На комбайні — до рекордів!

“Середня врожайність пшениці цьогоріч у нас виходить 30 центнерів iз гектара. Якщо порівняти з південними областями, то це, може, й небагато. Але якщо зважити, що у нашому регіоні 54 дні падав дощ, то, я вважаю, результат пристойний. Озимої пшениці посіяли 880 гектарів, комору для зберігання маємо власну, тому можемо сподіватися, що притримаємо зерно до того моменту, коли ціна на нього зросте до минулорічної. Так що будемо з прибутком, — директор господарства “Саливінківське” Ігор Майко ділиться своїми планами з журналістами. — Тому вважаю, що обрана нами стратегія є правильною”.

Вирощують у Саливінках—2 не тільки найзатребуваніший експортний продукт. “Ось збільшили посіви гречки, — продовжує Майко. — Дуже, скажу вам, вигідна культура: затрати на вирощування мінімальні, а ціна цього року різко піднялася. І ми дуже сумніваємося, що надалі вона може впасти”. Але “родзинка” господарства — 76 гектарів експериментального полігону — поля, на якому разом iз фахівцями Національної академії аграрних наук вони апробовують сорти сільськогосподарських культур, розроблені українськими науковцями. І хоча задоволення це не з дешевих, академіки отримують наукові дані та рекомендації для різних регіонів держави, а “Саливінківське” — підказку, що саме, коли саме і як саме слід вирощувати на землях району. Утворення полігону і вважає Ігор Майко стратегією їхнього господарства.

З мрією (острахом) про дешевий цукор

...В Україні намолочено вже 30 млн. тонн збіжжя — всього комбайни проїхали вже по 10 млн. гектарів ріллі. Середня врожайність — 29,9 ц/га. При цьому співвідношення продовольчої пшениці і фуражної, якщо вірити попереднім даним міністра аграрної політики Миколи Присяжнюка, становить 60 до 40 відсотків. До цього таких феєричних показників наша держава добивалася тільки в 1990 і 2008 роках. Натхненне успіхами, галузеве міністерство днями вчергове підвищило прогноз врожаю, причому одразу на цілих 8,5%! Раніше, нагадаємо, вважалося, що вітчизняні селяни зберуть 43 млн. тонн зерна, потім 47, а тепер ми чекаємо цифри 51 мільйон тонн. І якщо погода не зупинить комбайнерів, то цю цифру можуть також змінити у бік збільшення.

Щоправда, урядові прогнози є завжди трохи вищими за дані незалежних експертів. Та навіть попри це, вже сьогодні ми стаємо свідками кількох аграрних рекордів. Перший — небувалий досі врожай цукрового буряку. Йдеться про 17 млн. тонн коренеплодів, з яких можна зварити понад 2 млн. тонн цукру. Це більше, ніж споживають українці. Додамо до цього перехідні запаси плюс імпортний цукор, який ми почали закуповувати під час його дефіциту, що виник кілька років тому. Як наслідок, експерти очікують падіння цін на цукор—пісок. Безумовний плюс для споживачів, але мінус для аграріїв — вартість їхнього товару може впасти. Як жартома підсумував Ігор Майко — в українського селянина є дві біди: коли вродило мало, і коли він виростив надто багато...

Ще один рекорд — “кукурудзяний”. Оскільки попит на фуражне зерно зростає швидше, ніж на продовольче, торік селянам порекомендували збільшити посіви під кукурудзу на 20%. Ті, як не дивно, послухали і відвели під цю культуру цілих 3,7 млн. га. Відтак країна отримала зростання врожаю кукурудзи на цілих 70% — 17 замість минулорічних 10 млн. тонн! Залишки підуть на експорт. За підрахунками Миколи Присяжнюка, Україна зможе зайняти друге або третє місце за експортом кукурудзи. І перше — за експортом ячменю. До речі, наша країна вже упродовж кількох років є безумовним світовим лідером щодо експорту соняшникової олії — “тримає” 60% світового ринку.

Стаханівці від плуга?

Утiм рекордний нині 51 млн. тонн — це аж ніяк не межа потенційних можливостей українських полів. НААН України розробила програму “Зерно України”, за якою наша держава може вийти на виробництво 80 млн. тонн зерна щорічно. “Генетичний потенціал сортів зернових вітчизняної селекції нині використовується на 30—35%, — пояснив ідею президент Національної академії аграрних наук Микола Безуглий. — Натомість сучасні технології дозволяють збільшити цю цифру до 75%. В окремих господарствах досягають такого результату”. Програма передбачає суттєве зростання обсягів експорту — до 45 млн. тонн щороку. Нині, для порівняння, ми продали за кордон 12 млн. тонн збіжжя, торік — 21 млн. тонн. Тож гіпотетичні 45 млн. — це фактично лідируюча позиція на світовому ринку, потреби якого у перспективі будуть тільки зростати.

