Наступ Коломойського. Чому антикорупційні органи допомагають олігарху?

НАБУ вилучило документи юристів Нацбанку під час підготовки до суду Лондона у справі “Приватбанку”, відкрило кримінальне провадження щодо мера Дніпра, а низка екс-членів НКРЕКП отримала “підозри”. У НАЗК виникли претензії до е-декларації глави НБУ за 2015—2017 роки. Що відбувається?

Насправді всі розуміють, що відбувається, але не всі кажуть про це вголос. Фінансист Сергій Фурса написав у своєму блозі, що вилучення НАБУ документів юристів, які представляють Нацбанк у судовому процесі проти колишніх власників “Приватбанку”, чітко демонструє, на чиєму боці веде гру НАБУ. Завдяки цьому Ігор Коломойський, як зацікавлена особа, здійснив мрію будь-якого адвоката: він знає аргументи супротивника.

У цьому ж руслі відбувається різкий тиск Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) на главу Національного банку Ярослава Смолія. Смолій не зупиняє процеси державного “Приватбанку” в судах Великобританії і Швейцарії, мета яких — змусити Коломойського повернути виведені мільярди. До того ж Нацбанк не погоджується з рішенням Окружного адміністративного суду Києва про незаконність націоналізації “Приватбанку”. А це аж ніяк неприпустимо.

І раптом з’ясувалося, що Смолій не вніс до декларації за 2015, 2016 і 2017 роки дані на 18 млн грн, занизив вартість нежитлової нерухомості та не задекларував дохід, нарахований його дружині у вигляді відсотків. І що найцікавіше: НАЗК помітило це тільки нині. І відразу — сигнал до НАБУ.

За аналогічною схемою НАЗК і НАБУ відкрили кримінальне провадження за фактом можливого недекларування (в 2016—2017 роках) мером Дніпра Борисом Філатовим майна на сміхотворний 1 млн грн. Натомість Філатов задекларував $1,1 млн і 1,4 млн грн, а також всю свою нерухомість і транспортні засоби. А самі об’єкти претензій НАЗК довго потішали Facebook-спільноту.

Паралельно НАБУ активно опрацьовує членів НКРЕКУ, які затвердили формулу “Роттердам +”. “Підозри” пред’явлені шести особам, одного з колишніх членів НКРЕКП, главу компанії “Оператор ринку” Володимира Євдокимова заарештували і випустили під заставу в 2 млн грн. Але основне полювання триває на екс-главу НКРЕКП Дмитра Вовка.

Що не заважає самому Коломойському встановити контроль над державною генеруючою компанією “Центренерго” і постачати туди російське вугілля за ціною вище будь-якого “Роттердам+”.

Як сказав в одному із телеефірів на “Еспресо” експерт Борис Кушнірук: “НАБУ і ГШР стають виконавцями Коломойського, справи, які вони розглядають, причетні до його інтересів. Вони роблять ці послуги”. Виникає два питання: навіщо Коломойському це треба, і чому новостворені правоохоронні органи настільки толерантні?

Навіщо це Коломойському?

Мотив протистояння Ігоря Валерійовича з колишнім президентом і екс-главою Нацбанку очевидний: у них поміж собою особисті рахунки. До Валерії Гонтаревої претензія одна — націоналізація “Приватбанку”. Смолій отримує удари рикошетом. Що стосується Петра Порошенка, то спостерігачі сперечаються: чи примушує його Коломойський виплатити “компенсації” за завдані незручності, чи справді хоче влаштувати “тюремні Мальдіви”. Але справа в іншому — це рівнозначні персони.

Те ж стосується і Рината Ахметова, у тарифній боротьбі з яким Коломойський віднедавна успішно виграє. Як відомо, Окружний адміністративний суд Києва призупинив дію єдиного тарифу “Укренерго” персонально для його підприємств (як позивачів): Нікопольського і Запорізького заводів феросплавів, Дніпроазоту, Марганецького та Покровського ГЗК. Таким чином, мета — отримувати електроенергію за спеціальними цінами — на цьому етапі досягнута.

Для чого тоді наш герой спускається на нижчий “левел” і оголошує війну, скажімо, Дмитру Вовку і членам НКРЕКП? Олігарх, який воює з держменеджментом, виглядає несолідно. Мабуть, Вовк дратує його заявами про те, що мета тиску в межах справи “Роттердам +” — це отримати пільгові тарифи на електроенергію для своїх енергонеефективних застарілих феросплавних заводів, у собівартості яких витрати на електроенергію становлять 50%.

У суворі часи Януковича, зокрема в 2013 році, ці заводи заощадили завдяки пільговому тарифу майже 2 млрд грн ($250 млн). Інвестзобов’язання із енергозбереження на 161 млн грн ($20 млн) не були виконані. Коли тарифи зросли, витрати феросплавних заводів лише за 2016—2017 роки додатково зросли на 4 млрд грн.

