Мовчання ягнят. Куди дме вітер “молдовського нейтралітету”

Через повномасштабне вторгнення в Україну Росія опинилися під санкціями, масштабів яких історія не знала. Володимир Путін, намагаючись черговий раз розіграти газову карту, видав указ про продаж енергоносіїв за рублі. Кремль вирішив так карати країни, які РФ визнала “недружніми” через санкційну політику. Але є й перелік “дружніх” країн. Серед них цього разу опинилася… республіка Молдова на чолі з її “проєвропейською” лідеркою Майєю Санду. Що трапилось із Кишиневом, який сам три десятиліття страждає від російської агресії, і на підставі чого виникла ця “дружба”?

Нерублевий “нейтралітет”

У п’ятницю, 1 квітня, лідерка Молдови Майя Санду несподівано заявила: Кишинів не підтримуватиме санкції проти Росії. Керівництво Молдови вважає: санкції мають виключно економічний зміст, а от від політичної позиції Молдови й так нічого не зміниться. Санду пояснила, що країна залежна від енергоресурсів із Росії, тому іншого розв'язання питання наразі не існує. Президентка пояснила відмову підтримувати антиросійські санкції ще й турботою про українських біженців.

“Коли ми говоримо про санкції в цілому, не вдаючись до деталей, це дуже поверховий підхід. Що можуть означати санкції щодо експорту та імпорту? У нас і так немає доступу ні на український ринок, ні на російський та білоруський. Тому що є ця перешкода — війна. І експорт, і імпорт із цими країнами заблоковано. Чи можемо сьогодні залишити країну без природного газу та електрики? Ні, ми не можемо. Ні заради наших громадян, ні заради 100 тис. українських біженців, 50 тис. із яких діти”, — сказала президентка в інтерв’ю молдовським ЗМІ.

Президентка Молдови Майя Санду та віцепремʼєр з регіонального розвитку Андрей Спину, відповідальний за газові переговори із Росією

7 березня російський уряд затвердив перелік держав, які здійснюють щодо Російської Федерації недружні кроки. До списку увійшли США, Канада, країни ЄС, Україна, Великобританія та інші держави, які підтримали санкції й засудили російську агресію діями, а не словами. Відповідно до указу Путіна, “недружні” держави повинні сплачувати за газ у рублях, відкривши для цього рахунки у газпромівському банку.

“Всі інші, хто не потрапив до цього списку, — дружні нам країни”, — пояснив глава російського МЗС Сергій Лавров. “Всі інші”, відповідно, до заяв Лаврова — це Білорусь, Молдова, Сирія, Уганда, Еритрея.

У самій Молдові і без Санду є сили, які докладають максимальних зусиль, аби й Молдова опинилась у списку “друзів Путіна”. З подачі проросійських партій — соціалістів та комуністів дискусія навколо молдовського “нейтралітету” на тлі війни в Україні набула нового сенсу. Парламентський блок соціалістів та комуністів, фактичним лідером якого є експрезидент Ігор Додон, вніс на розгляд давній законопроєкт “Про постійний нейтралітет”, який, за логікою молдовських проросійських сил, не мав би розповсюджуватися на Придністров'я.

Власне законопроєкт виключав участь Молдови у військових конфліктах та військових альянсах, а на її території заборонялось би розміщення іноземних військ.

Поряд із цими декларативними нормами, передбачалося ще одне цікаве обмеження, яке безпосередньо могло б вдарити по Україні у нинішній ситуації. Мова йде пропозицію обмежити транзит військової техніки та амуніції через Молдову. Саме цього Україна потребує під час російського повномасштабного наступу. Враховуючи, що Молдова межує лише з Україною та Румунією, це могло б створити складнощі з отриманням вантажів від румунських партнерів. Законопроєкт заблокували депутати Санду — партія “Дія та солідарність” (PAS), нагадавши, що нейтральний статус і так закріплено у конституції Молдови. При цьому, блокування “додонівського” законопроекту нагадує скоріше внутрішньополітичну гру, бо в економічній площині, Кишинів не те, що не підтримав санкції, а й всіляко надає сприяння російським компаніям.

