проблеми не лише з Брюсселем. Про них точиться чимало розмов, однак за своєю важливістю вони не найсуттєвіші. Москва вкотре отримує попередження, а якщо точніше, то новий-старий президент Владімір Путін, з приводу того, що може стати об’єктом нападок внаслідок встановлення непомірних цін на газ та інших капостей для українського експорту до Росії.

Безпосередньо на ВВП це не поширюватиметься. Зокрема, інформаційно та демонстративно, мовляв, Україна не Росія. Наразі на обмеженому майданчику ток-шоу на трьох каналах. Заразом завжди є можливість показати Кремлю, що двері в Європу не зачинені остаточно, а у руках Януковича-президента залишається можливість ще звернути на Захід. Лишень би дочекатися правильних підсумків парламентських виборів, а там із Юлією Тимошенко можна буде щось вирішити, якщо вона така дорога Брюсселю та Москві.

А щодо Білорусі Україна дотримуватиметься дедалі жорсткішої позиції. І безпосередньо внаслідок дій самого бацьки, однак більше, щоби показати Москві свою здатність створювати певні проблеми. Зокрема, що більше у Білорусі проблем із сусідами, то більше їх у Росії з Білоруссю.

А от ситуація у самій Білокам’яній аж ніяк не така, щоб відмахуватися від всього, що відбувається довкола. І відносини з Києвом набирають стратегічного характеру. Якщо нині до парламентських виборів в Україні не змусити Януковича піти на певні поступки, то після жовтня, коли, може, позиції в уряді Партії регіонів та її союзників послабшають, західний вітер на берегах Дніпра може пересилити східний. І тоді Москві буде запізно кулаками вимахувати.

Юрій РАЙХЕЛЬ