Національна корупційна стратегія

Не пам'ятаю, де і від кого вперше почув запитання: “кому і який треба дати хабар, щоб у цій країні нарешті почалася боротьба з корупцією?”.

Але чітко пам'ятаю, що саме ця їдка і глибока у своєму безвихідді фраза спливла у мене в пам'яті, коли я почув про підписання президентом чергової і цього разу не якої-небудь, а Національної антикорупційної стратегії на 2011-2015 роки.

В черговий раз гербовий папір президентської канцелярії змушений стерпіти лицемірство моменту.

Адже це ніщо інше, як роздуми батьків української корупції над власним дітищем. Я б навіть сказав, що в цьому присутній якийсь елемент самомилування влади.

Так відразу й не зрозумієш хвалиться або скаржиться президент тим фактом, що корупція, яку дбайливо десятиліттями вирощувала нинішня влада, розрослася до масштабів національного лиха.

Із документа випливає, що він розрахований на 4 роки президентства, які залишилися Віктору Януковичу, але більшість завдань стратегії прописані так, що їх можна виконувати ще не одне десятиліття, без будь-якого конкретного результату.

Невідомо куди поділися суперпрезидентскі повноваження і рішучість господарів Банкової. Адже сьогодні у них в руках є все необхідне, щоб не просторікувати, а робити.

Але філософствувати на тему боротьби з корупцією, попутно освоюючи кошти виділені на цю саму боротьбу, куди простіше аніж урізати собі і своїм товаришам державну пайку.

От і читаємо ми президентські думки, за які не знаєш де вхопитися, про проведення інституційної реформи, вдосконалення системи відбору і підготовки, зміну критеріїв оцінки ефективності, розробку системи заходів...

І як тут не постати недоречному питанню: як конкретно влада все це збирається робити? Як завжди?

А головне питання: що не так з усіма попередніми стратегіями?

У проекті реформ на 2010-2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” є багато букв про боротьбу з корупцією.

Теж саме і в програмах уряду Януковича “Відкритість, дієвість, результативність” від 17 квітня 2003, “Послідовність. Ефективність. Відповідальність” від 16 березня 2004, “Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2007-2011 роки” уряду Януковича 2006-2007 років, “Стратегії економічного та соціального розвитку України “Шляхом європейської інтеграції” на 2004-2015 роки.

Вочевидь, всі попередні стратегічні висоти в питаннях корупції владою вже взято і треба рухатися далі, виходити, так би мовити, на національний або, що там розмінюватися на дрібниці, на міжнаціональний рівень! Чи не так?

А нам з вами залишається тихо “пишатися досягненнями” і вчитуватися в скупі звіти, ціна яким — три копійки в базарний день.

За 9 місяців цього року кількість зареєстрованих фактів хабарництва знизилася на 1,1%. Однак хто повірить, що знизилося саме хабарництво?

За минулий рік 34% населення зізналися соціологам “Транспаренсі Інтернешнл”, що вони дають хабарі. А в позаминулому році — 21%.

Компанія “Лівела” через корупційну схему витягла з державного бюджету суму, сумірну з витратами на систему охорони здоров'я країни, з бізнесу — ще більше, і поклала комусь у кишеню.

Відбулася приватизація “Укртелекому” для одного власника.

КРУ повідомляє, що міністри нинішнього уряду зберігають всі схеми розкрадання державних коштів, кількість закупівель в одного постачальника зросла в рази.

Державний газ передається приватній компанії, ринок зерна монополізовано. Тим часом влада сором'язливо визнає, що однією з причин корупції є “несприятливий режим підприємницької діяльності та наявність економічних пільг для певних категорій підприємців”. То хто цей режим створив і культивує?

Замість законів, які б боролися з корупцією в Україні, з'явився корумпогенний Податковий кодекс і абсолютно безглуздий антикорупційний закон, який цілком можна було б назвати законом з легалізації корупції.

З нього вихолостили останні раціональні зерна і перетворили на м'яку іграшку влади.

Наприклад, спочатку в проекті йшлося про 50 тисяч гривень — мінімальні витрати чиновників до декларування. Поскаржившись, що дрібнувато, депутати співчутливо вирішили підняти цю планку до 150 тисяч.

Влада максимально спростила звільнення чиновників. Але це аж ніяк не антикорупційний захід, а засіб перерозподілу грошових потоків всередині держапарату і побудови вертикалі контролю, щоб чиновники не забували ділитися з “вищестоящими”.

За словами ряду послів Великої сімки, бізнесменам в Україні вже майже не залишилося сил терпіти корупцію, половина вартості державних робіт лягає в “кишені” і “ми не будемо вкладати гроші в країну до тих пір, поки хабарництво не буде припинено”.

Така прямота іноземних дипломатів не тільки ілюструє масштаб проблеми, але і прямо висловлює ультиматум — “стримайте свій апетит і зробіть же хоч що-небудь для країни”.

І схоже, черговий тюнінг антикорупційної стратегії відбувся саме для того, щоб потішити іноземних дипломатів — хотіли стратегії, ось вам і не займайте нас до 2015 року.

А поки Україна за рівнем корупції, згідно з дослідженням того ж “Транспаренсі Інтернешнл”, зайняла “почесне” 134-е місце поруч зі Сьєрра-Леоне і Зімбабве.

Далі відступати нікуди — позаду Камерун.

Андрій ПИШНИЙ