Невдалий старт

“Осінній наступ” опозиції, який вирішила очолити Юлія Тимошенко, закінчився повним провалом. Так, звичайно, попереду ще річниця реального початку реальної Революції Гідності — 30 листопада-1 грудня. Але як показали останні події, нинішня опозиційна конфігурація не склалася. Тимошенко й Ляшко посварилися так, що, здається, нема більше куди сваритись. Натомість, у виграші — друга колона Опоблоку, “За життя” Рабиновича-Мураєва, який запишуть собі в піар-актив абсолютно популістичне рішення про відшкодування коштів ошуканим вкладникам кредитної спілки при банку “Михайлівський”. Адміністрації президента поки що вдалося відвести від себе небезпеку. Та чи надовго?

Очікувані події, які передували річниці початку двох майданів, вселяли острах. Адже незадоволення нинішньою владою — досить серйозне. І причини для нього очевидні. Влада й далі продовжує зосереджено фарбувати паркан, замість того, щоб лагодити будинок. Активно інтригувати замість того, щоб провадити адекватну зрозумілу політику. Все більше має хист до того, щоб домовлятися з “колишніми”, бо нових вона боїться й не розуміє.

Відтак, все це чітко відчувається з того боку. Було очевидно, що друга половина листопаду буде часом гарячою. Розуміли це й на Банковій. Тому вирішили діяти заздалегідь, на випередження.  Є підстави вважати, що сумнозвісний план “Шатун” народився в надрах саме АП.  Власне, ідея була досить проста: взяти реально існуючі дані перехоплення СБУ й густо розбавити їх “викидом” на тих, кого на Банковій вважали потенційно небезпечним в плані розхитування ситуації. Від єврооптимістів й до популістів. Це вже не говорячи про конспірологічні версії про те, що дані зі зламаних пошт Суркова були видані конкуруючим кремлівським угрупуванням так званих “силовиків”.

Читайте також: Відбір до нового сезону

Менше з тим, “викид” відбувся через “Народний фронт”, який ще й прийняв на себе весь негатив від недовіри до викладеної інформації. І хай там як, суспільство вже очікувало протестів та будь-яких політичних збурень з великою долею скепсису. Але це не зупинило Юлію Володимирівну, яка останнім часом у своєму маніакальному бажанні дорватися хоч до якоїсь реальної влади знову не гребує союзом з регіоналами, чи то пак — Опоблоком, його другою колоною — так званою партією “За життя” Рабиновича-Мураєва та вічним enfant terrible української політики Віктором Медведчуком. Мабуть, допомагають й явно куплені рейтинги, які дають що їй, що її неоковирним політичним партнерам захмарні цифри без серйозного обґрунтування.

Як би там не було, “вона” вирішила перейти у рішучий наступ. Який мав подвійне спрямування — вуличне та парламентське. Отже, з вулицею все більш-менш ясно. Спочатку мураєво-рабиновичська масовка за 25 грн. на годину мала надати потрібний градус протестами під Національним банком. А прямо напередодні 21 листопада в бій мали вступити перевірені “юлефани” — встановити намети, кухні й почати протест, в надії, що хтось-та точно приєднається. Й сценарій цілком реалізовувався — клоуни з секти “За життя під НБУ” махали прапорами, партія намагалася орендувати Жовтневий палац, кухні привезли поближче до Майдану. Ось тільки в останній момент втрутилася поліція, як доволі жорстко конфіскувала кухні на свою користь й не дала можливості для будь-яких провокацій. Та й очевидною стала неможливість зібрати реальних людей на протест. Бо ж бомж-двіж біля НБУ викликав у більшості людей хіба що усмішку, якщо не відверте роздратування.