Загалом ця інформація не є секретом. Але нагадування про такі деталі дратують Ігоря Валерійовича, оскільки ламають його концепцію, що країну грабували тільки Ринат Ахметов і Вадим Новинський (разом з екс-президентом, що долучився до них), яку він наполегливо оголошує у своїх інтерв’ю. 

Проблеми дніпровського градоначальника Бориса Філатова так само пов’язані з тим, що він пригрозив Коломойському оприлюдненням компромату. Філатову і справді є що сказати. Він був свідком входження групи “Приват” в “Укртатнафту” і Південний ГЗК, багато знає про рейдерство, ФК “Дніпро”, “офшорну бухгалтерію” та інше. Є кілька актуальних конфліктів інтересів, зокрема спроби повернути аеропорт у власність міста.

Не кажучи вже про те, що Філатов — гострий на язик персонаж. “У нас (з Коломойським. — Ред.) тепер довгий серіал. Щоразу, коли я бачитиму про себе історію по “1+1”, я розповідатиму бл**ь якусь історію на YouTube. Понад те, я цього хочу. Я мрію про той день, коли покину крісло мера бл**ь, сидітиму в YouTube і гавкатитиму, як собака. Хочу помінятися місцем з Дубинським. Буду мочити з екранів олігархів. Люди ж не люблять олігархів”, — це із сказаного Філатовим.

Чому НАБУ і НАЗК не чинять опір?

Чому ж НАБУ і НАЗК покірно реагують на рефлексії однієї конкретної людини? Проблема в тому, що в НАБУ і НАЗК працюють звичайні люди зі звичайним страхом, емоціями і переживаннями. Керівництво НАЗК взагалі перебуває у стані розгубленості через призначення нового генпрокурора Руслана Рябошапки, який покинув їхнє відомство зі скандалом і претензіями до Наталії Корчак. Її наступник і нинішній керівник НАЗК Олександр Мангул розуміє, що висить на волосині через зв’язки з БПП і колишнім президентом.

Доля НАБУ і САП ще сумніша. Поява безстрашних, непідкупних і справедливих органів щодо викорінення корупції, незалежних від влади й олігархату, спеціально виведених за рамки традиційних правоохоронних органів, яких на Заході визнали непридатними до перевиховання, була однією з умов економічних і візових преференцій, отриманих Україною.

І спочатку все йшло за планом. Згадаймо “бурштинові перформанси” з Бориславом Розенблатом і Максимом Поляковим, спецагента Катерину, соціальний резонанс від оприлюднення е-декларацій чиновників.

Але перші яскраві спецоперації зрештою виявилися пшиком. Розенблат, який відбувся легким переляком, тепер “доганяє” главу НАБУ Артема Ситника аудіозаписами з виборів у США. Почалися взаємні інтриги НАБУ, САП і НАЗК: мікрофони в акваріумі Назара Холодницького, відпочинок в мисливському будиночку Артема Ситника, візити детективів НАБУ до свекрухи Наталії Корчак і таке інше. Фактично це стало найсильнішим демотиватором для людей, які прийшли в нові органи з ідеєю. І сигналом до колабораціонізму — для решти.

Натомість так співпало, що напередодні радикальної зміни політичного ландшафту України нові антикорупційні органи через внутрішньополітичні обставини у США втратили пряму підтримку американського посольства і західних інституцій загалом.

Логічно було б Зе-команді вгамувати свого “хрещеного батька”, заборонивши йому впливати на державні антикорупційні органи. Або хоча б послати меседж НАБУ і НАЗК, з якого їм стало б зрозуміло, що їхнє перетворення на інструмент помсти і переділу власності в інтересах однієї людини викликає стурбованість і невдоволення нової влади.

Але Зе-команда цього не робить. Можливо, окремих осіб у новій владі просто тішить те, що відбувається. Або чекають, що “дядько” награється в помсту, і проблема сама по собі зникне.

Є ще одна версія, яка пояснює, чому Ігорю Валерійовичу нині дозволяють все. Як стверджує волонтер Роман Доник, оточення Коломойського його більше не боїться, приклад Філатова незабаром можуть наслідувати інші впливові фігури. “І тут можливі варіанти. Й інтереси можуть не збігтися. І ще хтось може вирішити, що дати по зубах кволому олігарху не так складно і навіть трохи весело”, — вважає блогер.

Поки ж Коломойський стає своєрідною українською версією молдавського Плахотнюка.  Чи відбудеться чергова міграція українського олігарха, на кшталт того, що сталося із Плахотнюком? Складно сказати. Проте НАБУ та САП чомусь вирішили розділити разом із українським олігархом репутаційні ризики.

Інна МИХАЙЛІВСЬКА