“Підтримка України в молдавському політичному класі чітко поділена на геополітичні уподобання. Ті, хто позиціонував себе як друзі Росії, сьогодні не підтримують Україну, максимум, на що вони згодні, це висловитися на користь українських біженців. Водночас практично всі проєвропейські сили відкрито підтримують Україну і жорстко критикують РФ. Ті ж, хто зберігає “нейтралітет”, це як правило кремлівські “консерви”, які пізніше повинні були грати на проєвропейському полі Молдови на користь Москви, але зараз через обставини, що склалися, змушені вдавати, що “ні з тими, і ні з цими”, — пояснює молдовський журналіст Андрій Андрієвський.

Економіка “маленької країни”

Аби розуміти внутрішній політичний контекст всіх останніх заяв та дій Кишинева, варто нагадати: лідерка країни Мая Санду отримала абсолютну владу після перемоги її партії “Дія та солідарність” на парламентських виборах у 2021 році. Тоді ця політична сила сформувала у новому парламенті депутатську монобільшість, а колишній президент Ігор Додон, хоч зараз і склав мандат, але завів свою партію у парламент, об’єднавшись із Комуністичною партією Молдови. Таким чином народні обранці черговий раз розділили політичний спектр за геополітичною ознакою: Санду очолила “проєвропейські” рухи, а соціалісти й комуністи залишилися на проросійських позиціях. Тому, виходячи із цих спрощених характеристик усієї молдовської політичної конструкції, позиція Санду для українців й видається дивною та “зрадницькою”.

Однак, не варто забувати, що реальну політичну вагу Санду здобула після того, як ще у 2018 році вона створила коаліцію з проросійським Додоном. Цей союз тоді вона пояснювала боротьбою із олігархом Володимиром Плахотнюком та його “демократами”. Тому, така поведінка для Санду сьогодні не нова. Говорячи про санкції, лідерка країни говорить про потенційну шкоду для економіки країни, в той час, як товарооборот з Росією, якщо порівнювати з Європою, важко назвати навіть критичним. Та ж історія й з газом: Санду, говорить про безальтернативність російських енергоресурсів для Молдови, хоча під час нещодавньої кризи в енергосекторі, яку сусідам влаштував “Газпром”, рішення в лічені дні знайшлося у Європі, а саме у Польщі та Румунії, та й Україна не залишилася осторонь.

Отже, політика Санду з підігрування росіянам насправді історично обґрунтована. Більш того, коли лідерка Молдови говорить про економіку, вона, мабуть, говорить правду. Але не всю.

Кишинів намагається отримати з ситуації максимальний зиск і вже оголосив про співпрацю із підсанкційною компанією з РФ “Силовые машины”. Уряд ухвалив рішення виділити 13 млн євро цій структурі для відновлення двох енергоблоків Termoelectrica. Російська компанія давно перебуває під санкціями Європейського Союзу, США та Канади з моменту вторгнення Росії в Україну у 2014 році, анексії Криму та створення сепаратистських анклавів “ДНР” та “ЛНР”.

Як зазначив, молдовський журналіст Алекс Козер у своїй передачі Post Scriptum підписання контракту має відбутися найближчим часом.

Придністровський ракурс

Хоча невизнане Придністров’я, як і Молдова, декларує нейтральну позицію, але, як кажуть, нейтралітет — нейтралітету велика різниця.

Видається, що керівництво непідконтрольного придністровського анклаву в особі Вадима Красносельського, лідера Тираспольського режиму й, між іншим, громадянина України, та бізнесмена-монополіста Віктора Гушана (який також має український паспорт) значно краще усвідомлює наслідки для регіону і для свого тіньового бізнесу від диверсійної політики Кишинева, ніж сам Кишинів.

Днями Генеральний штаб ЗСУ повідомив, що у Придністров’ї активізувалася робота із залучення російських військових, що базуються на території Придністров’я для проведення провокацій та демонстраційних дій на кордоні з Україною.

“Відзначено передислокацію російських військ та підрозділів так званої придністровсько-молдавської республіки з метою підготовки до ведення демонстрації готовності до наступу та, можливо, бойових дій проти України”, — йдеться в повідомленні.

Та попри тривожні повідомлення з України, від Придністров’я, яке було південною вітриною “русского міра”, росіяни жадали б вижати більше.