“Наанівці” — в ім’я майбутнього експортного прориву — навіть порадили змінити структуру посівних площ. “Ми плануємо замінити 700 тисяч гектарів озимої пшениці у північних і західних областях на озиме тритикале. Ця культура дешевша, більш морозостійка, у неї є стійкість жита і водночас вона дає кращий урожай. На недостатньо зрошуваній південній частині степу пропонуємо замінити яровий ячмінь на зернове сорго — за чотири роки збільшити площі під цю культуру з 50 до 500 тисяч гектарів”, — сказав Безуглий. Зміни, за його словами, торкнуться і логістичної схеми вирощування. “Ми розглядаємо дві зони: степову, наближену до портів. Вона — експортно орієнтована. А у східній, північній і західній зонах вирощуватимемо збіжжя для власних потреб, насамперед для розвитку тваринництва. Такий поділ пов’язаний із зменшенням затрат на перевезення”, — сказав академік.

Найбільша перепона для реалізації масштабних перетворень — фінансування. Тільки на закупку сільгосптехніки треба витратити 224 млрд. грн. І заощадити тут не вдасться. “Треба, аби ми збирали врожай не 30—35 днів, а хоча би 10—15. Бо кожен зайвий день збиральної кампанії — це втрати”, — каже академік, секретар відділення рослинництва НААН Олександр Іващенко. Розв’язати проблему влада намагатиметься за допомогою скасування мораторію та організації земельного банку, який має запрацювати вже наступного року. “Кредит видаватимуть під 8—9% під заставу землі, якщо ти власник, або під заставу права оренди. Друге джерело доходу — створення приватних лізингових компаній, які організовуватимуть великі заводи—виробники або банківські установи”, — сказав Микола Безуглий.

Для великих змін в українському аграрному виробництві не вистачає кадрів і технічного забезпечення. “Вирішальною ж є культура землеробства, — підсумовує Іващенко. — У господарствах, які дотримуються агротехнічних норм, отримують хороші результати, навіть якщо підвела погода”. Якщо ж наша держава планує бути експортним лідером, незважаючи на погодні умови, то іншого шляху у нас просто нема.

Стада чекають на реформу

...З кадровими проблемами стикаються й у “Саливінківському”. “Київ поряд, ніхто працювати у селі не хоче, — скаржиться директор. — Хоча середня зарплата у нас за сільськими мірками пристойна — 1600 гривень”. Мало сприяє розвитку державного сільськогосподарського підприємства й податкова політика. “Не кажучи вже, що нас постійно перевіряють, у тому числі й контрольно—ревізійне управління, підприємство змушене платити 25% податку на прибутку. А ось наш польський колега, навпаки, отримує 400 євро дотацій”, — каже Ігор Майко.

Мало думають про споживача їхніх товарів і вітчизняні виробники аграрної техніки. “Якісних вітчизняних тракторів немає, доводиться купувати імпортні. Довго думали, який комбайн варто купити — і зупинили вибір на “Клаасі”. Як виявилося, не прогадали — він “зробив” нам половину жнив, — продовжує керівник “Саливінківського”. — І сівалку придбали закордонну. Обійшлася вона нам у 200 тис. грн. Вітчизняна, щоправда, коштувала би удвічі менше, але імпортна працюватиме десять років без ремонту, а наша — рік. І то якщо пощастить”.

Але чи не найбільше пригнічує українського селянина цінова розрегульованість у народногосподарському комплексі, частиною якого він є. “Ви знаєте, чим сьогодні регулюється ціна тонни зернових? — перепитує Ігор Майко. — Приходом баржі в Одеський порт! Прийшло судно — ціна трохи “підскочила”, відійшла вона — і знову затишшя. Але й за таких умов я не можу зрозуміти: найближче до порту борошномельне підприємство відвантажує кілограм борошна за 3,20. А його ціна в магазині — вже 6 грн. Я не можу збагнути — звідки взялися ще 2,80?! Це справедливо, що “навар” торговельних мереж — майже 100%?”.

Невигідно займатися в українському селі й тваринництвом. “Худобу тримаємо тільки для власних потреб: у нас є їдальня для робітників, — каже Майко. — Здавати м’ясо невигідно, адже переробники віддають перевагу неякісному імпортному. Така ж ситуація і з молоком. Селяни продають переробникові літр за 1,6 грн. при базовій жирності 3,2%. А у супермаркеті літр нежирного коштує 6—7 гривень”.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