Читайте також: Анонсований фальстарт

Натомість, основні події в цей момент відбувалися в кулуарах парламенту. Як видно, останні кілька тижнів сформований було блок опозиціонерів- нових і старих, не в останню чергу, стараннями Банкової дав тріщину. В особі головного вилоносця української політики Олега Ляшка, який не забажав приєднатися до атаки на Порошенка, хоча його сильно вмовляли. До того ж, є інформація, що наразі головним спонсором та союзником радикала є ніхто інший як Рінат Ахметов. Який, в свою чергу, має цілком дружні стосунки з нинішнім АП, спокійно продає вугілля з окупованого Донбасу, і не палає бажанням змінювати цю ситуацію. До того ж, має великі плани на окуповану нині територію Донбасу. Саме цим пояснюється й різке охолодження в стосунках між Ляшко та його давніми спонсорами з угрупування Фірташа-Льовочкіна. Яскравим свідченням чого стала бійка між Олегом Валерійовичем та Юрієм Бойком на погоджувальній раді фракцій в минулий понеділок. Тож, як не намагалися заколотники використати в сценарії, в причетності до якого підозрюють Медведчука, Олега Ляшка, це ні до чого не призвело. Але й не зупинило Юлію Володимирівну.

Отже, тут ідея була теж не сильно складною. Під шумок вуличних протестів мав бути зачитаний заклик до імпічменту Порошенка ніким іншим, як моральним авторитетом Юрієм Шухевичем. А далі Тимошенко з опоблоківцями мали розпочати “качати”. Не до кінця зрозуміло, яким чином очевидна меншість збиралася переламати через хребет решті парламенту, але це історія замовчує. Хоча навіщо було намагатися втемну використати Шухевича — теж не ясно. Особливо ж неприємною частиною цієї історії стали спроби використати в цьому сценарії допомогу людей, напряму пов’язаних з Віктором Медведчуком — мова про Білика та ще двох людей, яких люди з “Батьківщини” провели до парламенту і які мали, мабуть, допомогти у можливих силових акціях. Як і спроби створення якогось об’єднання патріотів — знову ж таки під омофором путінського представника в Україні. Не хочеться лізти у конспірологію, але як тут не згадати версії про те, що Тимошенко близька саме до Володимира Путіна ще з 1990-х, на відміну від Януковича, якому допомагало свого часу кремлівське угрупування на чолі з Медведєвим.

Сталося як сталося — Ляшко не дав використати себе і свого депутата у чужому сценарії, а потім обрушився з нищівною критикою з усім своїм запалом на Юлію Тимошенко, назвавши її “драною лисою” та “кремлівською зозулею”. Опоблок, який спочатку включився в процес і вустами Вілкула та Королевської навіть вимагав надати право виступу Шухевичу, швиденько відійшов у бік. Мураєв з Рабиновичем, отримавши подарунок від АП у вигляді закону про повернення грошей тим, хто повівся на лохотрон кредитної спілки при банку “Михайлівський”, побігли розповідати про свою перемогу та згортати акцію. А Юлія Тимошенко програла, залишившись без союзників, натомість, отримавши собі реального ворога в особі Ляшка та Банкової, яка не простить таких зухвалих спроб похитнути свою владу.

Читайте також: Час діяти за 150 грн на добу

Переможцями в цій ситуації може себе відчувати Рабинович-Мураєв, які зараз, здається, єдині ведуть активну політичну агітацію. Вони демонструють прекрасну здатність домовлятися, швиденько згорнувши протести після уступки Банкової у вигляді закону про відшкодування. А також, подейкують, арешту ТРЦ “Гулівер” — це був сигнал усім протестуючим, що за буйки заходити все ж не варто.

Не в програші й “Опоблок”, який тільки міцніє від будь-яких конфліктів у владі та серед іншої опозиції до нинішньої влади. Тактика екс-регіоналів така ж, як і 10 років тому. Поки ви чубитесь, ми набираємо силу й авторитет “міцних господарників”, при яких долар був по 8 й не було війни. Найгірше те, що на фоні політичного цирку чимало пасивної частини суспільства цілком можуть повестися на це. Бо ж активна частина наразі знаходиться в стані нерозуміння, що ж робити далі, коли кавалерійський наскок не вдався, знову влаштовувати революцію не випадає, а життя минає — система й не думає здаватися. В свою чергу, Петро Порошенку, який так відчайдушно намагався запевнити суспільство з теплих стін “Арсеналу”, що Майдан — це й був він, не варто почивати на лаврах. Так, на декілька місяців, скоріш за все, до весни, йому вдалося прибрати примару протестів проти себе. Однак чи надовго, не знає наразі ніхто.  

Богдан БУТКЕВИЧ