Поки молдовський посол пан Ліліан Дарій дає в Москві пояснення з приводу протестів під стінами посольства РФ у Кишиневі, Красносельський ще 6 березня заборонив проведення акцій на підтримку Росії. Більш того, всупереч тому, як по всьому світу, а тим паче у Росії, знімають ковід-обмеження, в Придністров'ї — навпаки — адаптивний карантин був продовжений. Дуже показове рішення.

Минулого тижні у Тирасполі прокотилася хвиля фейкових замінувань. За непідтвердженими повідомленнями у Telegram, дані про замінування надходили із сервера Yandex.ru. Відомо, що разом з повідомленнями про фейкові замінування, анонім розсилав повідомлення “Слава Молдові” російською мовою. Тому це свідчить ще й про підготовку інформаційного ґрунту за формулою “захисту російськомовного населення”, разом із мобілізаційними рухами.

Мешканці анклаву проінформовані, що Міністерство оборони Росії проводить доукомплектацію російської армії резервістами з-поміж цивільних осіб. І ця обставина вже напряму торкнулася жителів окупованого Донбасу, Абхазії та Південної Осетії й безперечно торкнеться й окупованого Росією Придністров’я. І тут на виручку місцевим чоловікам приходить традиція мати по декілька паспортів у непідконтрольному регіоні в цій ситуації може зіграти добру послугу.

Частина “придністровських резервістів” вже шукає способу уникнути участі в конфлікті й переміщується на правий берег, користуючись своїм молдовським громадянством.

Правозахисник Іон Манолє, який спеціалізується зокрема й на справах Придністров’я, запевняє: місцеві жителі, які насправді рекрутовані в оперативні війська РФ, бажання воювати проти України — не мають. Водночас, превентивна робота щодо цього з боку Кишинева могла б бути ефективнішою.

“Мені хочеться вірити, що місцевим вистачить розуму, щоб їх не використали у цій війні, але ця розмова у Молдові практично не ведеться. Тим більше, що й придністровський регіон останніми роками був закритий, бо режим чудово скористався карантином, щоб ще більше закритися”, — додає директор правозахисної групи Promo-Lex Іон Манолє.

А ось повідомлення Генштабу ЗСУ про підозрілі переміщення цілком обґрунтовані: у розпорядженні “Главкома” опинилися фото із придністровськими миротворцями, що вже начепили шеврони зі рашистським знаком “Z”, який російські окупанти використовують, як символ окупації України.

На фото видно, що військовий має два шеврони: один із позначкою “МС”, що означає “миротворчі сили”, а інший вже зі знаком “Z”. Журналісти молдовського видання Zona de sicuritate дізналися, що окрім рядових військовослужбовців Російської Федерації у складі миротворчої місії, із літерою “Z” на формі був помічений старший військовий командир російського контингенту та його водій. Відповідно до відкритих джерел, цим старшим військовим командиром є Дмитро Сорокін.

Фото: Zona de securitate

Цей факт тільки підтверджує, що російські воєначальники при першій нагоді спробують скористатися можливістю втягнути Молдови у війну проти України, за сценарієм Білорусі.

Також, отримані фотографії свідчать: військова техніка в непідконтрольному регіоні вже маркована літерою “P”.

Але молдовська влада продовжує заперечувати інформацію стосовно підготовчих дій росіян у непідконтрольному регіоні. “Інформації, яка б підтверджувала мобілізацію військ у Придністровському регіоні, немає”, — заявили у Бюро з реінтеграції та Міністерстві закордонних справ та європейської інтеграції.

У цьому контексті співрозмовник “Главкома” правозахисник Іон Манолє зазначив: молдавській владі слід скористатися моментом і “вимагати виведення російських військ, які тут перебувають незаконно 30 років.

Журналіст Андрієвський вважає, що замовчування Кишиневом реальних викликів безпековій ситуації цілком зрозуміле і навіть у випадку реальної ескалації розраховувати на проактивні дії Молдови не варто.

“Якщо Придністров’я долучиться до війни, з боку офіційної Молдови, швидше за все, не буде жодної істотної реакції. Максимум — осуд і можливе закриття адміністративного кордону. Молдова не готова ні технічно, ні морально до участі у воєнному конфлікті будь-якого рівня. А величезний вплив проросійських ЗМІ, на настрої в суспільстві повністю зміщують акценти, і замінюють біле на чорне. Тому влада намагається взагалі не робити жодних різких рухів, побоюючись внутрішніх проблем.

Маріанна ПРИСЯЖНЮК