“Молоді вовки” номенклатури. Комсомол як школа кар’єризму, пристосуванства та нігілізму

Тому практично завжди під крилом старших утворюються організації для молоді з метою її контролю, виховання в певному дусі й використання.

Особливо стурбовані цим тоталітарні режими, що панічно бояться безконтрольного буяння молодечої енергії. Саме тому російські комуністи сформували комсомол, нацисти — гітлерюгенд, голова червоного Китаю Мао — хунвейбінів і цзаофанів.

Будь-яка політична партія чи соціальна верства намагається відтворити себе в наступниках, забезпечити політичне безсмертя. Тому практично завжди під крилом старших утворюються організації для молоді з метою її контролю, виховання в певному дусі й використання. Особливо стурбовані цим тоталітарні режими, що панічно бояться безконтрольного буяння молодечої енергії. Саме тому російські комуністи сформували комсомол, нацисти — гітлерюгенд, голова червоного Китаю Мао — хунвейбінів і цзаофанів.

Кузня кадрів

Спочатку комсомол сповідував і практикував фанатичний стиль боротьби зі “старим світом”, хоча пройдисвітів та циніків у його лавах і тоді вистачало. Тим більше що цьому сприяли старші політикани. Можна згадати промову Лєніна на ІІІ з’їзді Російського комуністичного союзу молоді: “Моральне все, що служить справі пролетаріату”. Але тут виникало питання: а хто ж визначатиме, що служить, а що не служить? Стосовно цього швидко пояснили, що це є справою верхівки пролетарської партії. І навіть не всієї верхівки, а її вузького кола (часто однієї людини). Комсомольський актив збагнув, що треба сліпо вірити вождю, так безпечніше і надійніше: що скажуть згори, то є правдою, істиною в останній інстанції. Компартія розглядала комсомол як покірну масу молодих людей, якими можна постійно закривати численні дірки комуністичної економіки та безглуздої політики, як писав комсомольський поет Едуард Багрицький:

Нас водила молодость

в сабельный поход,

Нас бросала молодость

на кронштадтский лед.

Звісно, все те з мільйонами хлопців і дівчат робила не молодість, а ЦК партії. До того ж комсомол був кадровим резервом, із якого можна було черпати нових рекрутів на заміщення тих чи інших посад. Певна річ, ішлося не про комсомол як такий, а саме про його апарат, вибудуваний за подобою партійного. Тому той апарат був чи не єдиним соціальним ліфтом для кар’єристів-початківців. Як і в партії, тут була відчутна прірва між апаратом і пересічними членами організації. Союз комуністичної молоді — це водночас і засіб соціалізації, і політичний фільтр молодіжного середовища. Без комсомольського квитка годі було розраховувати вступити до престижного вишу, мати добру роботу, довіру начальства. Людина, яка належала до так званої несоюзної молоді, викликала підозру на всіх рівнях — від відділу кадрів до компетентних органів.

Якщо хлопець чи дівчина потрапляли до апарату комсомолу, вони ставали членами особливої корпорації зі своїм звичаєвим правом, що не мало нічого спільного з офіційними статутними документами ВЛКСМ. Головними були кар’єра, просування щаблями ієрархії та боротьба за апаратне виживання в умовах, коли “бюрократ бюрократові — вовк”. Конкуренція була жорсткою. Молоді номенклатурники мали безпосередній вихід на партійних начальників (приміром, перший секретар райкому комсомолу міг безпосередньо спілкуватися з першим секретарем райкому КПРС). Враховуючи апаратні умовності, це було дуже важливо, зокрема й з огляду на влаштування власної майбутньої долі.

Чимало блискучих чиновницьких кар’єр розпочалося з комсомолу: для багатьох нинішніх олігархів, гіпербюрократів, ділків він став стартовим майданчиком.

В контексті радянських можливостей у комсомольських бонз вистачало привілеїв: квартири, машини, спецрозподільники, закордонні поїздки, елітні санаторії тощо. Єдине, що дуже псувало настрій, — це той прикрий факт, що комсомольський вік закінчувався у 28 років. Функціонерам його могли подовжити до 40 років. А далі треба було працевлаштовуватися. Добре, якщо візьмуть в апарат КПРС, КГБ, МВД (ці структури також охоче використовували кадри комсомолу) чи в якісь високі міністерські органи. Найстрашніше було повертатися до лав простих, не номенклатурних громадян, позбавлених солодкого життя вибраних.

