Москаль у суді: “Я не Вольф Месинг, який міг вгадати, що Луценко мав на увазі”

Запросивши на суд як свідка депутата Москаля, обвинувачення фактично поставило хрест на своїй роботі і довело всім, що справа не лише шита білими нитками, а на додачу є чиєюсь хворобливою фантазією.

Москаль вщент розбив усі звинувачення проти Луценка і, будучи свідком обвинувачення, попросив закрити справу за відсутністю складу злочину.

Поки депутат давав свідчення, обвинувачення, мабуть, сто разів пошкодувало, що запросило собі такого помічника. Що вдієш. Перефразовуючи народну мудрість, скажемо: “добре подумай, а тоді вже клич Москаля свідчити”. Не подумали. Чи то не було кому, чи то не було чим…

Все почалося з того, що свідок Москаль, вставши перед ясні очі судді, запитав, чи справді суддя вважає, що варто порушувати Кримінальний кодекс і допитувати його як свідка, якщо він уже був колись у справі Луценка захисником. Річ у тім, що кодекс, а зокрема, його стаття 69, проти такого поєднання. Втім, якщо суддя забажає, це буде вагомий аргумент для апеляції. Певна річ, суддя забажав.

Скрупульозно, крок за кроком, нардеп почав розкривати перед присутніми в залі суддями, прокурорами, адвокатами всі тонкощі міліцейської служби, водночас аргументовано коментуючи кожен пункт звинувачення. Коли суддя Вовк відволікався на розмову з колегою, Москаль замовкав і просив його бути уважнішим. Коли прокурори починали соватись на лавках, він звертав їхню увагу, що це вони запросили його свідчити, тому мають слухати.

Вислуховуючи аргументи Москаля, можна було б подумати, що процес проти Луценка насправді почали навіть не тому, що хотіли влаштувати показове судилище, аби знали, хто в хаті хазяїн, а щоби спалити всю міліцейську систему і розгромити її дощенту. Причому доручили це людям, які хоч і обіймають певні посади, однак є абсолютними профанами і вміють лише просуватися по кар’єрній драбині та й годі.

Про все, що казав Москаль, не мали права не знати ані слідчі, які шили справу, ані прокурори, які її ведуть, ані судді, які її розглядають, це звичайні прописні істини, без яких в органах немає, що робити. Втім, ці прописні істини не для наших умов. Який, наприклад, злочин в тому, що водій міністра має доступ до державної таємниці. На думку звинувачення, це страшний злочин. Втім, коли зважати, що водій міністра супроводжує свого шефа і на зустрічі, і на секретні завдання, і чує всі його розмови телефоном, то річ тут лише в тім, щоб таємниця від водія нікуди не вийшла. Отже, водій мусить бути “свій у дошку”. Логічно. Але ж до чого тут логіка? Якби до її послуг хоч іноді хтось вдавався, а, крім того, знав закони, то згодом не з’ясувалося б, що в ході слідства суд і слідчі, порушуючи закон, допитували людей, яких не можна допитувати в звичайному режимі, позаяк вони є носіями таємних відомостей. В нормальній країні таким свідкам навіть прізвище змінюють. Але це ж у нормальній…

Втім, такі тонкощі насправді нікого з обвинувачення не цікавили. Прокурорам було цікавіше дізнатися, в який саме день і в яку конкретно годину Москаль завізував наказ міністра про взяття на роботу свого водія. Так, ніби ця важлива інформація справді може довести злочинні дії підсудного. “Як сказати, що я робив 11—15 числа, я не пам’ятаю, — відповів свідок. — Не пригадую, якого кольору тоді була капуста, яку я їв. Я п’ю лише вино, горілку не п’ю. Ну ви чого мене викликали?” Зала заходилася зо сміху, але прокурорів це не спинило. Вони в різний спосіб викручуючи язик і мозок, ставили це запитання разів із десять, аж поки Москаль не витримав і запитав, чи ні в кого немає пігулок. “Я зараз впаду. Як я можу згадати конкретну годину, коли це було, коли я після того вже був на купі посад. Я вам розказую про факти, а не про годину. В моєму підпорядкуванні було аж 12 департаментів і служб, включно з кінологічною. Ви що хочете, щоб я кличку кожної собаки знав. До мене їх не водили. Я за день завіряв багато документів і, коли не бачив у них порушень, не вимагав додаткового обґрунтування. Якби я зустрічався з кожним працівником МВС, який приходив на роботу, то не встигав би нічого іншого робити. В мене за день і так було до тисячі відвідувачів”.

Втім, прокурорам така ґрунтовна відповідь знову здалася неповною і вони продовжували ставити уточнювальні запитання, чим переступили міру терпеливості й адвокатів, і підсудного, і навіть суддю. Ситуація виглядала вкрай ідіотичною. Обвинувачення на тлі власного свідка Москаля, який не лише не втрачав почуття гумору, а й відверто глузував з непідвладних гумору прокурорів, скидалося на хлопчика, який запитував у тата: “А де море?”

“Спочатку в Юрія Віталійовича була фобія проти кучмістів”, — сказав Москаль, відповідаючи на запитання, чому саме його запропонували Луценкові на посаду заступника міністра. А Луценко продовжив: “Виявилось, що кучмісти були значно кращі, ніж янучари”. Зала знову качалася зо сміху. Загалом, поки Москаль давав свідчення, зала не припиняла реготати. Недолугі запитання прокурорів і дотепні відповіді нардепа не залишали іншого вибору. Навіть міліціонери-охоронці душились од сміху і нерідко вибухали голосним реготом. Єдині, хто залишався незворушним, це прокурори. Вони кліпали очицями й імітували повне відречення.

Якщо в протоколи суду і справді записують все сказане учасниками процесу, то колись допит Москаля обов’язково стане найхітовішим протоколом судів епохи Януковича. Навіть Юля Володимирівна зі своїми артистичними висловлюваннями не зрівняється з Москалевими свідченнями. “Я не Вольф Месинг, який міг вгадати, що Луценко мав на увазі”, — заявляв Москаль, коли прокурор вкотре намагався уточнити якусь дурницю. “З мене пенсійний фонд 25 копійок вирахував, а тут бач, він постраждалий і звинувачує міністра, що той неправильно нарахував водію зарплату. Міністри не рахують зарплат”. “Та Приступлюк навіть пляшку горілки не виставив за те,що його взяли на роботу. Як прийшов в одних штанах, так в них і сидить. Які корисні мотиви? Ну як водій міг вступити в злочинну змову з міністром? Що він міг дати міністру, які матеріальні блага?” Ну і в такому стилі.

Вийшовши після двогодинного допиту, Москаль виглядав задоволеним. “Думаю, що вони пошкодували, що мене запросили, — сказав нардеп”. Та, власне кажучи, в цьому й сумнівів не виникало. Кислий вигляд прокурорів, які покидали суд, був тому свідченням.

Роман МАЛКО