Новий подих російської опозиції?

Однак офіційні результати розбігалися з результатами різних соцопитувань за лютий не більше ніж на 10%. А звіти про близько 8.000 порушень, за даними передвиборчого штабу Прохорова, навіть за песимістичним сценарієм, охоплюють не більше 8 мільйонів жителів Росії — 8.000 помножити на середню кількість виборців на дільниці, 1.000 — тобто 8-9% виборців.

Це дозволяє стверджувати, що Путін виграв би вибори в першому турі за будь-яких обставин.

За цих умов проблема полягає не у фальсифікаціях, а в тому, що більшість населення чомусь безальтернативно підтримала Путіна. У цих умовах слід розібратися, чому так сталося, і що слід робити опозиції.

Хто голосує за Путіна

Чинний президент РФ є певним зразком “суспільного договору”, бо об'єднує в плані погляду на суспільство та політику більшість населення. Розглянемо ті суспільні групи, що підтримують Путіна, за їхніми уявленнями про модель влади й поглядами на розвиток Росії.

1. Працівники бюджетної сфери та пенсіонери.

Це люди, чий рівень життя повністю залежить від влади. Вони голосують за Путіна, тому що сподіваються на підвищення зарплати, котре постійно анонсується урядом Путіна. Вони не користуються інтернетом, мають погану освіту, не бачать сенсу контролювати владу та впливати на неї, перебувають під впливом засобів масової інформації та великої кількості міфів щодо різних загроз, внутрішніх і зовнішніх, страждають “синдромом каченяти” — консервативний спосіб мислення.

2. Монархісти та націоналісти.

Монархістами є виборці, що розчаровані в ліберальному державному устрої, але комунізм не схвалюють. У свідомості такого виборця доба монархії пов'язана з найбільшими успіхами Росії.

Націоналізм є цілком передбачуваною відповіддю на поширену державними ЗМІ “загрозу іммігрантів-інородців”. У цьому націоналісти зазвичай звинувачують місцеву владу, а не самого Путіна.

І монархісти, і націоналісти голосують за нього, оскільки він асоціюється з економічними успіхами нинішньої влади, жорсткістю досвідченого правителя та, як не дивно, збалансованою національною політикою.

Хто не голосує за Путіна

Виборці віддають свій голос за інші опозиційні сили — або тому, що розуміють значущість пов'язаних із Путіним політичних і економічних злочинів, або прагнуть оновлення застійної політичної стратегії своєї держави.

Більшість має власний ідеал розвитку держави, аналізує політичні програми всіх партій і кандидатів, користується інтернетом, є активними членами політичних партій. Значна частина таких людей не розуміє значення демократії для побудови здорового суспільства. Цінуючи, однак, власну свободу, вони принципово відрізняються від виборців Путіна, котрі цінять стабільність та даровані владою дотації.

1. Студентська молодь.

Залучені в політичні партії чи симпатики різного роду політичних течій, голосують за якісно нові зміни у владі та політиці. Отримують освіту нового типу, мають повний доступ до інформації, агресивно ставляться до спроб обмежити власну свободу, не поважають старше покоління за консерватизм мислення.

2. Працівники приватної сфери.

Не залежать від держави матеріально, але сповна відчувають її економічний тиск. Основними причинами не голосувати за Путіна є: високі внутрішні ціни на, здавалось би, нескінчені нафту й газ; постійно зростаючі тарифи; низька державна підтримка.

Орієнтуються в основному на популістичні гасла опозиційних партій про покращення рівня життя, але ретельно оцінюють соціогуманітарні пункти програм про внутрішню політику, освіту, медицину. У них є час і можливість цікавитися також зовнішньою політикою, тому вони підтримують покращення стосунків з усіма зовнішньополітичними партнерами Росії.

3. Підприємці.

Створюють значну частину економіки країни й діють у реальній сфері виробництва. Найсамостійніша верства виборців, що потерпає від ненаданих державою умов для конкуренції, відсутності прозорих умов для ведення бізнесу, засилля державного протекціонізму.