Починаючи принаймні з брєжнєвської доби комсомольська кар’єра вимагала неабияких здібностей щодо шахрайства і пристосуванства. Дуже важливо було улестити партійну верхівку, власне, кар’єр­ний успіх залежав насамперед від цього.

Це була типова форма роботи: добре прозвітувати, до-годити, вчасно кинути клич, приміром: “Ювілею Великого жовтня 10 ударних трудових вахт”. З часом про результати забували, а про клич пам’ятали. Комсомольські ватажки були неперевершеними майстрами оголосити, а потім віртуозно “з’їхати з теми” і піарити вже нову “ініціативу”, не зосереджуючись на провалах попередньої.

Готові до капіталізму

То були майже ідеальні пройдисвіти. Енергійні, усміхнені, вдягнені у модні (але не занадто) костюми, наочні носії життєвого оптимізму будівничих комунізму, комунікабельні й демократичні з молодіжними масами, ці веселі пристосуванці активно розбудовували свій особистий комунізм, що згодом легко і невимушено перетворився на дикий капіталізм. Нині вони всі при справах. На відміну від партійних бонз поміж них практично немає соціальних аутсайдерів. Ще за часів СРСР Ґорбачова комсомольські працівники відкривали перші платні відеосалони з еротикою, організовували технополіси з можливістю спеціального фінансування, інвестували у вигідні справи комсомольські внески (оскільки членів ВЛКСМ було понад 40 млн, то грошей вистачало, зокрема й на приватну ініціативу). Клятий капіталізм молоді номенклатурні комуністи зустріли у всеозброєнні. Адже комсомольський апарат роз’їдав тотальний цинізм. Серед цієї публіки в останні роки СРСР мати якісь ідеали вважалося непристойним. Того, хто про це казав, уважали якщо не ідіотом, то провокатором. Усі там розуміли, що гасла — то для зовнішнього використання, для загалу.

Комсомольський апарат був найкраще готовий до краху СРСР. Бо за ним стояла чудова школа безсоромної демагогії, маніпулювання довірливою людиною, пристосуванства до будь-яких обставин. Вони також нагромадили великий соціальний, а не лише грошовий капітал у вигляді численних розгалужених зв’язків у підприємництві (допоміг досвід кооперативів кінця 1980-х років), державному апараті й політиці. “Молоді вовки” були і є гнучкими, без забобонів і прямолінійності, без догматичної обмеженості старших товаришів. Тому вони легко стали “акулами великого бізнесу”, банкірами, членами рад директорів успішних корпорацій, депутатами, губернаторами тощо. Їм допомогли природна аморальність і безпринципність (людина з принципами в комсомольському апараті мала небагато шансів на самозбереження). Вчорашні комсомольці виявилися справжніми макіавеллістами, бо вчив великий Нікколо Макіавеллі: “Той, хто хоче опанувати науку успіху, не повинен опановувати науку моралі”.

Отруєні нігілізмом у надрах уже агонізуючого комуністичного Левіафана, побачивши його суть зсередини, вони й тепер за всього бажання не здатні щиро повірити в будь-яку ідею, хоча й не втратили професійного вміння удавати послідовну відданість кожному новому прапору, під яким у конкретний момент стоять. У сучасній Україні ці вже дещо підстаркуваті “молоді вовки” компартійної номенклатури всюдисущі. Вони у владі, вони в опозиції, вони в бізнесі, вони в ідеології, вони скрізь.

21 рік новітньої історії України неможливо зрозуміти й оцінити, не враховуючи особливого комсомольського шарму цих людей, того шарму, що несе в собі атоми морального розкладу, корупції як природного способу буття, політичного розбещення суспільства, національного нігілізму. Звісно, як завжди, з будь-якого правила є винятки, що, втім, аж ніяк не заперечує загального правила. Тим більше що соціально-політичний ґрунт олігархічної України сприяє саме девіантній за стандартами європейської демократії поведінці екс-ком­сомольців.

Ігор ЛОСЄВ