Реально оцінюють законодавство та розуміють, що саме в ньому слід змінити. Мають доступ до зовнішньої інформації, яка зазвичай не потрапляє до виборців Путіна, а також до галузевої аналітики та статистики. Отримали хорошу освіту, здебільшого західного зразка.

Пошук альтернативи

У такій ситуації опозиція:

— користується настроями лише поінформованих та свідомих виборців, тобто активної меншості;

— але, замість постійних та повних освітніх заходів, вживає прості гасла для громадян, котрі не розуміють важливості свого голосу на виборах та можливості змінити владу, тобто для більшості.

Цілком правильно опозиція робить ставку на загальне право висловлювати свою думку та координацію громадських активістів. Що ж вона може зробити, маючи великий стартовий ресурс поінформованих громадян?

1. Проводити освітні заходи з метою активнішого залучення виборців до політичної діяльності.

Опозиція має показати, що кадровий ресурс сильніший за фінансово-адміністративний — принцип меритократії. Метою такого кроку є перемога молоді різних політичних поглядів на виборах до місцевих органів влади. Нове покоління політиків спрямує свої зусилля на реформаторські ініціативи, очищення іміджу опозиційних політичних партій, висвітлення й блокування злочинних чи популістських рішень центральної влади, контроль за нею.

Також опозиційні до влади місцеві органи влади могли б сприяти реєстрації на виборах усіх політичних партій, і забезпечити максимальну явку опозиційного електорату.

Остаточною метою є донесення до центральної влади власної збалансованої програми розвитку країни, котра задовольнить абсолютну більшість опозиційного електорату, буде результатом масштабної дискусії та буде спрямована на інноваційну, а не стабілізуючу політику.

2. Проводити освітні заходи з метою активнішого залучення виборців до громадської діяльності.

Громадські об'єднання не ставлять за мету прихід до влади, але виховують людей із критичним мисленням, котрі могли б контролювати владу й не допускати ні фальсифікацій, ні поширення передвиборчої міфології.

Громадські організації також набагато більш ніж політичні, тяжіють до освітніх заходів та дебатів на економічну, гуманітарну, соціальну тематику. Вони можуть слугувати методом поповнення ідеологічної бази середнього виборця, котрий бере участь лише у виборах, але таким чином зможе критичніше ставитися до влади й голосувати за її оновлення.

За таких умов можливі різні варіанти голосування. Але в будь-якому разі воно вже не залежатиме від зомбування з боку центральної влади, буде критичнішим і забезпечить політичний плюралізм.

3. Залучати спостерігачів на виборах.

Ця ініціатива об'єднала всі політичні партії, що їх було представлено на виборах, а також членів Комітету виборців, раніше аполітичних. Спостерігачі бажали власноруч перевірити факт крадіжки голосів на виборах, і декому це вдалося.

Остаточна мета — не запобігти фальсифікаціям, а дати розуміння зміни влади, можливості впливу на політику й “колективної сили” широким верствам громадян.

Висновки

Враховуючи те, що російська влада за сотні років своєї історії створила аполітичний настрій у виборців, така ситуація потребує докорінної зміни.

Саме громадсько-політична освіта населення, руйнація монополії влади в інформаційному секторі, створення жвавої дискусії й залучення населення до активності — і допоможе опозиції. Адже остання ще вчора просто давала виборцям почитати свою програму, робила ставку на вибори в центральні органи влади, а не місцеві, жодним чином не створюючи умов для feedback.

Найголовніший злочин опозиції в тому, що вона зневажала народ Росії, ставилася до нього як до “лохторату”, а не мислячих людей, котрі хочуть змін у країні.

Ми хочемо, щоб опозиція зрозуміла свою значущість і перейшла з контрольованої владою політичної сфери — у громадську, освітню та інформаційну.

Нарешті, нам хотілося б, щоб українська влада сприяла в цьому російській опозиції. Але ми розуміємо, що це навряд чи станеться.

Олексій ЗДОРОВ, економіст, асоційований член Студентської колегії Національного університету “Києво-Могилянська академія”